Рішення № 88399649, 17.03.2020, Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 21-202

Справа №730/1196/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2020 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Луговця О.А.

з участю секретаря судового засідання - Циліцької Л.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Лук`яненко Р.В.

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - адвоката Биковця В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзни в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності з встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просить: 1/встановити факт проживання її однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з грудня 2008 року по вересень 2018 року; 2/поділити спільне майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, визнавши за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Свої вимоги обгрунтовує тим, що вона з відповідачем з 21.11.1997р. по 06.08.2008р. перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; після розірвання шлюбу вона з відповідачем продовжували проживати разом однією сім`єю, в тому числі й в орендованому помешканні, мали взаємні права та обов`язки, спільний побут та бюджет; в 2010 році вона повернулась до спірного будинку, де повторно зареєструвалась і продовжує проживати на даний час, але з осені 2018 року - окремо від відповідача. На час реєстрації шлюбу спірний будинок, в якому вона проживала з відповідачем, був недобудований, малися лише дозвільні документи на будівництво, а введений в експлуатацію будинок був 25.12.2003р. За період 1998-2011 років нею спільно з відповідачем, за допомогою найманих працівників, за її особисті та спільні кошти, а також кошти батьків, було проведено ряд ремонтно-будівельних робіт по облаштуванню та поліпшенню спірного житлового будинку. Однак, домовленості про порядок поділу вищевказаного будинку в добровільному порядку вони не досягли, в зв`язку з чим і звернулась до суду за захистом свого права.

Позивачка, як і її представник, в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала і просила їх задовольнити з вищевказаних підстав. Пояснила, що незважаючи на оформлення первісних дозвільних документів на будівництво спірного будинку на відповідача, вказаний будинок як новостворене нерухоме майно був введений в експлуатацію та зареєстрований у державних органах за час перебування їх в шлюбі, вона також вкладала свої кошти та трудову участь в будівництво, в зв`язку з чим вважає його спільною сумісною власністю подружжя. Після розірвання шлюбу через певний час стосунки між нею та відповідачем наладились, вони знову стали проживати разом, в 2010 році повернулись до спірного будинку, де вона повторно зі згоди відповідача зареєструвалась й до осені 2018 року жили як одна сім`я, виховували дочку, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Потім їх відносини погіршилися, так як відповідач завів собі іншу жінку й почав їй чинити перешкоди в користуванні будинком, де вона зареєстрована й проживає до цього часу, тому строк позовної давності не вважає пропущеним. Встановлення факту проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу їй необхідно для визначення експертної ринкової вартості спірного будинку на час звернення до суду з даним позовом.

Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки ще з 2001 року сімейні відносини між ними були припинені, в 2007 році судовим рішенням шлюб розірвано й по даний час спільне подружнє життя з позивачкою не поновлювалось; у відповідності до ст.57 СК України спірний будинок є його особистою власністю, так як був повністю побудований на виділеній йому для цієї мети земельній ділянці ще до реєстрацію шлюбу, хоча й прийнятий у експлуатацію 24.12.2003р., позивачка ніяким чином не приймала участі в цьому будівництві, а її реєстрація в спірному будинку не дає права на це майно; з моменту розірвання шлюбу пройшло більше десяти років й позивачкою пропущено встановлений ч.2 ст.72 СК України строк позовної давності. Відповідач, як і його представник, в судовому засіданні позов не визнав у повному об`ємі з підстав, викладених у відзиві. Пояснив, що після розірвання у 2007 році шлюбу сімейні відносини з позивачкою не поновлювались, так як мав стосунки з іншою жінкою; проживання та реєстрація з позивачкою та їх спільною дочкою в одному будинку не свідчить про поновлення сім`ї; встановити даний факт позивачка просить лише для визначення експертної оцінки будинку. Стверджує, що спірний будинок є його особистою приватною власністю, так як був побудований ним ще до укладення з позивачкою шлюбу, а документи на нього не оформлялись через брак часу; сам факт введення будинку в експлуатацію під час шлюбу не є безумовною підставою для його віднесення до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, оскільки позивачка належних доказів на підтвердження істотного збільшення вартості будинку за рахунок її трудових чи грошових затрат не надала, тоді як виконання нею певних оздоблювальних робіт не є будівництвом. Також просить застосувати до вимог позивачки про поділ майна трирічний строк позовної давності, який має обраховуватися з часу розірвання між ними шлюбу.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

1.Щодо вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995р. в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Як зазначили позивачка та її представник у судовому засіданні, встановлення даного факту потрібно для визначення експертної ринкової вартості спірного будинку на час судового провадження.

Водночас, ОСОБА_1 до позовної заяви було додано висновок ПП «Бюро оцінки «Фенікс», в якому вже визначено ринкову вартість спірного будинку в 335045 грн, що з урахуванням заявлених позивачкою вимог і складає ціну позову; клопотань про призначення якихось експертиз, пов`язаних з цим висновком чи з бажаним юридичним фактом, позивачка та її представник не заявляли; натомість в судовому засіданні повідомили, що спірний будинок підлягає поділу саме як спільне сумісне майно подружжя, набуте за час шлюбу.

Отже, мета юридичного факту, який просить встановити позивачка (проживання її з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в певний період часу) не має ніякого правового значення, оскільки не спрямована на виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян, в зв`язку з чим не породжує юридичних наслідків.

Тому, вимоги ОСОБА_1 в цій частині її позову є безпідставними й не підлягають задоволенню.

1.Щодо вимоги позивача про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності.

В судовому засіданні встановлено, що 21 листопада 1997 року між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано за рішенням Борзнянського районного Чернігівської області від 24 жовтня 2007 року, що набрало законної сили. Від даного шлюбу сторони є батьками дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до рішення виконкому Борзнянської міської ради №93 від 30 червня 1983 року та договору від 05 липня 1983 року Борзнянською міською радою ОСОБА_2 надано в безстрокове користування земельну ділянку площею 600 кв.м. в АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку на праві особистої власності, а також дозвіл на виконання цих будівельних робіт.

24 грудня 2003 року приймальною комісією стосовно забудовника ОСОБА_2 складено акт про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом житлового будинку та господарських будівель, розташованих в АДРЕСА_1 , який затверджений рішенням виконкому Борзнянської міської ради №94 від 25 грудня 2003 року, після чого проведено державну реєстрацію й 29.01.2004р. ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер 4374459). Ринкова вартість зазначеного об`єкту нерухомості згідно висновку ПП «Бюро оцінки «Фенікс» становить 335045 грн. За відомостями з копій паспорта, домової книги, довідок Борзнянської міської ради ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані й проживають у спірному будинку, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до п.4 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли за час дії ЦК УРСР, але трансформувалися й продовжили існувати в період чинності ЦК України, то суд вважає за можливе керуватися нормами ЦК України.

Згідно зі ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У відповідності до положень ст.181, 182 ЦК України спірний будинок належить до нерухомого майна, право власності на яке підлягає державній реєстрації.

За змістом положень ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Приписами ч.1 ст.70 СК України визначено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Водночас згідно з п.1 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Аналогічні приписи щодо регулювання права особистої приватної власності та спільної сумісної власності подружжя містилися й у ст.22, 24, 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України.

Зазначені норми законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок був сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року по справі №372/504/17, який узгодився з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, вирішуючи даний спір, суд зважує на ту обставину, що об`єктом поділу між колишнім подружжям є не придбане ними нерухоме майно, про яке велася мова у вищевказаних судових рішеннях касаційної інстанції, а набуте новостворене майно у вигляді новобудови, тобто правовідносини у справах не є подібними.

Правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу. Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу. Тому сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Сторони повинні надати докази щодо джерел, за які було побудовано спірний будинок (спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя), часу його зведення.

Саме до такого висновку щодо правильного застосування норм ст.57, 60 СК України зводиться правова позиція, викладена Верховним Судом України в постанові від 15 листопада 2017 року по справі №6-2921цс16, й суд не вбачає підстав для відступу від неї.

ОСОБА_1 та її представник в обгрунтування своїх вимог вважали за можливе поширити на спірний будинок презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, оскільки цей будинок був прийнятий в експлуатацію та на нього документально оформлено право власності в період шлюбу; також позивачка зазначила про свою участь у будівництві спірного об`єкта нерухомого майна власними, спільними коштами, своєю та найманих працівників трудовою участю.

Однак, такі доводи сторони позивача не є беззаперечними й суд не може погодитися з ними виходячи з наступного.

За змістом положень ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що до укладення між сторонами в 1997 році шлюбу земельна ділянка та дозвіл на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , в 1983 році було надано відповідачу ОСОБА_2 . Згідно копії технічного паспорту, виготовленого на вказаний будинок на ім`я ОСОБА_2 , датою забудови житлового будинку, веранди значиться 1983р., а сараю, погребу - 1980р. Відповідно до актів на здачу виконаних рембудробіт від 04.09.1985р., 04.12.1985р. підрядною організацією були проведені роботи по будівництву стін та покрівлі зазначеного будинку. Зазначені обставини узгоджуються з показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_6 , що спірне домогосподарство почали будувати він зі своєю дружиною, а в подальшому в 1983 році після повернення сина ОСОБА_2 з армії переоформили на нього. Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 суду пояснили, що коли в 1992-93 роках вони виконували наряд по підключенню будинку по АДРЕСА_1 до електромережі, то цей об`єкт вже був фактично побудований і ОСОБА_2 в ньому проживав.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 зазначили про виконання ними у будинку АДРЕСА_1 певних видів оздоблювальних та ремонтних робіт, які мали місце близько 10-12 років тому, тобто вже після розірвання між сторонами шлюбу.

Виконання ж у спірному будинку тих ремонтно-будівельних робіт, на які посилаються свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (добудова веранди, заміна вікон, покриття шубою, проведення водопостачання, облаштування санвузла, внутрішнє оздоблення, встановлення забору) без визначення долі цих робіт у загальній вартості будинку унеможливлює визначення частки вкладу позивачки у зведення будівлі у період шлюбу й, відповідно, визначення частки права власності подружжя в новобудові. Своїм же правом на подачу клопотання про призначення в справі будівельно-технічної експертизи чи самостійного надання висновку експерта позивачка та її представник не скористались.

Відтак, суд погоджується з твердженням сторони відповідача, що позивачкою всупереч вимог ст.12, 81 ЦПК України не було надано суду належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин прийняття нею грошової чи трудової участі (внесення вкладу) у зведенні спірного будинку в період шлюбу, щоб він міг належати до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Натомість, відповідачем презумпція права спільної сумісної власності подружжя спростована дослідженими в судовому засіданні доказами.

Водночас суд відхиляє твердження відповідача та його представника про пропуск позивачкою строку позовної давності, який на їх думку необхідно обчислювати з моменту розірвання шлюбу.

Так, відповідно до ч.2 ст.72 СК України (аналогічна норма в ст.29 ЦК УРСР) до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки ; позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, що також узгоджується з положеннями ч.1 ст.261 ЦК України.

Також у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як пояснила в судовому засіданні позивачка, перешкоди в користуванні спірним будинком відповідач почав їй чинити лише у вересні 2018 року, що також підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 (дочка сторін у справі), ОСОБА_15 . Після розірвання в 2007 році шлюбу зі згоди відповідача позивачка 21.07.2010р. повторно зареєструвалася в спірному будинку, де й проживає до цього часу. Неподання ж ОСОБА_1 позову про поділ будинку до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення її права на це майно, зареєстроване за ОСОБА_2 , не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Наведений висновок суду також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2019 року по справі №203/304/17.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими і не підлягає задоволенню в зв`язку з їх недоведеністю.

Оскільки в задоволенні позову суд відмовляє повністю, то у відповідності до ст.141 ЦПК України понесені ОСОБА_1 по справі судові витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачкою й стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.57, 60-62, 69-72 СК України, ст.181, 182, 256-261, 267, 331 ЦК України, ст.2-4, 12, 23, 76-89, 141, 258-268, 315-319 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності з встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через Борзнянський районний суд) шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 23 березня 2020 року.

Суддя Борзнянського районного суду О.А.Луговець