Рішення № 88403701, 13.03.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3094/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

за участю секретаря судового засідання Глущенко Т.М.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження

адміністративну справу за позовом

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач-1: Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 120-А, код ЄДРПОУ 40517815)

представник: адвокат Письменна О.В.

відповідач-2: Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Преображенська, 2, код ЄДРПОУ 37059505)

представники: адвокат Балюра С.В., Панфілова Л.В.

про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, моральної шкоди -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (надалі – Держлікслужба), Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, він працював на посаді заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області. Наказом Держлікслужби №415-к від 08.11.2019 року та наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області №53-к від 08.11.2019 року його звільнено з роботи з 11.11.2019 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури на підставі повідомлення про зміну істотних умов державної служби від 05.09.2019 року. Позивач стверджує про незаконність свого звільнення за п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", посилаючись на те, що скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області не відбулося, а звільнення здійснене без погодження з Міністром охорони здоров`я України. Також позивач вказує, що відповідачем-1 порушено порядок вивільнення, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, оскільки його не було попереджено про наступне вивільнення та не було запропоновано іншу роботу в Державній службі з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області. Щодо наказу №53-к від 08.11.2019 року позивач стверджує, що відповідач-2 не мав право його видавати, оскільки начальник Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області не має повноважень звільняти своїх заступників. Посилаючись також на те, що звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності, що суперечить частині 3 статті 40 КЗпП України, а внаслідок незаконного звільнення йому заподіяно моральних страждань, позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками №415-к від 08.11.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 " ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області №53-к від 08.11.2019 року "Про звільнення та виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 ";

- поновити його на посаді заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області;

- стягнути з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на його користь 70 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді від 09.12.2019 року відкрито провадження у даній справі, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Від представника відповідача-1 – Держлікслужби - до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що з метою оптимізації керівного складу керівництва територіальних органів Держлікслужби прийнято рішення про виведення зі структури Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області однієї посади заступника начальника служби. Наказом Держлікслужби №296-к від 05.09.2019 року введено в дію з 05.09.2019 року структуру Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області. Про зміну істотних умов служби позивача повідомлено листом №6711-001.1/010.0/17-19 від 05.09.2019 року, у якому йому запропоновано посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області або заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Харківській області. Міністерство охорони здоров`я України листом №11.4-01/44951/2-19 від 08.11.2019 року погодило звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку з чим було видано наказ №415-к від 08.11.2019 року про його звільнення з займаної посади. Доводячи правомірність цього наказу, заперечуючи проти вимог про стягнення моральної шкоди, представник відповідача-1 просила суд у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача-2 - Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області - подала відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивача звільнено з посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, оскільки його посада була скорочена, а з 12.11.2019 року введено в дію новий штатний розпис. Наказ №53-к від 08.11.2019 року "Про звільнення та виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 " виданий на виконання наказу Держлікслужби №415-к від 08.11.2019 року з метою повного розрахунку по заробітній платі позивача. Відповідач-2 заперечує доводи позивача про те, що його звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності, та зазначає, що 11.11.2019 року позивач знаходився на робочому місці та не повідомляв про перебування на стаціонарному лікуванні, а листок непрацездатності від 11.11.2019 року був відкритий після видання наказів про звільнення позивача та його ознайомлення з цими наказами. З цих підстав просила суд у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відповідь на відзиви, в якій посилався на те, що відповідач-1 не дотримався передбаченого статтею 43 Закону України "Про державну службу" порядку повідомлення державного службовця про зміну істотних умов служби, а лист Міністра охорони здоров`я України №11.4-01/44951/2-19 від 08.11.2019 року не міг бути підставою для його звільнення за наказом Держлікслужби №53-к від 08.11.2019 року, оскільки надійшов до Держлікслужби лише 12.11.2019 року.

Відповідачі правом подачі заперечень не скористалися.

Розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 з 08.09.2016 року працював на посаді заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, має четвертий ранг державного службовця в межах категорії "Б" посад державної служби. (а.с. 10)

Держлікслужбою з метою оптимізації керівного складу окремих її територіальних органів прийнято рішення про виведення зі структури Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області однієї посади заступника начальника служби. (а.с. 65 – 66, 68 – 69)

У зв`язку з цим 25.07.2019 року затверджено нову структуру Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, яку 23.08.2019 року погоджено в.о. Міністра охорони здоров`я України. (а.с. 70)

Цією структурою у штаті Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області передбачено 12 штатних посад, з них державних службовців – 9, проти 13 штатних посад (10 державних службовців), які були передбачені попередньою структурою, затвердженою у 2016 році. (а.с. 179)

Головою Держлікслужби видано наказ №296-к від 05.09.2019 року "Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області", яким з 05.09.2019 року введено в дію структуру Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області та затверджено її організаційну структуру. (а.с. 71 – 72) У новій організаційній структурі передбачено одну керівну посаду (начальник служби) проти двох (начальник служби та заступник начальника служби), які були передбачені попередньою структурою, затвердженою наказом Держлікслужби №132 від 08.09.2016 року. (а.с. 180)

На виконання цього наказу начальником Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області складено штатний розпис Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на 2019 рік, який 13.09.2019 року затверджено головою Держлікслужби, та наказом №41-к від 13.09.2019 року введений в дію з 12.11.2019 року. (а.с. 181 - 182)

Головою Держлікслужби направлено ОСОБА_1 повідомлення №6711-001.1/010.0/17-19 від 05.09.2019 року, яким його згідно зі статтею 43 Закону України "Про державну службу" повідомлено про зміну істотних умов державної служби з 05.09.2019 року у зв`язку з введенням в дію структури та штатного розпису Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області та запропоновано йому посаду заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області або заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Харківській області. (а.с. 73) Це повідомлення вручено позивачу 12.09.2019 року.

Листами №7803-001.1/010.0/17-19 від 22.10.2019 року та №8174-001.1/010.0/17-19 від 04.11.2019 року відповідач-1 звернувся до Міністерства охорони здоров`я України з пропозицією погодити звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури. (а.с. 74 – 76, 173 - 180)

Листом №11.4-01/44951/2-19 від 08.11.2019 року Міністр охорони здоров`я України погодила звільнення ОСОБА_1 з посади за умови дотримання вимог законодавства. Вказаний лист надійшов до Держлікслужби 12.11.2019 року та зареєстрований за №672/0/04-19. (а.с. 77)

Проте ще 08.11.2019 року головою Держлікслужби видано наказ №415-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" позивача звільнено з 11.11.2019 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури, з виплатою компенсації відповідно до чинного законодавства. (а.с. 67)

На виконання цього наказу начальником Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області видано наказ №53-к від 08.11.2019 року "Про звільнення та виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 ". (а.с. 86)

Запис про звільнення у трудову книжку позивача внесено відповідачем-2 11.11.2019 року. (а.с. 10зв.) Того ж дня позивач передав справи у зв`язку зі звільненням з посади та з ним проведено повний розрахунок. (а.с. 96)

Не погодившись зі своїм звільненням, позивач 04.12.2019 року звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначені Законом України "Про державну службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За визначеннями, наведеними у статті 1 цього Закону, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави; державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України "Про державну службу" відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 43 Закону України "Про державну службу" підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов`язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов`язків.

Згідно з частиною 3 статті 43 Закону України "Про державну службу" зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Частиною 4 статті 43 Закону України "Про державну службу" передбачено, що про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється зокрема: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Отже, звільнення державного службовця у разі його незгоди на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (частина 4 статті 43, пункт 6 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу") та звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців (пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу") є різними процедурами припинення державної служби.

На час виникнення спірних правовідносин процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" регулювалася нормами Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників, у тому числі з підстав змін в організації виробництва і праці, установлений статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, частина 1 якої передбачає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до частини 2 статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно з частиною 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Судом установлено, що позивач перед звільненням займав посаду заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області – територіального органу Держлікслужби.

Відповідно до Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 року №647, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров`я, який реалізує державну політику у сферах контролю якості та безпеки лікарських засобів, у тому числі медичних імунобіологічних препаратів, медичної техніки і виробів медичного призначення, та обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу.

Згідно з підпунктом 11 пункту 11 цього Положення Голова Держлікслужби призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром охорони здоров`я заступників керівників територіальних органів Держлікслужби.

Частиною 5 статті 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 18 цього Закону Міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до частини 6 статті 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" структуру територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

Штатний розпис та кошторис територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади.

Як установлено судом, внаслідок проведеної відповідачем-1 зміни структури її територіального органу - Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, запровадженої наказом Держлікслужби №296-к від 05.09.2019 року, відбулося скорочення чисельності та штату її працівників, зокрема було скорочено одну з двох посад керівного складу, а саме посаду заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, яку обіймав позивач.

При цьому оптимізація структури Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області не викликала істотні зміни умов служби позивача в розумінні статті 43 Закону України "Про державну службу", а передбачала подальше припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Суд зазначає, що зміна істотних умов державної служби в порядку статті 43 Закону України "Про державну службу" може мати місце у випадку, якщо такі зміни стосуються посади, яку обіймає державний службовець, і після настання цих змін та надання ним відповідної згоди він буде обіймати фактично ту ж посаду в тому ж органі, проте із відповідними змінами (зокрема, розширення або звуження кола посадових обов`язків, переміщення посади в інший структурний підрозділ державного органу). Обов`язок повідомити державного службовця про зміну істотних умов служби покладається на керівника державної служби в державному органі.

Отже відповідач-1 повинен був повідомити позивача не про зміну істотних умов служби, а повинен був попередити його про наступне вивільнення та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". При цьому позивачу мала бути запропонована інша рівноцінна посада державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - інша робота (посада державної служби) у цьому державному органі.

Попри це, Головою Держлікслужби направлено Мурзаку С.В. повідомлення №6711-001.1/010.0/17-19 від 05.09.2019 року про зміну істотних умов служби згідно зі статтею 43 Закону України "Про державну службу". Водночас у ньому запропоновано позивачу обійняти посади заступника начальника в інших територіальних органах – Державній службі з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області або Державній службі з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Харківській області.

Доказів того, що позивача було попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади, яку він обіймав, як того вимагає частина 1 статті 49-2 КЗпП України, відповідачами суду не надано. Повідомлення №6711-001.1/010.0/17-19 від 05.09.2019 року про зміну істотних умов державної служби не містить такого застереження, тож не може вважатися персональним попередженням про наступне вивільнення у зв`язку зі скорочення чисельності або штату державних службовців.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Виходячи з нормативного тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постановах від 01.04.2015 року у справі №6-40цс15, від 18.10.2017 року у справі №6-1723цс17 та підтриманій Верховним Судом у постановах від 08.05.2019 року у справі №806/1175/17, від 22.05.2019 року у справі №813/5500/14.

Судом установлено, що у штаті Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області у період вересня – листопада 2019 року були вакантними дві посади державної служби: головного спеціаліста сектору державного контролю у сфері обігу лікарських засобів, медичної продукції та обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та головного спеціаліста – юрисконсульта. Цю обставину у судовому засіданні визнала представник відповідача-2 – начальник Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілова Л.В.

Проте ці вільні посади позивачу відповідно до його кваліфікації не пропонувалися, чим порушено вимоги частини 2 статті 40, статті 49-2 КЗпП України, пункту 1 частини 1, частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Доказів невідповідності позивача цим посадам за спеціальністю, кваліфікацією чи досвідом роботи відповідачами суду не надано.

Як вбачається зі змісту спірного наказу №415-к від 08.11.2019 року, підставою звільнення позивача за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", зазначено скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року внесено зміни до Закону України "Про державну службу", які набрали чинності 25.09.2019 року.

Внаслідок цих змін пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", який передбачає підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, викладено у такій редакції: "скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу".

Тобто підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, передбаченими пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", є:

- скорочення чисельності або штату державних службовців,

- скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців,

- реорганізація державного органу.

Судом установлено, що у зв`язку з оптимізацією структури Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області 05.09.2019 року відбулося скорочення чисельності та штату державних службовців, яке призвело до скорочення посади, яку займав позивач. Ця обставина зумовлювала обов`язок відповідача-1 як суб`єкта призначення не пізніше ніж за два місяці попередити позивача про звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", одночасно запропонувавши йому іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Проте ці вимоги відповідач-1 не виконав та не дотримався процедури вивільнення державних службовців, визначеної законодавством про працю.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовлявся від переведення на рівнозначні посади, які були запропоновані Держлікслужбою, або нижчі вакантні посади державної служби, які були вільні в Державній службі з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, де він працював.

Натомість позивача звільнено з роботи з посиланням на скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури, хоча така обставина не передбачена пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" як підстава для припинення державної служби.

Суд зазначає, що оскільки діяльність Держлікслужби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров`я України, тому звільненню позивача з посади заступника керівника територіального органу Держлікслужби мало передувати відповідне погодження Міністра охорони здоров`я України, чого вимагає пункт 8 частини 2 статті 18 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та підпункт 11 пункту 11 Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 року №647.

Суд погоджується з доводами позивача, що оскільки лист Міністра охорони здоров`я України №11.4-01/44951/2-19 від 08.11.2019 року надійшов до Держлікслужби лише 12.11.2019 року, тому він не міг бути підставою для звільнення позивача за наказом Держлікслужби №53-к від 08.11.2019 року. Доказів того, що цей лист надійшов раніше або відповідачем-1 до видання наказу №53-к від 08.11.2019 року було отримано інше погодження Міністра охорони здоров`я України на звільнення позивача, відповідачем-1 суду не надано.

Отже, встановлені судом обставини в сукупності свідчать про протиправність оскаржуваного наказу голови Держлікслужби №415-к від 08.11.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", що є підставою для його скасування та задоволення позову позивача.

Вказаний наказ реалізовано шляхом видання відповідачем-2, у штаті якого перебував позивач, похідного наказу №53-к від 08.11.2019 року "Про звільнення та виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 ".

Зважаючи на встановлені порушення процедури вивільнення позивача, вказаний наказ відповідача-2 також слід визнати протиправним та скасувати його.

Разом з тим, суд відхиляє, доводи позивача про порушення частини 3 статті 40 КЗпП України, якою передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Судом установлено, що 08.11.2019 року на момент видання спірних наказів №415-к від 08.11.2019 року, №53-к від 08.11.2019 року позивач не перебував на лікарняному чи у відпустці. (а.с. 91 - 93) За медичною допомогою та оформленням листка непрацездатності він звернувся 11.11.2019 року (а.с. 15), вже після того як йому було видано трудову книжку із внесеним у неї записом про звільнення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Зважаючи на те, що позивача протиправно звільнено з посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, і останнім днем його роботи був день 11.11.2019 року, тому він має бути поновлений на цій посаді з 12.11.2019 року.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100), який застосовується зокрема у випадках вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За правилами пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідачем-2 суду надано довідку №92-01/05/05.12-20 від 13.03.2020 року про заробітну плату позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням, відповідно до якої розмір заробітку ОСОБА_1 у вересні 2019 року склав 13514, 68 грн., у жовтні 2019 року - 20330, 70 грн., усього – 33845, 38 грн. (а.с. 170)

Позивач стверджував, що у 2019 році розмір його посадового окладу та заробітку було протиправно занижено через неправильне застосування коефіцієнту співвідношення до мінімального розміру посадового окладу, що встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року в адміністративній справі №340/114/20. (а.с. 165 – 169) Тому для правильного визначення свого середнього заробітку просив зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №340/114/20.

Ухвалою від 13.03.2020 року суд відмовив у задоволенні цього клопотання позивача та зазначив, що за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням, включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням. Цим Порядком не передбачене врахування в розрахунок середньої заробітної плати сум, які не були нараховані працівникові на час його звільнення або з приводу яких після звільнення працівника виник спір.

Тому суд відхиляє доводи позивача щодо необхідності розрахунку середньомісячної заробітної плати з урахуванням сум, які є предметом спору в адміністративній справі №340/114/20.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керується довідкою Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області №92-01/05/05.12-20 від 13.03.2020 року, відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача за вересень – жовтень 2019 року, розрахована із кількості робочих днів за ці 2 місяці (36 днів), становить 940, 15 грн.

Вимушений прогул позивача у період з 12.11.2019 року по 13.03.2020 року складає 85 робочих днів, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 79912, 75 грн. (940, 15 грн. х 85 днів)

Середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням слід стягнути на користь позивача з відповідача-2 - Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, у штаті якої перебував позивач та якою йому виплачувалася заробітна плата.

Вирішуючи заявлену позовну вимогу про стягнення з відповідача-1 моральної шкоди, суд виходив з того, що згідно зі статтями 43, 56 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За роз`ясненнями, наведеними у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року, відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд вважає, що незаконне звільнення позивача призвело до порушення звичного способу його життя та вимагає докладання додаткових зусиль для його організації. Внаслідок завданих моральних та душевних страждань погіршився стан здоров`я позивача, що підтверджується наданими доказами про його лікування у період з 11.11.2019 року по 21.11.2019 року. (а.с. 15)

У спірних правовідносинах власником, уповноваженим на відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику порушенням його законних прав у сфері трудових відносин, у розумінні статті 237-1 КЗпП України є саме Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, якою прийнято спірний наказ №415-к від 08.11.2019 року.

З урахуванням вимог розумності і справедливості, з огляду на глибину моральних страждань, суд вважає за доцільне стягнути з цього відповідача на користь позивача на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди 3000 гривень, а у задоволенні решти вимог у цій частині позову - відмовити.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення у межах суми 20683, 30 грн. (940, 15 грн. х 22 дні) слід звернути до негайного виконання.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у сумі 768, 40 грн. (а.с. 3)

Між тим, за правилами пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Тож судовий збір за подання до суду цього позову сплачено позивачем надмірно.

Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду зокрема в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Відтак, зайво сплачена сума судового збору може бути повернута позивачу з Державного бюджету України за його клопотанням за ухвалою суду.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 143, 242-246, 250, 251, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 120-А, код ЄДРПОУ 40517815), Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Преображенська, 2, код ЄДРПОУ 37059505) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками №415-к від 08.11.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області №53-к від 08.11.2019 року "Про звільнення та виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області з 12 листопада 2019 року.

Стягнути з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.11.2019 року по 13.03.2020 року у розмірі 79912, 75 грн.

Стягнути з Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на користь ОСОБА_1 3 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 20683, 30 грн. звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш

Повне рішення суду складено 23.03.2020 року.