Рішення № 88404104, 25.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1491/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) , у якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.12.2018 року по 11.02.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 11.02.2019 року;

зобов`язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.12.2018 року по 11.02.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 11.02.2019 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу в лавах Збройних Сил України, станом на 11.02.2019 року має вислугу 26 років 08 місяців 09 днів. Наказом від 06 лютого 2019 року № 42-ОС, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, звільнений в запас Збройних Сил України за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту). 11 січня 2020 року позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період 2018-2019 роки, однак отримав відмову, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Так, позивач стверджує, що у зв`язку з настанням особливого періоду він не мав змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати, попри це під час звільнення відповідачем не була виплачена передбачена чинним законодавством України грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки. Натомість, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, встановлено можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки. У відповіді Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина №1566) від 20 січня 2020 року, якою відмовлено у виплаті компенсації за невикористані додаткові відпустки, зазначено, що відсутній правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам, звільненим з військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали рапорт на виплату компенсації.

Вважаючи таку відмову та позицію відповідача незаконною, позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись зокрема на рішення Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/19, що набрало законної сили 21 серпня 2019 року.

На підтвердження своїх доводів та в обґрунтування своїх вимог, позивач надав до суду копії паспорта та довідки про присвоєння ІН; рішення комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій особового складу Державної прикордонної служби України від 11 жовтня 2018 року №17-65 про встановлення статусу учасника бойових дій; посвідчення ветерана військової служби серії НОМЕР_1 , виданого 12 лютого 2019 року; витягу з наказу про виключення зі списків особового складу від 06 лютого 2019 року №42-ОС; заяви щодо виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій від 10 січня 2020 року та відповіді Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) про відмову виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки від 20 січня 2020 року (а.с. 8-19).

Ухвалою суду від 26 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з розглядом справи без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України.

Ухвалою від 26 лютого 2020 року суд витребував від Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) інформацію, оформлену у вигляді письмового доказу, про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.12.2018 року по 11.02.2019 року, а також інформацію щодо наявності невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 04.12.2018 року по 11.02.2019 року.

Відповідач копію ухвали суду про відкриття провадження у справі разом з матеріалами адміністративного позову, а також копію ухвали про витребування доказів отримав засобами поштового зв`язку 06 березня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 5 ст. 162 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Однак, у строк встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі від 26 лютого 2020 року, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали, відповідач відзив на адміністративний позов не надав, з клопотаннями/заявами щодо продовження строку на подання відзиву до суду не звертався.

Згідно вимог ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

З огляду на заявлені позивачем вимоги, справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Справи, визначені частиною першою статті 263 КАС України, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У справах, визначених частиною першою статті 263 КАС України, заявами по суті справи є позов та відзив.

З урахуванням вищенаведеного, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження 25 березня 2020 року, в межах строку встановленого частиною першою статті 263 КАС України.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій особового складу Державної прикордонної служби України від 11 жовтня 2018 року №17-65 отримав статус учасника бойових дій (а.с. 11).

12 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримав безтермінове посвідчення ветерана військової служби серії НОМЕР_1 , видане Адміністрацією Державної прикордонної служби України (а.с. 12).

Наказом ТВО Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України по особовому складу від 06 лютого 2019 року № 42-ОС, підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу матеріального забезпечення, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Донецько- Луганського регіонального управління від 09 січня 2019 року № 6-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, з 11 лютого 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Ізмаїльського районного військового комісаріату м. Ізмаїл Одеської області (а.с. 14).

Відповідно до наказу по особовому складу від 06 лютого 2019 року № 42-ОС, позивачу призначено виплатити:

одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби;

грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік за 4 календарних дні;

грошову допомогу для оздоровлення за 2019 рік;

преміювати в розмірі 50 відсотків посадового окладу за одинадцять календарних днів з 01 по 11 лютого 2019 року;

за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, винагороду за 21 день січня 2019 року, за 11 днів лютого 2019 року.

Отже, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу при звільненні не нараховано та не виплачено.

10 січня 2020 року позивач звернувся із заявою на адресу Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 26 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2018-2019 роки (а.с. 16-17).

Листом від 20 січня 2020 року № 11/П-1/1 за підписом в.о. начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України позивачу надано відповідь про те, що адміністрацією Державної прикордонної служби України надано роз`яснення від 26.11.19 №1/116-10355 «Щодо окремих питань грошового забезпечення» та доповнення до нього від 04.12.19 №1/116-10736 «Про надання роз`яснення» щодо порядку виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки для учасників бойових дій звільненим військовослужбовцям. Відповідно розпорядження від 04.12.19 №1/116-10736, «...Стосовно військовослужбовців, яких звільнено з військової служби, але які під час проходження служби до виключення їх зі списків особового складу зверталися з відповідними рапортами про виплату їм компенсації за невикористані дні додаткові відпустки, як учасникам бойових дій, начальники (командири) органів Держприкордонслужби можуть розглядати можливість щодо внесення відповідних змін до наказів про виключення таких військовослужбовців із списків особового складу органу Держприкордонслужби». Інформація щодо наявності рапорту про вищевказане, з яким Ви звертались до виключення зі списків особового складу відсутня. Відповідно розпорядження від 04.12.19 №17116-10736, на цей час відсутній правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особам, звільненим з військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали в установленому порядку рапорт на виплату компенсації.» (а.с. 18-19).

Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Вищезазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18.

У постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Крім того, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду врахувала висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач у зразковій справі № 620/4218/18 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхилила твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Вирішуючи спір, судом встановлено, що дана адміністративна справа № 420/1491/20 за позовом ОСОБА_1 до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, а саме:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України “Про відпустки”, статті 5, 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, стаття 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

З огляду на зазначене, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.12.2018 року по 11.02.2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 162, 243-246, 250, 255, 263, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.12.2018 року по 11.02.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 11.02.2019 року.

Зобов`язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.12.2018 року по 11.02.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 11.02.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А1566) (код ЄДРПОУ 41777533; 84307, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10).

Суддя О.В. Глуханчук

.