Рішення № 88405253, 25.03.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 року справа № 580/419/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення часників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій незаконними, стягнення недоплати до пенсії та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – Головне управління, відповідач), в якому просить:

- визнати припинення виплати пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області у п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати ОСОБА_1 – незаконним;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 недоплату до пенсії загальною сумую 75950,39 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 у справі № 823/1816/18.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 823/1816/18 від 11.06.2018 року (набрало законної сили 18.10.2018), зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку зі зміною частини 3 статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з 02 квітня 2018 року, виходячи із п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Позивач зазначає, що з 05.07.2019 пенсія ОСОБА_1 виплачується у розмірі 9991,19 грн, замість 20865,00 грн, що не відповідає вказаному вище рішенню, так як мінімальна заробітна плата з 01 січня 2019 року становить 4173,00 грн. згідно з Законом України “Про державний бюджет України на 2019 рік”.

Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк, протягом якого він може усунути недоліки в казані в даній ухвалі.

19 лютого 2020 року позивач надіслав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03 березня 2020 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 823/1816/18 управлінням виконано та проведено перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною частини 3 статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 02.04.2018, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року (протокол перерахунку від 24.10.2018).

Відповідач наголошує, що Головним управлінням виплату пенсії ОСОБА_1 не припинено, а виплачується згідно Порядку № 1210, як інваліду 2 групи відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, враховуючи зміни відповідно до постанови КМУ від 26.06.2019 № 543 “Про внесення змін до деяких постанов КМУ”. Також, враховуючи, що показник середньої заробітної плати (дохід) встановленої законом на 01.01.2020 на сьогодні є меншим, ніж на момент перерахунку пенсії позивача у 2019 році, здійснювати перерахунок ОСОБА_1 є недоцільним, оскільки розмір перерахованої пенсії буде меншим за встановлений розмір пенсії.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року у справі № 823/1816/18 адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 , ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС в перерахунку пенсії, у зв`язку зі зміною частини 3 статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку зі зміною частини 3 статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з 02 квітня 2018 року, виходячи із п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

На виконання вказаного рішення Головним управлінням 24.10.2018 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та її розмір становить 9964,39 грн.

16 січня 2020 року представник позивача звернувся із запитом до Головного управління, в якому просив:

- надати інформацію та копії відповідних документів, на підставі яких Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області не виконується рішення Черкаського окружного адміністративного суду № 823/1816/18 від 11.06.2018 за позов ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ;

- надати інформацію про те, чому ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , станом на січень місяць 2020 року виплачується пенсія у розмірі 10496,97 грн, що не відповідає установленої у 2019-2020 роках місячному розмірі мінімальної заробітної плати.

Листом від 22.01.2020 № 6053/03-03 відповідач повідомив представнику позивача (адвокату Василенку О.В.), що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 у справі № 823/1618/18 проведено перерахунок пенсії позивача. Доплата пенсії за період з 02.04.2018 по 17.10.2018 (до дати набрання рішенням суду законної сили) буде здійснено у порядку, встановленому постановою Кабінетом Міністрів України від 22.08.2018 № 649. Із 18.10.2018 ОСОБА_1 здійснюється виплата пенсії у розмірі, визначеному згідно з рішенням суду. З 01.07.2019 пенсія ОСОБА_1 виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством з урахуванням мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2019 року.

Стосовно перерахунку пенсії із мінімальної із мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2020 року, відповідач пояснив, що на даний момент невизначено показника середньої заробітної плати (дохід) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019 рік. Зазначений перерахунок буде проведено, за доцільності, з 01.01.2020 від визначення загального показника заробітної плати.

Такі дії Головного управління позивач вважає незаконними, а тому за захистом свої прав, свобод та інтересів звернувся до суду.

Під час вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного суду України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, під час вирішення спору суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Суд встановив, що предметом позову у цій справі є визнання незаконними дій відповідача щодо невиконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 у справі № 823/1816/18, яке набрало законної сили, тобто спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України “Про виконавче провадження” йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Аналіз вищезазначених законодавчих норм свідчить, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження”.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.

Суд встановив, що позовні вимоги у справі № 580/419/20 стосуються дій відповідача, вчинених на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 у справі № 823/1816/18.

Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Оскаржувані дії відповідача вчинено на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 у справі № 823/1816/18 і можуть бути оскаржені відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання. Відповідно до частини 6 цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову щодо протиправних дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем заявлені позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 у справі № 823/1816/18, яке набрало законної сили, то обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення у іншій справі, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір”, а відповідач не надав суду доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 25.03.2020.

Суддя В.О. Гаврилюк