Ухвала суду № 88405313, 24.03.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

24 березня 2020 року Чернігів Справа № 620/958/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - О.Є. Ткаченко,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін заяву про забезпечення позову у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Чернігівської міської ради, інспектора-ревізора Комунального підприємства «Муніципальна варта» Чернігівської міської ради Холодьон М.О. про визнання протиправним та скасування припису,

У С Т А Н О В И В:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Чернігівської міської ради, інспектора-ревізора Комунального підприємства «Муніципальна варта» Чернігівської міської ради Холодьон М.О., в якому просить визнати протиправним та скасувати припис про усунення порушень правил благоустрою від 13.03.2020 № 000934 шляхом демонтажу паркану.

Ухвалою суду від 23.03.2020 в справі відкрито провадження та призначено слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.03.2020 позивачем подана заява про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття рішення по суті. Зокрема, виникає загроза того, що паркан буде знесено відповідачем, чим буде завдано значні матеріальні збитки.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про вжиття заходів забезпечення позову, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Беручи до уваги положення ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно із п. 2, п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії та заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У розумінні наведених норм закону, у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи та вирішуючи подану заяву, суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може ускладнити або призвести до неможливості виконання судового рішення. Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що, згідно з ч. 3 та 4 ст. 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Суд бере до уваги приписи частини 1 статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, № 3477 передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням Конституційного Суду України у справі N 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Так, у справі «Мікалефф проти Мальти» Суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.

Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа «Меркіка та інші проти Мальти»).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Перевіривши зазначені у заяві доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та обставинам, а також оцінивши докази, які подано на обґрунтування поданої заяви, суд дійшов висновку про достатність підстав для її задоволення, оскільки, за переконанням суду, у поданій заяві позивач вказує на обставини, які свідчать про те, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, і для відновлення цих прав та інтересів необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Так, підставою для звернення до суду з позовом є встановлення факту протиправності та незаконності оскаржуваного припису про усунення порушень правил благоустрою від 13.03.2020 № 000934 шляхом демонтажу паркану, що має бути досліджено при вирішенні справи по суті.

Відповідно до договору купівля-продажу нерухомого майна від 02.08.2001 позивач придбав у ВАТ «Чернігіввовна» нерухоме майно – склад, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 – вул АДРЕСА_2 Мазепи), 75-б.

У п. 4.3 вищевказаного договору зазначено, що правовстановлюючим документом, що підтверджує право тимчасового, довгострокового користування продавцем земельною ділянкою загальною площею 31,94 га, на якій знаходиться склад, є державний акт на право постійного користування землею від 05.01.1994, виданий виконавчим комітетом Чернігівської міської Ради та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 168.

Отже, починаючи з 2001 року позивач користується земельною ділянкою, що знаходиться за адресою, АДРЕСА_2 , 75-б, на тих же правах, що і попередній власник нерухомого майна – ВАТ «Чернігіввовна». Цільове призначення – землі промисловості.

Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Спірний паркан був побудований ще ВАТ «Чернігіввовна» та в межах земельної ділянки, що визначена державним актом на право постійного користування серія ЧН-168 від 05.01.1994.

Позивач вказує на те, що наявність паркану жодним чином не порушує права, законні інтереси інших осіб на переміщення, не порушує правила благоустрою в промисловій зоні міста, а також на території земельної ділянки знаходиться бомбосховище, у близькості до даного паркану. Демонтаж паркану призведе до руйнації державного майна стратегічного значення.

А отже, звернення Комунальним підприємством «Муніципальна варта» Чернігівської міської ради до примусового виконання та демонтажу паркана на підставі припису про усунення порушень правил благоустрою від 13.03.2020 № 000934 порушить належне співвідношення прав та інтересів, про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову.

Тому суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Комунальному підприємству "Муніципальна варта" Чернігівської міської ради та іншим особам проводити демонтаж паркана, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Чернігів, вул. І. Мазепи, 57-б, є забезпечувальним заходом, необхідним для збереження існуючого становища до вирішення справи по суті позовних вимог.

При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення адміністративного позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів позивача, на захист яких подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Вказані заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову, через що заяву про забезпечення позову належить задовольнити.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 150, 151, 154, 241, 243, 248, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Комунальному підприємству "Муніципальна варта" Чернігівської міської ради (вул. Бєлова, буд. 2, м. Чернігів, 14034, код ЄДРПОУ 41064956) та іншим особам проводити демонтаж паркана, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Чернігів, вул. І. Мазепи, 57-б.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України. Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя О.Є. Ткаченко