Ухвала суду № 88401748, 24.03.2020, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/776/20

Номер провадження 1-кп/629/267/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Ткаченко О.А.,

за участю секретаря судових засідань Авраменко О.С.,

прокурора Гребенюка В.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Малунова В.Р.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі Лозівського міськрайонного суду Харківської області кримінальне провадження №12020220380000119 від 25.01.2020 року, яке надійшло з Лозівської місцевої прокуратури Харківської області 21.02.2020 року, відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Прип`ять Чорнобильського району Київської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 04.11.2002 року Лозівським міським судом Харківської області за ст.140 ч.2,185 ч.3,289 ч.3,304 КК України до 10 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, 26.05.2011 року за постановою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 15.04.2011 року, звільненого умовно-достроково на невідбуту частину покарання 1 рік 6 місяців 10 днів;

- 17.11.2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ст..185 ч.2 КК України до 5 років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України з іспитовим строком 3 роки;

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.3 15 ч.3 КК України, -

встановив:

До Лозівського міськрайонного суду Харківської області 21.02.2020 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.3 15 ч.3 КК України, затверджений 20.02.2020 року прокурором Лозівської місцевої прокуратури Харківської області Новіковим Ю.О.

В судовому засіданні прокурор вважав, що обвинувальний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам КПК України та за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

В судовому засіданні захисник Малунов В.Р. заперечував проти призначення справи до судового розгляду, вважав необхідним обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.3 15 ч.3 КК України повернути прокурору як такий що не відповідає вимогам КПК України, оскільки в обвинувальному акті потерпілий відсутній при цьому в матеріалах справи є заява ОСОБА_2 щодо вчинення злочину – крадіжки грошей в сумі 3060,36 грн. та спричинення матеріальної шкоди в сумі 33060,36 грн., рішення слідчого щодо відмови у визнанні ОСОБА_2 потерпілою в матеріалах справи відсутнє, і ОСОБА_2 , яка фактично після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення є потерпілою, матеріали кримінального провадження не відкривались у відповідності до вимог ст.290 КПК України, що є порушенням її прав і може потягти за собою скасування судового рішення.

Прокурор проти клопотання захисника Малунова В.Р. заперечував, зазначив, що згідно вимог чинного КПК України у даному кримінальному провадженні потерпілі відсутні, оскільки від ФОП ОСОБА_3 є заява про відмову від визнання її потерпілою, а ОСОБА_2 від якої надійшла заява про вчинення злочину є продавчинею, яка працює у ФОП ОСОБА_3 , щодо наявності процесуальних документів, як щодо визнання особи потерпілою так і щодо відмови у визнанні особи потерпілою, вказав на їх відсутність у матеріалах кримінального провадження.

Обвинувачений підтримав позицію свого захисника в частині можливості призначення справи до судового розгляду.

Заслухавши думки учасників підготовчого судового засідання, вивчивши обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, суд вважає, що обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до вимог п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення зокрема про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

За змістом ч.4 ст.110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Статтею 291 КПК України визначені відомості, які має містити обвинувальний акт та передбачено перелік документів, що до нього додаються. Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

З системного аналізу вказаних положень процесуального законодавства вбачається, що суд має право повернути обвинувальний акт прокурору за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду. Отже, повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Так, за змістом ст.55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст.185 ч.3 15 ч.3 КК України, а саме незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у інше приміщення, що могло спричинити ФОП « ОСОБА_3 » матеріальну шкоду на загальну суму 4179,90 грн.

Аналіз ч.2 ст.55 КПК України дозволяє зробити висновок, що права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Обов`язок вручити потерпілому відповідну пам`ятку, залежно від форми волевиявлення на визнання особи потерпілим, покладається на: особу, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення; особу, яка прийняла заяву про залучення особи до провадження як потерпілого; особу, яка прийняла рішення про визнання особи потерпілим і одержала від неї згоду на це.

Цей момент може збігатися з початком кримінального провадження або мати місце після його початку, але не може йому передувати. У разі коли особа не подавала відповідної заяви і була визнана потерпілим слідчим, прокурором або судом, права і обов`язки потерпілого виникають у неї з моменту надання згоди на таке визнання.

До цього моменту, за умови попереднього звернення такої особи із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а також у випадку прийняття рішення про відмову у визнанні її потерпілою, вона має процесуальний статус іншого учасника кримінального провадження – заявника та користується правами, визначеними ч.2 ст.60 КПК України.

КПК України допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим. Умовою для цього є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч.1 ст.55 КПК України. «Очевидність та достатність» таких підстав є оціночним поняттям, яке визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінального провадження і внутрішнього переконання особи, уповноваженої на визнання потерпілим, і може полягати, зокрема, у такому: очевидна відсутність події або складу кримінального правопорушення; відсутність шкоди з боку особи, яка подала відповідну заяву; очевидна відсутність причинного зв`язку між кримінальним правопорушенням і заподіяною шкодою; наявність завданої кримінальним правопорушенням шкоди іншого виду, ніж передбачено ч.1 ст.55 КПК (наприклад, заподіяння особі моральної шкоди як представнику певної частини суспільства; заподіяння моральної шкоди юридичній особі); неможливість визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення.

Процесуальною підставою прийняття рішення про відмову у визнанні потерпілим відповідно до ст.55 КПК є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява подана особою, якій не завдано шкоди. При цьому відповідні підстави згідно із зазначеною статтею мають бути належним чином мотивовані. Рішення слідчого і прокурора про відмову у визнанні особи потерпілим оформлюється вмотивованою постановою, яка складається відповідно до правил ст.110 КПК України.

Однак в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування потерпілі відсутні, постанови про визнання особи потерпілою або про відмову у визнанні особи потерпілою, щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , слідчим не приймались, матеріали досудового розслідування особі потерпілій від злочину не відкривались.

У пунктах 4,5 Пленуму ВСУ від 2 липня 2004 року «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» при попередньому розгляді справи суддя відповідно до ст.237 КПК повинен з`ясувати, чи всі особи, яким злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, визнані потерпілими. Якщо хтось із цих осіб не визнаний потерпілим на стадії дізнання і досудового слідства, за наявності відповідного клопотання суддя своєю постановою має визнати таку особу потерпілим, повідомити її про це та надати можливість ознайомитися з матеріалами справи. Таке ж рішення він постановлює і тоді, коли є необхідність замінити особу, яка необгрунтовано була визнана потерпілим, представником потерпілого, цивільним позивачем, на належну. У випадках, коли визнання особи потерпілим може призвести до збільшення обсягу обвинувачення підсудного або зміни кримінально-правової кваліфікації діяння, суддя чи суд із дотриманням вимог ст.246 або ст.281 КПК має повернути справу на додаткове розслідування. Таке ж рішення суддя чи суд повинен прийняти і в тому разі, коли органи дізнання чи досудового слідства істотно обмежили законні права потерпілого (наприклад, обирати представника, порушувати клопотання, заявляти відводи, подавати докази, знайомитися з усіма матеріалами справи тощо) і поновити ці права на стадії судового розгляду справи неможливо. Відповідно до ч.2 ст.232 КПК суди зобов`язані реагувати на виявлені факти необґрунтованого зволікання з визнанням особи потерпілим (при очевидності заподіяння злочином шкоди), допущені органами дізнання чи досудового слідства, окремими ухвалами (постановами).

Таким чином має місце не відповідність обвинувального акту вимогам КПК України - відмова у визнанні потерпілою особи, від якої надійшла заява про вчинення злочину та відповідне мотивування викладене у процесуальному документі, що в подальшому потягло порушення прав потерпілих та неконкретизоване формулювання обвинувачення ОСОБА_1 щодо вчинення злочину у відношенні ФОП « ОСОБА_3 », що унеможливлює якісне та в повній мірі здійснення захисту від пред`явленого обвинувачення, і безперечно порушує право особи на захист, та істотне обмеження законних прав потерпілих (наприклад, обирати представника, порушувати клопотання, заявляти відводи, подавати докази, знайомитися з усіма матеріалами справи тощо) і поновити ці права на стадії судового розгляду справи неможливо.

Європейський орган конвенційної юрисдикції вважає, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п."b" ч.3 ст.6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення (рішенні від 25.07.2000 у справі «Маттоціа проти Італії»).

Також, Європейським судом з прав людини неодноразово зазначалось, що важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду у кримінальній справі є надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення, так як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи («Абрамян проти Росії», «Камасінскі проти Австрії», «Пелісьє та Сассі проти Франції»).

Повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд, єдиною правовою підставою для повернення обвинувального акту прокурору під час підготовчого судового засідання є його невідповідність вимогам КПК України, а саме положенням ст.291 КПК України.

Зазначені недоліки обвинувального акту позбавляють суд можливості призначити кримінальне провадження до судового розгляду та є підставою для повернення обвинувального акту прокурору, що узгоджується з п.3 ч.3 ст.314 КПК України, який надає таке право суду у підготовчому судовому засіданні.

Також, в судовому засіданні прокурор звернувся з клопотанням про застосування запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, шляхом подання відповідного клопотання, виклавши доводи такої необхідності та надавши матеріали, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

Згідно ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, вірогідність ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.

Крім того, суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 року у справі «Марченко проти України» при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Вислухавши думку прокурора, який наполягав на задоволенні клопотання та застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній вчинив злочин, який відносяться до категорії тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі до шести років, має не зняті і не погашені в установленому законом порядку судимості, не працює, не має сталих соціальних зв`язків, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Малунова В.Р., які заперечували проти обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили обрати більш м`який – цілодобовий домашній арешт та враховуючи встановлені існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України: вірогідність переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування, можливість незаконно впливати на свідків; вчинення інших кримінальних правопорушень та оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачується, репутацію обвинуваченого, відсутність працевлаштування та самостійного забезпечення, відсутність заощаджень для забезпечення власних потреб, вчинення нового корисливого злочину в період іспитового строку, суд приходить до висновку, що застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів буде недостатнє для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а тому задовольняє клопотання прокурора та застосовує до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ст.183 ч.1 п.3 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.

Відповідно до ст.183 ч.3,4 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та зазначити, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст.ст.314-316,334,371,372 КПК України, суд, -

постановив:

Клопотання прокурора, задовольнити.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», строком до 22.05.2020 року.

Визначити суму застави у розмірі 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 105100 (сто п`ять тисяч сто) гривень, які необхідно внести на розрахунковий рахунок UA208201720355299002000006674, ЄДРПОУ 26281249, банк отримувача ДКС України м.Київ, отримувач ТУ ДСА України у Харківській області, до сплину терміну тримання під вартою.

При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_1 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, відповідно до ст.194 ч.5 КПК України, покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки: 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) носити електронний засіб контролю.

З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Малунова В.Р. про зміну запобіжного заходу, відмовити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових рішень за №12020220380000119 від 25.01.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.15 ч.3,185 ч.3 КК України, повернути прокурору Лозівської місцевої прокуратури Харківської області Новікову Ю.О., як такий, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, внаслідок істотного обмеження законних прав потерпілих, які на стадії судового розгляду справи поновити неможливо.

Встановити місячний строк для усунення недоліків обвинувального акту, в ході якого прийняти всі відповідні процесуальні рішення щодо потерпілих та виконати вимоги ст.290,291 КПК України.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію даної ухвали негайно вручити захиснику Малунову В.Р. та направити для вручення обвинуваченому ОСОБА_1 .

Копію даної ухвали негайно направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання, прокурору, для відома.

Ухвала про обрання запобіжного заходу може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня оголошення ухвали. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Ухвала суду про повернення обвинувального акту прокурору може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд протягом семи днів з дня її оголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом семи днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя О.А.Ткаченко