Рішення № 88405178, 23.03.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 560/276/20

РІШЕННЯ

іменем України

23 березня 2020 рокум. Хмельницький Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області щодо затримки виплати ОСОБА_1 всіх сум, що належали йому до виплати при звільненні;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто за період часу з 06 грудня 2019 року по 21 грудня 2019 року.

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 3232 грн. 60 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 07 серпня 2018 року по 05 грудня 2019 року працював у Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності. 05 грудня 2019 року був звільнений з поліції на підставі наказу начальника ГУНП від 05.12.2019 року № 371 о/с. Повний розрахунок при звільненні Головним управлінням Національної поліції в Хмельницькій області проведено лише 21.12.2019, що підтверджується довідкою Приватбанку від 28.12.2019. З посиланням на норми Кодексу законів про працю просить стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ГУНП в Хмельницькій області з ОСОБА_1 провело кінцевий розрахунок у строки визначені чинним законодавством, а одноразова грошова допомога, яку позивач також вказує як підставу для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, не входить до структури грошового забезпечення поліцейських та кошти для цієї потреби виділяє Національна поліція України, що унеможливлює виплату такої допомоги у день звільнення поліцейського, окрім того 05.12.2019, тобто в день звільнення, позивач не працював та в подальшому з заявою про проведення з ним кінцевого розрахунку, як це передбачено ч. 1 ст. 116 КЗпПУ, не звертався.

На виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України позивачем подано відповідь на відзив.

В свою чергу, представником відповідача подано до суду додаткові письмові заперечення.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 05.12.2019 № 371о/с про особовий склад рядового поліції ОСОБА_1 (0126794), начальника 1-го міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності ГУНП, звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію України» (за власним бажання) з 05 грудня 2019 року, встановивши премію за грудень 2019 року в розмірі 100,880 %, виплативши компенсацію за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2019 році терміном 41 доба, з урахуванням раніше виплаченої суми та з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні за стаж служби в поліції 01 рік 11 місяців 02 дні, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Позивач зазначає, що при його звільненні з ним не було проведеного остаточного розрахунку.

Вказує, що остаточний розрахунок у зв`язку із звільненням з позивачем проведено 21.12.2019.

Позивач вважає, що розрахунок з ним було проведено відповідачем не вчасно, тому наявні підстави для звернення до суду з метою захисту своїх порушених на його думку, прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 Закону України від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

В пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата поліцейським, які звільняються зі служби одноразової грошової допомоги при звільненні, пенсійного забезпечення передбачена статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію», статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 23 Порядку поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.06.2018 (справа №810/1543/17).

Водночас, Національна поліція України в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI є головним розпорядником бюджетних коштів, який отримує бюджетні призначення і розподіляє бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з пунктом 7 Порядку, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

Отже, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, Головне управління Національної поліції у Хмельницькій області, де позивач проходив службу і з яким фактично перебував у трудових відносинах, є належним відповідачем у цій справі.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 р. щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237- цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

З вказаного суд приходить до висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Крім того, статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.

Як вже було зазначено вище, 05.12.2019 позивача виключено зі служби у Національній поліції України.

Разом з тим, остаточний розрахунок проведено з ним 21.12.2019, що підтверджується відповідною випискою з банку по картковому рахунку позивача.

Тобто, з вказаного слідує, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення ОСОБА_1 - 05.12.2019, а з порушенням строків встановлених ст. 116 КЗпП 21.12.2019.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що за результатами розгляду справи, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.03.2019 року по справі № 826/7778/17.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України"», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги № 1/1 від 10.01.2020, укладеного між Адвокатом Бондаром Віктором Броніславовичем та ОСОБА_2 Володимиром Петровичем.

Згідно з умовами вказаного договору, адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо підготовки та формування позову до Хмельницького окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Хмельницькій області та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , підготовки процесуальних документів по адміністративній справі для захисту прав та інтересів клієнта в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар за надання правової допомоги. (п. 1 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору за виконання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар у розмірі визначеному в Акті виконаних робіт.

Відповідно до Акту виконаних робіт відповідно до умов договору № 1/1 про надання правової (правничої) допомоги від 10.01.2020, адвокат надав, а клієнт прийняв правову допомогу щодо підготовки та формування позову до Хмельницького окружного адміністративного про визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Хмельницької області та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Під час виконання своїх зобов`язань згідно даного договору адвокатом, враховувалися наступні фактори: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання договору; 2) ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються спірних правовідносин; 3) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, професійні здібності адвоката.

Перелік виконаних адвокатом робіт: вивчення підстав та аналіз судової практики для звернення до суду за захистом прав клієнта (витрачено дві години часу) - 500,00 грн., підготовка позову до суду (витрачено три години часу) - 1891,80 грн. (вартість години роботи без ПДВ - 2102*30%), підготовка та формування додатків до позову (витрачено дві години часу) - 840,80 грн. (вартість години роботи без ПДВ - 2102*20%).

Вартість послуг адвоката за виконання своїх зобов`язань, згідно договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.01.2020 складає 3232 грн. 60 коп.

Як встановлено судом з матеріалів справи, адвокатом за надані правові послуги отримано від позивача 3232 грн. 60 коп., про що виписано квитанцію № 251957 від 13.01.2020.

Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, заявлених позивачем, судом встановлено, що витрати позивача на правову допомогу в сумі 3232,60 грн. пов`язані з розглядом даної справи, їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також співмірним виконаними адвокатом роботами (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Таким чином, враховуючи наведене вище та задоволення позову, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Хмельницькій області судові витрати на професійну правову допомогу в сумі 3232,60 грн.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області щодо невиплати в день звільнення 05.12.2019 на користь ОСОБА_1 всіх сум, що належали йому до виплати при звільненні.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 06 грудня 2019 року по 21 грудня 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3232 (три тисячі двісті тридцять дві ) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29017 , код ЄДРПОУ - 40108824)

Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький Згідно з оригіналом Суддя І.І. Тарновецький