Рішення № 88427505, 26.03.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2020 року справа № 340/502/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Кіровоградській області (далі – Управління) про визнання протиправною та скасування вимоги щодо сплати боргу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з заявою до Управління про визнання протиправною та скасування вимоги від 08 липня 2019 року щодо сплати боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – внесок) в сумі 21030,90 грн.

Зазначив, що упродовж 2017-2019 років не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки працював як найманий працівник.

З того часу не подавав жодної податкової звітності та отримував заробітну плату.

Стверджує, що Управління, приймаючи вимогу зі сплати внеску, не провело перевірку.

Відповідач заперечив щодо задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.26-29).

Зазначив, що незалежно від отримання доходу у позивача, як фізичної особи-підприємця (загальна система оподаткування), виник обов`язок сплачувати внесок у мінімальному розмірі, який встановлено законом.

Повідомив, що обчислення внеску здійснюється не тільки на підставі актів перевірки, а й – інших документів.

Ухвалою суду від 14 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а.с.16-18).

Суд, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про задоволення позову з таких підстав.

Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.

Так, позивач зареєструвався, як фізична особа-підприємець, 03 червня 2004 року (а.с.12-15).

Підприємницька діяльність припинена 09 січня 2020 року (за власним рішенням) (а.с.12-15).

З дня реєстрації по 09 січня 2020 року ОСОБА_1 перебував на обліку в територіальному підрозділі Управління.

З 2017 року не подає податкової та іншої звітності, оскільки, як стверджує, не здійснював підприємницьку діяльність (а.с.1-4).

Увесь час перебував на загальній системі оподаткування (а.с.26-29).

Упродовж 2017-2019 років позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Ельворті» (далі – Товариство) (а.с.26-29).

Заробітна плата перевищує мінімальний розмір доходу, з якого сплачується внесок.

08 липня 2019 року Управління прийняло вимогу щодо ОСОБА_1 про сплату внеску в сумі 21030,90 грн. (а.с.7).

Грошове зобов`язання нараховане за період з січня 2017 року по квітень 2019 року (а.с.7).

Вимога направлена за адресою АДРЕСА_1 , однак конверт повернувся податковому органу (а.с.33-34).

ОСОБА_1 пояснив, що на час прийняття податковим органом вимоги перебував за кордоном.

Про примусове стягнення коштів на підставі оскарженої вимоги дізнався від доньки, яка отримала повідомлення від державного виконавця.

Про існування вимоги дізнався 18 грудня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, яке відкрито на підставі оскарженої вимоги (а.с.1-4).

Управління сповістило, що не складався акт перевірки перед формуванням вимоги (а.с.26-29).

Відповідач повідомив, що внесок нараховано на підставі інтегрованої картки платника та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – Реєстр) (а.с.26-29).

Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повідомило, що за період з 01 січня 2017 року по 30 квітня 2019 року за позивача нараховано та сплачено внесок як за найманого працівника (а.с.23).

Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.

Перш за все, спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон).

Щодо строку звернення до суду.

Так, приписами частин 1 та 2 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 4 статті 25 Закону встановлено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Отже, Закон встановлює лише строк звернення зі скаргою на вимогу в порядку адміністративного оскарження до органу доходів і зборів вищого рівня.

У порядку судового оскарження подається позов до суду.

Строк сплати зобов`язання не можна ототожнювати зі строком звернення до суду в порядку його узгодження, якщо про це прямо не зазначено в законі.

Приклад цьому приписи ПК України.

Зокрема, строк сплати податкового зобов`язання, яке виникло на підставі податкового повідомлення-рішення, суттєво відрізняється від строку оскарження останнього в судовому порядку.

Водночас приписами частини 4 статті 8 Закону (в редакції на час прийняття вимоги і звернення до суду) встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування – Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Тому, строк звернення до суду стосовно оскарження вимоги встановлено КАС України.

ОСОБА_1 не пропустив його.

Про вимогу стосовно сплати внеску дізнався 18 грудня 2019 року (а.с.1-4).

Перший раз подав до суду позов 28 грудня 2019 року, однак ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року заяву повернуто (а.с.1-4, 9).

Вдруге звернувся до суду 13 лютого 2020 року (а.с.1-4).

Щодо вирішення позову.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, – на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, згадані платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).

Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, ОСОБА_1 не займався нею, оскільки перебував у трудових відносинах з Товариством, котре сплачувало внесок з заробітної плати (більше мінімального розміру для фізичних осіб-підприємців).

Відносини щодо адміністрування внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця не врегульовано Законом.

Тому, суд зробив висновок, що особа, яка зареєстрована, як фізична особа-підприємець (загальна система оподаткування), і не здійснює господарську діяльність (не отримує доходи), зобов`язана сплачувати внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску лише за умови, що не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа найманий працівник) вона застрахована і платником єдиного внеску за неї є роботодавець та мета збору внеску досягається за рахунок його сплати ним.

Такий правовий висновок поділяє і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду (постанова від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19).

Управління не надало докази, які б спростовували факт працевлаштування позивача (найманий працівник).

Такі докази могли бути отримані лише під час проведення перевірки.

Управління не надало доказів сплати внеску, як за найманого працівника, у розмірі що є меншим мінімального для фізичної особи-підприємця.

Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, відповідач міг нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.

Проаналізувавши пояснення Управління, суд зробив висновок про відсутність цих підстав.

Так, позивач не подавав звітність, Управління чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались та не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи.

Відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості – підстава призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Дотримання такого стандарту зобов`язує припис пункту 9 частини 2 статті 2 КАС України.

Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність вимоги Управління про сплату внеску.

Тому, її належить скасувати, а позов – задовільнити.

Судові витрати у справі складаються з судового збору в сумі 840,80 грн. (а.с.5-6).

Суд розподіляє судові витрати відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовільнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби України в Кіровоградській області від 08 липня 2019 року, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 840,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Р.І. Брегей