Рішення № 88402744, 13.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2019 року Справа № 160/9788/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відповідача-1: Державної податкової служби України, Відповідача-2: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відповідача-1: Державної фіскальної служби України, Відповідача-2: Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №1257775/2904607774 від 21 серпня 2019 року Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про відмову у реєстрації податкової накладної №73 від 23 липня 2019 року та Рішення за результатами розгляду скарги на рішення комісії регіонального рівня, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №36571/2904607774/2;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну №73 від 23 липня 2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що на виконання вимог Податкового кодексу України позивачем було складено податкову накладну №73 від 23.07.2019 року та 12.08.2019 року направлено на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних. Однак, 12.08.2019 року позивачем була отримана квитанція згідно з якою реєстрацію податкової накладної №73 від 23.07.2019 року зупинено з формулюванням, що реєстрація зупинена відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України, оскільки податкова накладна відповідає вимогам пп.1.6. п.1 Критеріїв ризиковості платника податку, запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних. Позивач направив до контролюючого органу письмове пояснення та копії документів, однак рішенням комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №1257775/2904607774 від 21 серпня 2019 року у реєстрації податкової накладної №73 від 23.07.2019 року було відмовлено з підстав ненадання платником податків копій документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи) у тому числі рахунки фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності і певних типових форм та галузевої специфіки.

На думку позивача, дане рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно носить суперечливу інформацію, з якої неможливо встановити підстави для відмови у реєстрації податкових накладних.

Ухвалою суду від 15 жовтня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачам надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

31 жовтня 2019 року до суду надійшов відзив від Відповідача 1 - Державної фіскальної служби України, в якому він зазначає, що вимоги позивача про зобов`язання зареєструвати податкову накладну є похідною вимогою до ДФС України від вимог до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, оскільки скасування рішення відповідної комісії контролюючого органу є самостійною підставою для реєстрації відповідної податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до п.28 Порядку затвердженого Постановою КМУ від 21 лютого 2018 року № 117.

Також, 31.10.2019 року Відповідачем 2 - Головним управління ДФС у Дніпропетровській області подано відзив на адміністративний позов, в якому вказано, що позивачем 12.08.2019 року направлено податкову накладну №73 від 23.07.2019 року на реєстрацію до Єдиного державного реєстру податкових накладних. У зв`язку з відповідністю платника податку показникам оцінки ступеня ризиків, визначеному п.1.6 Критеріїв, було здійснено зупинення реєстрації податкових накладних, про що позивача було повідомлено відповідними квитанціями. В подальшому платник податку направив повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій, які було розглянуто Комісією, яка вирішує питання про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Однак, у зв`язку з ненаданням платником податку копій документів, комісією було прийнято оскаржувані рішення про відмову в реєстрації податкових накладних. На думку відповідача-2, оскаржуване рішення є правомірним та таким, що відповідає нормам діючого законодавства, а вимоги позивача - безпідставними та необґрунтованими.

25 листопада 2019 року від позивача надійшли відповіді на відзиви відповідачів в яких позивач спростовуючи доводи наведені у відзивах, вказує на те, що фактично відзиви не містять заперечення проти позовних вимог.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 року задоволено клопотання позивача про заміну первісних відповідачів у справі: Відповідача 1 - Державну фіскальну службу України на правонаступника - Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393, місцезнаходження: Львівська площа, буд.8, м. Київ, 04053); Відповідача 2 - Головне управління ДФС у Дніпропетровській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005).

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.10.2017 року (номер запису 2 224 000 0000 048817).

Позивач, як платник податків перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є: Код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; Код КВЕД 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; Код КВЕД 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у.; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний).

В процесі здійснення господарської діяльності між ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) та ТОВ «ЮД К» (Замовник) укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування №Ю-720 від 01 липня 2019 року (далі - Договір № Ю-720), відповідно до п.1.1якого - Виконавець за дорученням Замовника зобов`язується організувати/здійснити перевезення його вантажів, а Замовник зобов`язується оплатити надані транспортні послуги.

Згідно п. 3.1 Договору № Ю-720 вартість послуг за цим договором вказується в системі «web-office» при погоджені заявки.

Відповідно до п. 3.5 Договору № Ю-720 оплата здійснюється згідно виставленого рахунку протягом 3 (трьох) банківських днів за фактом вивантаження товару та після отримання повного пакету документів визначених договором.

23 липня 2019 року ФОП ОСОБА_1 на замовлення ТОВ «ЮД К» згідно Договору № Ю-720 здійснив транспортно-експедиційне обслуговування вантажу, а саме, перевезення та експедиційне обслуговування блоків з ніздрюватого бетону, що підтверджується ТТН №Б0000005702 від 23 липня 2019 року, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 73 від 23 липня 2019 року, рахунком на оплату № 73 від 23 липня 2019 року та випискою по рахунку № НОМЕР_1 від 13 серпня 2019 року.

На виконання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_1 на адресу ТОВ «ЮД К» було складено податкову накладну № 73 від 23 липня 2019 року, та 12.08.2019 року направлено для реєстрації до Єдиного реєстру податкових накладних .

Після чого, 12 серпня 2019 року позивачем було отримано квитанцію, згідно з якою реєстрацію зазначеної податкової накладної зупинено з формулюванням, що реєстрація зупинена відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України, оскільки податкові накладні відповідають вимогам пп.1.6. п.1 Критеріїв ризиковості платника податку, запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач згідно повідомленням про надання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено, № 3 від 16 серпня 2019 року, направив до контролюючого органу письмові пояснення та копії документів на підтвердження реальності правочинів (договір № Ю-720 від 01.07.2019 р., акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 23.07.2019 р., рахунок № 73 від 23.07.2019 р., виписку банку).

Однак рішенням комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №1257775/2904607774 від 21 серпня 2019 року у реєстрації податкової накладної №73 від 23.07.2019 року, було відмовлено з підстав ненадання платником податків копій документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи) у тому числі рахунки фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності і певних типових форм та галузевої специфіки.

Не погодившись з вказаним рішенням позивачем було подано скаргу до ДПС України, рішенням комісії з питань розгляду скарг ДПС України №36571/2904607774/2 від 02.09.2019 року скарга ФОП ОСОБА_1 залишена без задоволення.

Вважаючи рішення щодо відмови у реєстрації податкової накладної протиправним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд при винесенні рішення виходить з наступного.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) закріплено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Редакція пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України змінена на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII (далі - Закон N 2245-VIII).

Пунктом сьомим Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2245-VIII Кабінету Міністрів України доручено до 1 березня 2018 року визначити порядок зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування, прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд та приведення центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

21 лютого 2018 року на виконання вимог Закону № 2245-VIII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 117 "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних", якою, зокрема, затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок № 117).

Окремими положеннями Порядку № 117 не визначено конкретних критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, натомість на підставі пункту 10 цього Порядку зобов`язано Державну фіскальну службу України визначити такі критерії та погодити їх з Міністерством фінансів України.

На час виникнення та розвитку спірних у цій справі правовідносин критерії ризиковості здійснення операцій були визначені листом Державної фіскальної служби України № 1962/99-99-29-01-01 від 07.08.2019 року за погодженням з Міністерством фінансів України від 22 березня 2018 року. Критерії погоджено за умови, що вони будуть переглянуті протягом місяця.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин та прийняття спірного у цій справі акта індивідуальної дії, хоча й набула чинності змінена редакція пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України у відповідності до вимог якої прийнято Порядок № 117, проте реалізація механізму зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних поставлена у залежність від наявності критеріїв ризиковості господарських операцій. Відповідні критерії у період, що аналізується, визначалися листом ДФС № 1962/99-99-29-01-01 від 07.08.2019 року.

Цей акт, визначав критерії ризиковості та передбачав необхідність подання різних за своїм переліком документів, необхідних для підтвердження господарської операції з метою подальшої реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд зазначає, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість, як встановлено судом, позивачем надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.

Враховуючи, суперечливість нормативного регулювання, наведене та проаналізоване вище, як підстави застосування презумпції правомірності рішень платника (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), а також вимоги принципів правової визначеності та передбачуваності, суд вважає, що контролюючий орган безпідставно зупинив реєстрацію податкової накладної позивача та протиправно прийняв рішення №1257775/2904607774 від 21 серпня 2019 року про відмову у реєстрації податкової накладної № 73 від 23.07.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 02.04.2019 року по справі № 822/1878/18.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі №822/1817/18 виклав правову позицію, у відповідності до якої за загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Суд зазначає, що у відповідності до п. 201.10 ст. 201 ПК України реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є обов`язком постачальника товарів чи послуг. Цьому обов`язку кореспондує обов`язок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняти та зареєструвати надану платником податку-продавцем податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 28 Порядку № 117 податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийнято та набрало чинності рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.

У відповідності до листа Вищого адміністративного суду України від 24.10.2013 року № 1486/12/13-13 реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є обов`язком постачальника товарів чи послуг.

Цьому обов`язку кореспондує обов`язок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняти та зареєструвати надану платником податку-продавцем податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних впливає на правовий стан платників податків. Покупець товарів позбавляється права на формування податкового кредиту за рахунок відповідних сум, а продавець може зазнати небажаних для нього наслідків у вигляді проведення його позапланової перевірки.

У свою чергу визнання неправомірним неприйняття податкової накладної для реєстрації тягне настання наслідків, передбачених у пункті 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Отже, податкова накладна вважається прийнятою протягом того операційного дня, коли вона була надіслана платником податків для реєстрації.

Зважаючи на викладене, резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність неприйняття податкової накладної для реєстрації, з урахуванням вимог пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України повинна містити висновок про визнання протиправним неприйняття податкової накладної для реєстрації, а також зазначення того, що податкову накладну потрібно вважати прийнятою та зареєстрованою протягом операційного дня, коли її було надіслано платником податку (із зазначенням дати).

Застереження щодо конкретної дати, з якої податкова накладна є прийнятою і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних, поряд із визнанням протиправним власне неприйняття податкової накладної для реєстрації, є правомірним. Отже, незалежно від того, чи містить вимога позивача прохання щодо визначення дати, з якої податкова накладна є прийнятою та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд з метою захисту прав позивача повинен вказати відповідну дату в резолютивній частини постанови.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання ДПС України зареєструвати складену фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ) податкову накладну № 73 від 23.07.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних днем її фактичного отримання податковим органом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування Рішення за результатами розгляду скарги на рішення комісії регіонального рівня, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації Державної фіскальної служби України №36571/2904607774/2 від 02.09.2019, суд зазначає наступне.

Податковим кодексом визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. В силу норми п.56.18 ст.56 Кодексу процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При цьому, ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Таким чином, визначення юрисдикції адміністративних судів здійснюється з урахуванням характеру спору, предмета та суб`єктивного складу спірних правовідносин. Суд звертає увагу на те, що наведена норма підлягає застосуванню у системному зв`язку зі статтею 2 КАС України, за змістом якої завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, оскарженню підлягають лише ті правові акти індивідуальної дії, які є рішеннями відповідних суб`єктів владних повноважень. Зі змісту ч. 1 ст. 17 КАС України випливає, що рішення суб`єкта владних повноважень, сформовані в правових актах індивідуальної дії, можуть бути оскаржені в адміністративних судах тільки в тому випадку, коли в цих правових актах індивідуальної дії зафіксовані рішення, що стосуються прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, як це передбачено у статті 2 КАС України.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Однак, в даному випадку оскаржуване рішення не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, а тому не є рішеннями суб`єкта владних повноважень (актами індивідуальної дії) у розумінні ст. 19 КАС України та, відповідно, не порушують права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ДФС України з питань розгляду скарг, прийняті за результатами вирішення податкового спору в досудовому порядку в даному випадку, не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не має самостійного юридичного значення, оскільки не містить обов`язкового для суб`єкта господарювання припису. Таке рішення само по собі не породжує у платника будь-якого додаткового обов`язку та не перешкоджає реалізації його права.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ході розгляду справи відповідачами не було доведено правомірність винесення оскаржуваного рішення про відмову у реєстрації податкової накладної № 73 від 23 липня 2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Що стосується компенсації витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

За приписами частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст.134 КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; окрім того, заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Між тим, суд зазначає, що позивачем на підтвердження обгрунтованості витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. не було надано жодного доказу. Не надано і доказів того, що послуги були взагалі надані і витрати на правничу допомогу дійсно були понесені позивачем.

За таких обставин, відсутні підстави для компенсації витрат на професійну правову допомогу.

Розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 9, 73-78, 90, 139, 243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ), до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд.8; код ЄДРПОУ: 43005393), Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17А; код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації ГУ ДФС у Дніпропетровській області №1257775/2904607774 від 21 серпня 2019 року, яким було відмовлено в реєстрації податкової накладної № 73 від 23.07.2019 року.

Зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну №73 від 23 липня 2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного отримання, а саме - 12.08.2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17А; код ЄДРПОУ 43145015) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 960, 50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень п`ятдесят копійок).

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд.8; код ЄДРПОУ: 43005393) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 960, 50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень п`ятдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева