Рішення № 88415465, 24.03.2020, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 582/1140/19

Номер провадження 2/404/1994/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Бершадської О.В. за участі секретаря - Коноваленко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в порядку спрощеного позовного провадження, справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року позивач звернувся до Недригайлівського районного суду Сумської області з позовом та просив стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 14.06.2012 року в розмірі- 24 864,29 грн., а також понесені судові витрати.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 в порушення умов договору від 14.06.2012 року, укладеного між сторонами, допустив заборгованість за кредитом, яка станом на 15.07.2019 року становить 24 864,29 грн. Оскільки, відповідач порушує взяті на себе за вказаним договором зобов`язання та не повертає заборгованість добровільно, позивач просить стягнути з нього заборгованість за договором та судові витрати у справі на його користь.

Ухвалою Недригайлівського районного суду Сумської області від 17 вересня 2019 року позовну заяву з доданими документами Акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Кіровського районного суду м. Кіровограда.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Бершадську О.В. для розгляду справи про стягнення боргу.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 листопада 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав та не заперечував щодо ухвалення заочного рішення (а.с. 4, 35).

Відповідач до суду не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, правом подачі відзиву на позов не скористався.

За таких обставин, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд позов задовольняє частково, із наступних підстав.

Так з`ясовано, що між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання 14 червня 2012 року заяви, в якій зазначено про погодження відповідача з тим, що дана заява разом з «Умовами кредитування» та «Тарифами банку» складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, вказане підтверджується його особистим підписом у заяві (а.с. 11).

За твердженням позивача ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі

15 900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 15 липня 2019 року становить 24 864,29 грн., яка складається з наступного: 11 004,35 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 5 406,72 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн.- заборгованість за нарахованими відсотками, 6 043,02 грн.- нарахованої пені за прострочене зобов`язання, 750,00 грн. - нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 160,20 грн. - штраф (процента складова).

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 14 червня 2012 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути складові його повної вартості, зокрема, нарахована заборгованість за тілом кредита, заборгованість за простроченим тілом кредита, пеня за прострочене зобов`язання, пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14 червня 2012 року, посилався на витяг з Тарифів Банку, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.

Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (14 червня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 серпня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Згідно статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

До того ж, відповідач вносив кошти на часткове погашення заборгованості по кредиту. Проте, наданий позивачем розрахунок не містить даних щодо суми заборгованості за кредитом, при нарахуванні відсотків у ньому застосовані процентні ставки, які не були узгоджені з відповідачем.

Суд вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 червня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 625 ЦК України позивач не пред`явив.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вказана правова позиція підтверджена постановою Великої палати Верховного Суду № 342/180/17 від 03 липня 2019 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, за відсутності доказів того, що сторони у встановленому чинним законодавством порядку погодили умови щодо ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення позичальником строків виконання договірних зобов`язань, суд приходить до висновку щодо відмови позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача заборгованості за нарахованою пенею за прострочене зобов`язання, пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., штрафів.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредита, суд виходить з наступного.

Так, обов`язок доведення існування невиконаного зобов`язання покладається на кредитора (позивача).

Позивач зазначає, що прострочене тіло кредиту - це кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором.

Однак, укладений між сторонами кредитний договір від 14 червня 2012 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Мотивуючи свою вимогу про стягнення простроченої заборгованості, позивач посилався на доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором (а.с. 7), який виконаний представником позивача. Із наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, чи було збільшено кредитний ліміт.

З цього розрахунку вбачається, що прострочена заборгованість виникла у період з 19 жовтня 2012 року по 15 липня 2019 року в сумі 5 406,72 грн.

Інших доказів позивач до суду не надав.

Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до норм частин 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, належним та допустимим первинним доказом проведення операцій з коштами на рахунку можуть являтися: виписки з особового рахунку клієнта банку, касові документами, документальні розпорядження розпорядника коштів про їх перерахування.

Натомість розрахунок заборгованості являється результатом аналітичної (інтелектуальної) діяльності з виконання математичних дій на основі первинних документів, які підтверджують рух коштів на рахунку.

Таким чином, розрахунок кредитної заборгованості має бути підтверджений і оцінений з огляду на первинні документи, які фіксують рух коштів на рахунку та умови договору.

Однак, всупереч вимогам ч. 2 ст. 83 ЦПК України, позивач не подав первинні документи до суду разом з позовною заявою.

Будучи абсолютно впевненим у доведеності обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, позивач не направив свого представника до суду. Натомість подав клопотання про розгляд справи без виклику сторін та за відсутності його представника (а.с. 4, 35, 37), чим позбавив себе можливості подати додаткові докази.

Тим самим позивач позбавив можливості суд перевірити обґрунтованість і правильність наданого ним розрахунку. А також позбавив себе можливості довести всі обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги про стягнення простроченого тіла кредиту та неустойки.

З огляду на викладене є підстави стверджувати, що визначений позивачем розмір простроченого тіла кредиту, збільшений за рахунок відсотків нарахованих за користування кредитним коштами.

Такі обставини свідчать, що банком на підтвердження розміру заборгованості надано неналежні розрахунки, які ґрунтуються на не підписаних відповідачем Умовах та правилах надання банківських послуг та виходять за межі укладеної між банком та відповідачем письмової домовленості.

Іншого розрахунку заборгованості за кредитним договором позивач до суду не надав.

Сам суд зробити такий розрахунок не зміг, оскільки неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може грунтуватися на припущеннях.

Тому, за відсутності доказів використання відповідачем кредитного ліміту а також за відсутності належного обґрунтування з боку позивача його твердження про прострочення відповідачем виконання зобов`язання з повернення коштів, суд вважає позовну вимогу про стягнення 5 406,72 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту недоведеною та безпідставною.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд вважає необхідним позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що позовні вимоги майнового характеру задоволено частково, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір майнового характеру виходячи з такого розрахунку. Загальна сума задоволених вимог позивача складає в розмірі 11 004,35 грн., тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 850,19 грн. (11 004,35 грн. х 100% : 24 864,29 грн. х 1 921,00 грн.).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" заборгованість за кредитним договором №б/н від 14.06.2012 року в розмірі- 11 004,35 грн., з них: заборгованість за тілом кредита- 11 004,35 грн., а також 850,19 грн. -сплаченого судового збору.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відомості про учасників справи:

позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк", місцезнаходження: вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570;

відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 24.03.2020 року.

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда