Рішення № 88427566, 26.03.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 березня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5366/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач 1, Марківське ОУПФУ), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті, починаючи з квітня 2016 року, пенсії позивачу;

- зобов`язати Марківське ОУПФУ поновити виплати пенсії позивачу негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати;

- зобов`язати Марківське ОУПФУ виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, знаходиться на обліку у відповідача. З грудня 2014 року по березень 2016 року відповідач перераховував належні суми пенсійних виплат на картковий рахунок позивача. З квітня 2016 року відповідач припинив виплату пенсії позивачу без повідомлення причин. Жодного рішення щодо припинення виплати пенсії позивач не отримував. Позивач вважає, що діями щодо припинення виплати пенсії, відповідач грубо порушує норми чинного законодавства та права позивача на соціальний захист.

Ухвалою суду від 21.12.2019 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу протягом семи календарних днів з дня отримання цієї ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви (арк.спр. 13-14).

03.02.2020 за вх. № 4254/2020 позивачем надано заяву про усунення недоліків (арк.спр. 18).

Ухвалою суду від 04.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, поновлено строк звернення до суду, відстрочено сплату судового збору, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 20-21).

14.02.2020 за вх. № 5940/2020 від Марківського ОУПФУ надійшло клопотання від 11.02.2020, у якому зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, тому Марківське ОУПФУ є неналежним відповідачем у справі, і відповідач просить суд замінити неналежного відповідача - Марківське ОУПФУ на належного – ГУПФУ в Луганській області (арк. спр. 28-29).

Ухвалою суду від 03.03.2020 залучено до участі у справі у якості другого відповідача головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі- відповідач 2, ГУПФУ в Луганській області), вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання (арк. спр. 33-34).

25.03.2020 за вх. № 11869/2020 через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов відзив на позов (арк. спр. 56-59), в якому зазначено, що відповідач - 2 позовних вимог не визнає з таких підстав.

ОСОБА_1 є пенсіонером відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262 — XII та перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області.

До 01.04.2016 позивачу виплачувалась пенсія. Листом від 29.03.2016 № 12/1442-31 Департамент соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації повідомив головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про відсутність ОСОБА_1 за місцем реєстрації АДРЕСА_1 . Тому з 01.04.2016 нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена.

10.11.2017 позивач подав заяву про поновлення виплати пенсії з 01.04.2016.

20.03.2018 Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області надіслало до головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області витяг з протоколу засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №51 від 22.11.2017, яким комісія вирішила призначити пенсію ОСОБА_1 .

Тому з 01 квітня 2016 року ОСОБА_1 було зроблено розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії з 01.04.2016 по 01.04.2018.

На підставі наданої інформації інтегрованою інформаційно - телекомунікаційною системою щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон (списки Міністерства фінансів), про відсутність ОСОБА_1 на підконтрольній території понад 60 днів (виїзд в напрямку непідконтрольної українській владі території 10.11.2017 у 14:28:00), управлінням нарахування йому пенсії не було проведено на травень 2018 року.

На теперішній час, позивач більше не звертався із заявою про поновлення пенсії.

Невиплачені позивачу суми пенсій обліковуються і будуть виплачені на умовах окремого порядку, що буде визначений Кабінетом Міністрів України.

Для цього позивачу потрібно звернутися з заявою щодо поновлення пенсії до ГУ ПФУ в Луганській області.

Як вже зазначалось вище, пенсія позивачу нараховується та виплачується відповідно до Закону № 2262-ХІІ. У відповідності до статті 8 Закону України № 2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Крім того, позивач зазначив, що на підставі особистої заяви ОСОБА_1 від 10.11.2017 та витягу з протоколу засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.11.2017 №51, який надійшов на адресу управління у березні 2018 року, 20.04.2018 було проведено перерахунок пенсії за підставою «Поновлення виплати пенсії (з перервою)», результаті якого було сформовано розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № БІ/А 13516 за період з 01.04.2016 по 30.04.2018 на суму 42816,00 гривень.

Одночасно на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» 21.04.2018 управлінням проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за довідкою про розмір грошового забезпечення від 21 березня 2018 року № 1864-ЛК, виданою ліквідаційною комісією ГУМВС України у Луганській області та сформовано розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № ТЧ/А 13516 за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 на суму 73231,20 гривень.

Виплата доплати по проведеному перерахунку за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 відповідно до постанови № 103 була передбачена: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1088 «Деякі питання виплати пенсії окремим категоріям громадян» визначено, що особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) з 01.01.2020 отримуватимуть пенсію, яка з 01.01.2016 перерахована з розміру грошового забезпечення за прирівняною посадою поліцейського (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсії, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством). Даній категорії одержувачів щомісяця виплачуватимуть 100% різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої з 01.01.2016, та місячним розміром пенсії, отриманої особою за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, до забезпечення повної виплати розрахованої суми різниці.

З 01.04.2018 пенсія позивачу не нараховувалась.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином (арк.спр. 39), у прохальній частині позовної заяви просив суд розглянути справу без його участі.

