Рішення № 88423144, 24.02.2020, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5140/18

пр. № 2/759/275/20

24 лютого 2020 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гродського П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2018 р. позивач звернулася до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 11746 грн 25 коп. як процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 10.11.2015 р. по 05.04.2018, 5959 грн 75 коп. як інфляційних втрат за період часу з листопада 2015 р. по лютий 2018, а загалом 17706 грн 00 коп. та судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.11.2015 між позивачем та відповідачем по справі укладено договір фінансового лізингу №003198 з додатками №№1, 2, 3 предметом якого є транспортний засіб «Suzuki Swift 2WD 4AT» вартістю 304000 грн 00 коп., який позивач замовляла щоб оформити його в лізинг з правом подальшого користування ним та викупу за залишковою вартістю для особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконання обов`язків найманого працівника, також 10.11.2015 як передбачено умовами договору, позивачем було сплату частини першого лізингового платежі у розмірі 30400 грн 00 коп., після чого позивач 24.11.2015 направила на адресу відповідача заяву-повідомлення про відкликання своєї згоди на укладення договору фінансового лізингу та просила протягом семи днів повернути сплачену суму на її банківський рахунок, однак відповідач відмовив позивачу у задоволенні вказаної вимоги та не повернув кошти на підставі чого позивач звернулася до суду за захистом свого права, внаслідок чого рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.01.2016 позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» сплачених за договором лізингу, частково зміненим постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.02.2018 у частині правових підстав задоволення позову, позов задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача сплачені кошти у розмірі 30400 грн 00 коп., які відповідачем не було повернуто, а тому з огляду на зазначені обставини позивач вважає, що відповідачем підлягають сплаті позивачу проценти за час користування грошовими коштами, а також інфляційні втрати.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10.08.2018 відкрито загальне позовне провадження (а.с. 44).

22.11.2019 позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2209 грн 00 коп. як процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 10.11.2015 по 12.04.2018, 11223 грн 00 коп. як інфляційних втрат за період часу з листопада 2015 р. по квітень 2018 р., а загалом 13432 грн 00 коп., позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9537 грн 25 коп. залишити без розгляду та судові витрати по справі (а.с. 61-64).

Позивач у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в уточнених позовних вимогах просила слухати справу у її відсутність, щодо ухвалення заочного рішення не заперечувала (а.с. 64).

Відповідач у судове засідання не з`явився повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив (а.с. 46, 51, 53, 56, 57, 70).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України в порядку заочного розгляду справи.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 10.11.2015 між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладений Договір фінансового лізингу №003198 (а.с. 5-13).

За умовами якого відповідач зобов`язався придбати та передати позивачці на умовах фінансового лізингу у користування майно автомобіль «Suzuki Swift», а позивач зобов`язалася прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами вказаного договору (п.1.1 Договору).

Згідно п. 3.2 Договору вартість предмета лізингу на момент укладення даного договору та розмір авансового платежу вказується у додатку №1 до даного договору, який є невід`ємною частиною.

Згідно копії квитанції №0.0.459044838.1 від 10.11.2015 позивач сплатила на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» грошові кошти у розмірі 30400 грн 00 коп. (а.с. 14).

ОСОБА_1 24.11.2015 звернулася до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» із заявою-повідомленням про відкликання своєї згоди на укладення договору фінансового лізингу та просила протягом семи днів повернути сплачену на поточний рахунок позивача грошову суму у розмірі 30400 грн 00 коп. (а.с. 15, 16).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов`язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

В порушення цієї норми відповідач станом на день подання позовної заяви не повернув сплачені позивачем грошові кошти .

Згідно ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Так згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відтак нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами може бути здійснене на рівні облікової ставки Національного банку України за аналогією закону на підставі приписів ст. 1048 ЦК України.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу ч. 2 ст. 1057 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК УКраїни боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Тому, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти підлягають до стягнення виходячи з суми простроченого грошового зобов`язання.

Таким чином сума 3% річних із суми боргу 30400 грн 00 коп. за період з 10.11.2015 по 12.04.2018 (8840 дні складає 2209 грн (30400 грн х 3% х 884 дні/ (365 х 100%), крім цього сума інфляційних втрат за період з 10.11.2015 по 12.04.2018 складає 11223 грн 00 коп., що відповідає ст. 625 ЦК України.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Крім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність і достатність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а також те, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт порушення відповідачем прав позивача, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 79 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись вимогами Закону України «Про захист прав споживачів»; ст.ст. 536, 599, 625, 1048, 1054, 1212, 1214 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача задовльнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проценти у розмірі 2209 (дві тисячі двісті дев`ять) грн 00 коп за коритсування сужими коштами за період з 10.11.2015 р. по 12.04.2018, інфляційні втрати у розмірі 11223 (одинадцять тисяч двісті двадцять три) грн 00 коп. за період з листопада 2015 по квітень 2018 р., що загалом складає 13432 (тринадцять тисяч чотириста тридцять дві) грн 00 коп.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в дохід держави судовий збір по справі у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 03.03.2020.