Рішення № 88403854, 23.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/160/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2020 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Кушика Й.-Д. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання призначити і виплатити одноразову грошову допомогу, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження: 03168, м.Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6 (далі – відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати п.18 рішення Міністерства оборони України в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 11.09.2019 внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.10.2019 № 136;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи з 11.09.2019 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”, статті 21-4 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та статей 16, 16-3 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Ухвалою від 13.01.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підставою для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму є встановлення інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. Крім цього, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується з урахуванням раніше виплаченої суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Позивач вказав, що норма Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, яка набрала чинності 01.01.2017 на спірні правовідносини не поширюється.

04.03.2020 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що на час первинної втрати працездатності 25% позивачем (20.11.2014) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла. До того ж, з дня первинного встановлення втрати працездатності до дня встановлення ІІІ групи інвалідності минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача.

В судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі представника до суду не надходило.

Дослідивши та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.

Позивачу 20.11.2014 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що сталося 01.08.2014 (довідка МСЕК серія 12 ААА № 001102 від 20.11.2014).

11.09.2019 під час огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою серії 12 ААА №845942 від 11.09.2019.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.10.2019 № 136, затвердженого Міністром оборони України, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин абзацу 2 пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).

З урахуванням частої зміни законодавства, у справах такої категорії насамперед потрібно встановити, які правові норми регулюють відносини сторін на час виникнення спору.

Спір виник щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІIІ групи інвалідності з 11.09.2019, внаслідок травми, захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, до спірних відносин застосовується законодавство, що діяло станом на 11.09.2019.

Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України № 2011-XII, який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Положення пункту 4 статті 16-3 Закону України № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.

Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону України (абзаци 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.

Правовідносини щодо первинного встановлення втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону України №2011-XII застосовується до позивача.

Суд звертає увагу на те, що на час первинного встановлення втрати працездатності позивачеві (20.11.2014) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.

З дня первинного встановлення ступеню втрати працездатності (20.11.2014) до дня встановлення III групи інвалідності (11.09.2019) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону України № 2011-XII дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання зазначеної одноразової грошової допомоги, оскільки зміна підстав для призначення позивачу одноразової допомоги відбулась після спливу дворічного строку.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 20.02.2020 у справі №806/714/18.

Таким чином, п.18 рішення Міністерства оборони України в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 11.09.2019 внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.10.2019 № 136 відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У зв`язку з викладеним відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи з 11.09.2019 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”, статті 21-4 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та статей 16, 16-3 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Щодо посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 295/2816/17, то суд зазначає, що в такій справі позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності 20.04.2011 (положення пункту 4 статті 16-3 Закону України № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014), тобто коли правовідносини регулювались іншим, ніж у справі № 380/160/20, законодавством. Відтак, посилання представника позивача на вказану постанову суд вважає безпідставним та не враховує при розгляді справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання призначити і виплатити одноразову грошову допомогу відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 25 березня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик