Рішення № 88403961, 24.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/412/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Рішення про відмову в призначенні пенсії від 17.07.2019р. №1002, зобов`язання вчинити певні дії, та стягнення моральної шкоди в сумі 100000грн.,–

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії від 17.07.2019р. №1002; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 27.04.2018р.; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування заподіяної моральної шкоди, суму в розмірі 100000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 має право на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (від 29.01.2020р. вхід.№4155/20), наголошуючи, зокрема, на тому, що з урахуванням дослідження наданих документів, підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відсутні. Також, відповідач наголошує, що ОСОБА_1 до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому або членам його сім`ї відповідачем душевних страждань.

Ухвалою суду від 21.01.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі №420/412/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Рішення про відмову в призначенні пенсії від 17.07.2019р. №1002, зобов`язання вчинити певні дії, та стягнення моральної шкоди в сумі 100000грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.02.2020р., з урахуванням положень п.3 ч.2 ст.183 КАС України, закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що від позивача – ОСОБА_1 , та повноважного представника відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшли клопотання (від 27.02.2020р. вхід.№8976/20, від 26.02.2020р. вхід.№ЕП/1947/20) про розгляд справи без їх участі, розгляд даної адміністративної справи, з урахуванням приписів ч.3 ст.194 КАС України, здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, за результатами повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.04.2018р. №1002 про призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2019р. по справі №420/6327/18, Відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №5 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області винесено Рішення №1002 від 17.07.2019р. про відмову в призначенні пенсії.

Не погодившись з означеним Рішенням Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №5 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії №1002 від 17.07.2019р., позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії від 17.07.2019р. №1002; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 27.04.2018р.; стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування заподіяної моральної шкоди, суму в розмірі 100000грн., підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, у Рішенні Відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №5 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 17.07.2019року №1002 про відмову в призначенні пенсії зазначено, що за наданими документами для призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку, ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підстави відсутні.

Водночас, з означеною позицією Відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №5 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладеною в спірному Рішенні про відмову в призначенні пенсії №1002 від 17.07.2019р. погодитися неможливо, з урахуванням наступного.

Так, судом з`ясовано, що Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 12.02.2018р. по справі №496/52/18, котре набрало законної сили 14.03.2018р., заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області 03 квітня 2000року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , приймав участь по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в м.Чорнобиль Київської області, що відноситься до зони відчуження, з 23 червня 1987року по 23 липня 1987року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2019р. по справі №420/6327/18, яке набрало законної сили 26.06.2019р., адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Малиновського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі від 25.07.2018року за №1002. Зобов`язано Малиновське об`єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №1002 від 27.04.2018р. про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зокрема, в межах розгляду означеної справи судом встановлено, що подані ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії документи у своїй сукупності дозволяють ідентифікувати особу позивача, та визначити період його роботи у зоні відчуження.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 передбачено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).

Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Відповідно що частини 3 статті 65 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Згідно з пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018року №5512, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Тобто, посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Посвідчення серії НОМЕР_3 від 30.03.2018р.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а саме: списком працівників Одеського Автотранспортного підприємства 15163 приймаючих участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, за 21 номером зазначений ОСОБА_1 ; особовою карткою ОСОБА_1 ; довідкою Одеського Автотранспортного підприємства 15163 №412 від 10 листопада 1992року; довідкою Одеського Автотранспортного підприємства 15163 №97 від 19.04.1994року; випискою Одеського Автотранспортного підприємства 15163 №98 від 19.04.1994року; витягом з протоколу №110 від 26.01.1995року засідання комісії при Мінчорнобилі України по вирішенню спірних питань, пов`язаних з визначенням статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на чорнобильній АЕС; листом Одеського Автотранспортного підприємства 15163 №64 від 15.03.1995року; довідкою Одеського Автотранспортного підприємства 15163 №174 від 10.07.1995р.; довідкою Державного департаменту автомобільного транспорту України №25/5-207 від 21.08.1997р.; довідкою №44316 про підвищений тариф ставки ОСОБА_1 на період з 23 червня 1987року по 23 липня 1987року.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що позивачем – ОСОБА_1 надано достатньо доказів на підтвердження того, що у період з 23 червня 1987року по 23 липня 1987року він постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю, та приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що в свою чергу дає право на призначення пенсії на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд дійшов висновку щодо протиправності спірного Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії №1002 від 17.07.2019р.

Правомірною, на думку суду, є також позовна вимога ОСОБА_1 щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 27.04.2018р., з урахуванням наступного.

Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30 січня 2003року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що за результатами повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.04.2018р. №1002 про призначення пенсії, з урахуванням Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2019р. по справі №420/6327/18, спір щодо призначення ОСОБА_1 не вирішено, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 27.04.2018р., оскільки задоволення вказаної позовної вимоги саме у викладеній редакції, на думку суду, є дотриманням гарантій на те, що спір між сторонами буде вирішено остаточно.

При цьому, суд не вбачає законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в порядку відшкодування заподіяної моральної шкоди, суму в розмірі 100000грн., з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Моральна (немайнова) шкода - наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати у: 1) фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна (немайнова) шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.1174 Цивільного кодексу України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Таким чином, враховуючи положення ст.1174 Цивільного кодексу України, котрими передбачено відповідальність за завдану шкоду незалежно від вини заподіювача, позивач має довести не лише протиправність поведінки відповідача, але й наявність самої моральної шкоди, та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Згідно з частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовано Верховним Судом у Постанові від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17, у якій зазначено, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Крім того, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Визнання судом протиправним та скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії від 17.07.2019р. №1002 стосується виключно меж застосування пенсійного законодавства, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними, та допустимими доказами.

Між тим, як встановлено судом, позивачем – ОСОБА_1 будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем – Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я, тощо, до матеріалів позовної заяви не додано, як і не надано ґрунтовних пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив позивач, визначаючи спірну суму завданої, за його твердженням, відповідачем, моральної шкоди у розмірі 100000грн., а відтак, означена позовна вимога, на думку суду, не є правомірною, та обґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Рішення про відмову в призначенні пенсії від 17.07.2019р. №1002, зобов`язання вчинити певні дії, та стягнення моральної шкоди в сумі 100000грн., підлягають частковому задоволенню, з вищенаведених підстав.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Рішення про відмову в призначенні пенсії від 17.07.2019р. №1002, зобов`язання вчинити певні дії, та стягнення моральної шкоди в сумі 100000грн., підлягають задоволенню частково, з вищеокреслених підстав.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.3 ст.194, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Рішення про відмову в призначенні пенсії від 17.07.2019р. №1002, зобов`язання вчинити певні дії, та стягнення моральної шкоди в сумі 100000грн., задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії від 17.07.2019р. №1002.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м.Одеса, вул.Канатна,83, код ЄДРПОУ 20987385) призначити та нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 27.04.2018р.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.