Представник відповідача -1 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк.спр. 40), причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача – 2 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк.спр. 38), причини неявки суду не повідомив.

З огляду на положення частини дев`ятої статті 205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 6), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 6 зв.), довідки від 20.02.2015 № 925019641 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (арк. спр. 8), пенсійного посвідчення № 2667 (арк. спр. 7).

Позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як заначено у відзиві на позовну заяву, з 01.04.2016 нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена на підставі листа від 29.03.2016 № 12/1442-31 Департамент соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про відсутність ОСОБА_1 за місцем реєстрації АДРЕСА_1

10.11.2017 позивач подав заяву про поновлення виплати пенсії з 01.04.2016 (арк. спр. 48).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №51 від 22.11.2017, вирішено призначити пенсію ОСОБА_1 (арк. спр. 51).

З 01 квітня 2016 року ОСОБА_1 було проведено розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії з 01.04.2016 по 01.04.2018 (арк. спр. 53,54).

У відзиві на позовну заяву зазначено, що на підставі наданої інформації інтегрованою інформаційно - телекомунікаційною системою щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон (списки Міністерства фінансів), про відсутність ОСОБА_1 на підконтрольній території понад 60 днів (виїзд в напрямку непідконтрольної українській владі території 10.11.2017 у 14:28:00), управлінням нарахування пенсії не було проведено на травень 2018 року. На теперішній час, позивач більше не звертався із заявою про поновлення пенсії.

21.04.2018 управлінням проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за довідкою про розмір грошового забезпечення від 21 березня 2018 року № 1864-ЛК, виданою ліквідаційною комісією ГУМВС України у Луганській області та сформовано розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № ТЧ/А 13516 за період з 01.01.2016 по 30.04.2018 на суму 73231,20 гривень (арк. спр. 54 зв - 55).

З 01.04.2018 пенсія не нараховувалась.

На виконання ухвали суду від 04.02.2020 УСЗН Марківської РДА надало суду лист від 10.02.2020 № 553 в у якому зазначило, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованої території з 10.11.2017 по теперішній час (арк. спр. 26).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Суд вважає за необхідне розглянути дану справу з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року у справі № 805/402/18.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»,, яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Як зазначено у відзиві на позовну заяву відповідачем на підставі наданої інформації інтегрованою інформаційно - телекомунікаційною системою щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон (списки Міністерства фінансів), про відсутність ОСОБА_1 на підконтрольній території понад 60 днів (виїзд в напрямку непідконтрольної українській владі території) поновлення виплати пенсії не відбулось. Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Аргументи відповідача, що відповідач зобов`язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.

З 30 серпня 2019 року Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає виключно механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, та не регулює питання призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання).

З вищенаведеного слідує, що постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року) та постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якими встановлений порядок виплати пенсії за минулий час для внутрішньо переміщених осіб, суперечать положенням статті 49 Закону № 1058-IV.

До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на таке.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом «закон» – це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.

З огляду на все вищевикладене, судом встановлено, що позивач, починаючи з квітня 2016 року не отримує пенсію з вини ГУПФУ в Луганській області, і суми пенсії, не виплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії з 01.05.2018 без прийняття окремого рішення про припинення виплати пенсії з визначених статтею 49 Закону № 1058 підстав, та невиплати заборгованості з пенсії за період з 01.01.2016 по 30.04.2018, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018, зобов`язання ГУ ПФУ в Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.05.2018, визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Луганській області щодо невиплати нарахованих сум пенсії за період з 01.01.2016 по 30.04.2018, та зобов`язання відповідача виплатити позивачеві заборгованість з пенсії за період з 01.01.2016 по 30.04.2018.

У зв`язку з тим, що позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії за вислугу років у головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог до Марківського ОУПФУ Луганської області, яке не порушувало прав ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо вимоги про поновлення пенсії негайно після проголошення судового рішення, суд зазначає, що перелік рішень, які підлягають негайному виконанню, визначено статтею 371 КАС України, і в цьому переліку відсутні рішення суду про зобов`язання УПФУ поновити нарахування та виплату пенсії.

Щодо вимоги позивача щодо зобов`язання пенсійного органу утримуватися від подальшого припинення виплати пенсії, то суд то суд не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт другий частини першої статті 4 КАС України).

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду

Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).

Проте, вимога позивача про зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу пенсію в майбутньому не є захистом порушеного права, а суд не може захистити права та обов`язки позивача на майбутнє.

Таким чином, позовні вимоги належать до задоволення частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 04.02.2020 позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною восьмою статті 139 КАС України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, якого залучено до участі у справі ухвалою суду від 03.03.2020 (арк.спр. 33-34).

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41247405, місцезнаходження: 92400, Луганська обл., смт. Марківка, вул. Центральна, 20), головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 9, код за ЄДРПОУ 21782461) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01 травня 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованих сум пенсії за період з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2018 року.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог до головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області відмовити.

У задоволенні позовних вимог до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області відмовити.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська