Ухвала суду № 88403748, 24.03.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження

24 березня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/537/20

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Жук Р.В., розглянувши у порядку підготовчого судового засідання клопотання відповідача про закриття провадження в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до Міської ради міста Кропивницького (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41, код ЄДРПОУ - 26241020)провизнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду, в якому просить:

- визнати незаконними дії Міської ради міста Кропивницького щодо встановлення на земельній ділянці на розі вулиць Садової та Великої Пермської відповідно до кадастрового номеру 3510100000:39:338:0080 яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

- зобов`язати Міську раду міста Кропивницького демонтувати зупинку яка встановлена на земельній ділянці на розі вулиць Садової та Великої Пермської відповідно до кадастрового номеру 3510100000:39:338:0080 яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №340/537/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17 березня 2020 року.

17.03.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що даний спір має приватноправовий характер, оскільки обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного майнового права конкретного суб`єкта (позивача) і він підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. При цьому, даний спосіб захисту безпосередньо вплине на збільшення майнового стану позивача.

Представник позивача заперечив проти закриття провадження у справі, вказуючи, що даний спір належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, подали клопотання про проведення судового засідання без їх участі (а.с.54,68).

Суд, розглянувши подане клопотання, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням сесії Кіровоградської міської ради від 16 лютого 2010 року №3161 ОСОБА_2 , яка проживає у АДРЕСА_2 надано у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, що розташована у м.Кіровограді на розі вулиць Садової та В. Пермської для будівництва індивідуального гаража. Кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:39:338:0080.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №754902 від 12.05.2010 року (а.с.20).

06 листопада 2012 року згідно договору купівлі - продажу передала вказану земельної ділянку у власність ОСОБА_1 , який згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був та є власником вказаної земельної ділянки кадастровий номер 3510100000:39:338:0080 (а.с.10,11,17).

У позовній заяві позивач зазначив, що 12.011.2019 року йому стало відомо, що на частині земельної ділянки, яка є його власністю розміщено металеву конструкцію, а саме зупинку громадського транспорту.

Тому, 09.12.2019 року подав до Кіровоградської міської ради претензію з вимогою протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії звільнити належну мені земельну ділянку від будь-яких конструкцій і повернути її першочерговий стан (а.с.7).

12.02.2020 року Кіровоградською міською радою надано відповідь на претензію №6-14321 якою позивачу відмовлено в задоволені претензії (а.с.9).

З урахуванням вищевказаних обставин та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 316-319, 328, 386 Цивільного кодексу України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»), постановою Верховного Суду України від 18.09.2013 р. у справі за № 6-92цс позивач вважає, що порушується його право на володіння, користування та розпорядження його земельною ділянкою, а отже є всі підстави для задоволення позовних вимог.

В поданій позовній заяві позивач просить суд визнати незаконними дії Міської ради міста Кропивницького щодо встановлення на земельній ділянці та належить йому на праві власності громадської зупинки та зобов`язати відповідача демонтувати зазначену зупинку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

При цьому, аналіз вищевказаних положень та зокрема судової практики вказує на те, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні ним, як власником земельної ділянки права користування та розпорядження своїм нерухомим майном.

У свою чергу саме, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин (ст.ст. 1, 15, 19 ЦПК України).

Приписами статті 391 ЦК України передбачено, захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння

Частиною 1 статті встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З аналізу зазначеної норми судом вбачається, що власник майна вправі звернутися до суду відповідно до приписів ЦК України з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тобто подати негаторний позов. Суд зауважує, що негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння

Із зазначеним позовом може звернутися також особа, яка відповідно до закону або договору має право володіння та користування майном, у тому числі у випадку, коли зазначені перешкоди чиняться власником такого майна.

Суд звертає увагу на те, що позивач просить суд відновити вказане право шляхом застосування до даних цивільно-правових способів захисту, зокрема способом передбачені ст.ст 16, 386 ЦК України, які регулюють засади захисту права власності.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються статтею 386 ЦК України згідно частини другої якої, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Водночас, право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, врегульовані статтями 387, 391 ЦК України.

Як вже вказував суд, згідно із статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії чи бездіяльність суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо порушення його прав третьою особою на володіння нерухомим майном, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Отже цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження дій та бездіяльності щодо використання земельної ділянки, яка належить позивачу на праві власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна. Відтак, такий спір має приватноправовий характер, а отже, провадження у даній справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

Відповідна правова позиція щодо даної категорії спорів викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі №823/2042/16 та від 20.09.2018 р. у справі №822/3024/17.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що даний спір не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей встановлювати належність права власності на земельні ділянки. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших, по-перше, є наявність у них спору про цивільне право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі №184/2470/13.

Крім того, у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини, у рішенні справи «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. №336/2177/17.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку щодо неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим, провадження по даній справі підлягає закриттю, відповідно, клопотання представника відповідача - задоволенню.

При цьому, відповідно до положень статті 239 КАС України, суд роз`яснює позивачу, що даний спір належить до юрисдикції загального місцевого суду та підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання представника Міської ради міста Кропивницького - задовольнити.

Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Міської ради міста Кропивницького (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41, код ЄДРПОУ - 26241020) про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити позивачеві, що даний спір підсудний місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства, а також вказати на те, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук