Рішення № 88397141, 23.08.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/13809/18

Провадження № 2/761/1231/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Мальцева Д.О.,

за участю секретаря Чугаєва І.В.

позивач ОСОБА_1

представник третьої особи-1 Заплішна О.Д .

представник третьої особи-2 Перевертун В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва, в залі судових засідань, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПуАТ «Златобанк», треті особи які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі по тексту - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - третя особа 1, Фонд), Національний банк України (далі по тексту - третя особа 2), відповідно до якого (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення № 05 від 02.04.2018 про звільнення позивача; змінити формулювання причин звільнення позивача, здійснене Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» наказом № 05 від 02.04.2018 із «звільнення відповідно до п. 4 ст. КЗпП України (прогул без поважних причини)» на «звільнення за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України з 11.12.2017», стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 88 406, 82 грн., які складаються з: середнього заробітку за час видачі трудової книжки без обмеження будь-яким строком в розмірі 48 406, 82 грн., моральну шкоду у розмірі 40 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з17.10.2017 був прийнятий відповідно до Наказу Уповноваженої особи Фонду на посаду головного юрисконсульта відділу позовної роботи Юридичного управління АТ «Златобанк». 27.11.2017 позивач подав заяву про звільнення з 11.12.2017. Разом з тим, станом на вказану дату позивачу не було видано трудову книжку, не проведена виплата всіх сум, що належить до виплати на момент звільнення позивача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою видати трудову книжку та здійснити відповідні виплати, разом з тим вказані звернення відповідач залишив поза увагою. 02.04.2018 трудову книжку разом з наказом про звільнення позивача останньому направлено поштою та проведено всі виплати. Разом з тим, згідно вказаного наказу позивача було звільнено не 11.12.2017 за власним бажанням, а 02.04.2018 у зв`язку з прогулом без поважним причин. Наказ позивач вважає таким, що винесений з порушенням норм чинного законодавства, а підстави звільнення такими, що не відповідають дійсним обставинам, а тому звернувся до суду з вказаним позовом. Крім того, позивач на підставі ст. 117, 235, 237-1 КЗпП України просить виплатити йому середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 12.12.2017 по 02.04.2018. Крім того, вказує, що своїми незаконними діями під час звільненні позивача та затримки видачі трудової книжки та розрахунку відповідач завдав позивачу також і моральної шкоди, яку останній оцінив в 40 000, 00 грн.

В своєму відзиві представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог. Вказав, що позивач дійсно 27.11.2017 подав заяву на звільнення Уповноваженій особі Фонду. Разом з тим, станом на 27.11.2017 Уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ «Златобанк» не виконувала повноваження керівника АТ «Златобанк», оскільки ним був ОСОБА_3 , а тому позивачем подано заяву не на ім`я керівника, а тому правові підстави для видавати наказ про звільнення позивача та про проведення відповідних розрахунків при звільненні з позивачем були відсутні.

Також зазначив, що рішення Національного банку України про віднесення АТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації від 13.02.2015 № 105, та постанову Правління НБ України від 12.05.2015 № 310 про відкликання банківської ліцензії та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію вказаної банківської установи були скасовані постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017. Вказані рішення судів були оскаржені Уповноваженою особою Фонду до Вищого адміністративного суду України. В подальшому дію зазначених постанов 05.07.2018 було зупинено ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Також з метою перевірки наявності на робочому місці працівників АТ «Златобанк» Уповноваженою особою Фонду було створено Постійно діючу комісію, якою встановлено відсутність позивача на робочому місці з 12.12.2017 по 31.03.2018. З врахуванням наведеного, Уповноваженою особою 02.04.2018 було законно видано наказ про звільнення позивача у зв`язку з прогулом без поважних причин, а тому відповідач вважає, що Уповноважена особа Фонду діяла в межах чинного трудового законодавства.

Крім того, оскільки на момент подачі заяви про звільнення Уповноважена особа Фонду Славкіна М.А. не була керівником АТ «Златобанк», відтак відповідач вважає, що позивачу не могли бути завдані моральні страждання. При цьому, позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження завдання останньому моральних страждань з боку відповідача.

Також вказав, що не підлягає стягненню з відповідача і середній заробіток за час затримки трудової книжки, оскільки вказана виплат не відноситься до заробітної плати, а тому не підлягає до стягнення з відповідача.

За таких обставин, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В своїх поясненнях третя особа 1 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб заперечував проти ї позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні з підстав недоведеності та необґрунтованості.

Від третьої особи 2 пояснення не надходили.

16.04.2018 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

23.04.2018 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

01.06.2018 ухвалою суду по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, встановлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.

01.06.2018 ухвалою суду позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів.

16.07.2018 ухвалою суду задоволено клопотання позивача про витребування доказів, яке було заявлене останнім в судовому засіданні від 16.07.2018.

20.08.2018 від представника відповідача на виконання вимог ухвали суду надійшли докази.

31.08.2018 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

21.08.2018 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

17.09.2018 від позивача надійшли письмові пояснення.

19.09.2018 від представника третьої особи 1 Фонду надійшли письмові пояснення.

21.09.2018 від представника відповідача на виконання вимог ухвали надійшли докази.

11.10.2018 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

18.10.2018 судом направлено запит до Окружного адміністративного суду м. Києва щодо надання інформації з приводу розгляду справи № 826/8191/18.

15.11.2018 судом повторно направлено запит до Окружного адміністративного суду м. Києва щодо надання інформації з приводу розгляду справи № 826/8191/18.

16.11.1018 на запит суду надійшла відповідь з Окружного адміністративного суду м. Києва.

30.11.2018 на запит суду надійшла відповідь з Окружного адміністративного суду м. Києва.

18.01.2019 ухвалою суду закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті.

02.04.2019 від представника третьої особи 2 НБ України надійшли пояснення щодо позовної заяви.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи 1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи 2 в судовому засіданні під вирішення спору покладався на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці (п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992)

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

При цьому, в своїх поясненнях відповідач вказує, що на момент звернення позивача із заявою про звільнення від 27.11.2017 Уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ «Златобанк» не виконувала повноваження керівника АТ «Златобанк», а тому позивачем подано заяву не на ім`я керівника, а отже, правові підстави для видачі наказу про звільнення позивача та про проведення відповідних розрахунків при звільненні з останнім були відсутні.

Крім того, вказав, що рішення Національного банку України про віднесення АТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації від 13.02.2015 № 105, та постанову Правління НБ України від 12.05.2015 № 310 про відкликання банківської ліцензії та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію вказаної банківської установи були скасовані постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017. Вказані рішення судів були оскаржені Уповноваженою особою Фонду до Вищого адміністративного суду України.

Перевіряючи вказані обставини справи, судом встановлено, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015 №105 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.02.2015 р.№30 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк», згідно з яким з 14.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк».

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 12.05.2015 №310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.05.2015 р.№99 «Про початок процедури ліквідації АТ «Златобанк» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1977 від 15.05.2017 р. призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славкіну М. А. з 18.05.2017.

З метою збереження активів ПАТ «Златобанк» та запобігання втрати їх вартості, керуючись п.2 ч.5, ч. 6 ст.12, ст. 37-38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та беручи до уваги ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 у справі №826/2184/17, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 26.10.2017 «Про делегування повноважень ліквідатора ПАТ «Златобанк», згідно з яким продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Златобанк» Славкіної М. А.

Відповідно до Наказу № 92-п від 13.10.2017, виданого Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк», ОСОБА_1 прийнято на посаду головного юрисконсульта Відділу позовної роботи Юридичного управління АТ «Златобанк» з 17.10.2017 з посадовим окладом згідно зі штатним розкладом.

Так, положеннями ч. 1 ст. 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ч. 2 ст. 38 КЗпП України).

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП України).

27.11.2017 позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» Славкіної М.А. із заявою, відповідно до якої просив звільнити його за власним бажанням із займаної посади з 11.12.2017.

11.12.2017 позивач повторно звернувся до Уповноваженої особи Фонду із заявою, відповідно до якої просив направити позивачу трудову книжку та провести з ним всі необхідні розрахунки у зв`язку із подачею заяви про звільнення за власним бажанням з 11.12.2017.

Оскільки відповідачем не було вчинено жодних дій, позивач неодноразово направляв Уповноваженій особі Фонду звернення, відповідно до яких просив виконати вимоги, зазначені в заяві від 11.12.2017 та від 22.01.2018 та припинити бездіяльність, спрямовану на порушення трудових прав позивача.

На вказані звернення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив позивача про те, що рішення Національного банку України про віднесення АТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації, про відкликання банківської ліцензії та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію вказаної банківської установи були скасовані постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2017 та оскаржуються наразі в касаційному порядку, а тому питання про звільнення позивача буде вирішено після зазначених судових розглядів. При цьому, в Уповноваженої особи Фонду на момент звернення позивача повноваження на видачу наказу про звільнення та проведення розрахунків з позивачем.

Разом з тим, той факт, що керівником АТ «Златобанк» на момент подачі заяви про звільнення була інша особа, а не Уповноважена особа Фонду Славкіна М.А. жодним чином не звільняє керівника від обов`язку розглянути подану заяву та прийняти відповідне рішення.

При цьому, не можна ставити в залежність можливість звільнення особи від вирішення інших питань, зокрема, оскарження рішень НБ України щодо запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації АТ «Златобанк», оскільки саме Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» приймалось рішення про прийняття на роботу ОСОБА_1 та, відповідно, саме нею мало б і прийматись рішення про звільнення зазначеної особи із займаної посади.

Водночас, 18.12.2017 на виконання Рішення Фонду ГВФО № 4806 від 26.10.2017 року щодо повноважень ліквідатора АТ «Златобанк» в частині збереження активів та запобігання втрати їх вартості Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» Славкіною М.А. видано наказ № 17/12.18-01 «Про створення постійної діючої комісії з перевірки наявності на робочому місці працівників АТ «Златобанк».

29.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018 та 30.03.2018 були складені Акти постійно діючої комісії з перевірки наявності на робочому місці працівників АТ «Златобанк», відповідно до яких встановлено факт відсутності, в тому числі, позивача на робочому місці з 12.12.2017 по 31.03.2018.

На підставі зазначеного, а також вказаних вище актів 02.04.2018 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» М.А. Славкіною було видано Наказ № 05, відповідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади головного юрисконсульта Юридичного управління 02.04.2018 у зв`язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Вказаний Наказ, а також трудову книжку ОСОБА_1 було направлено Уповноваженою особою Фонду цінним листом з описом вкладення 02.04.2018, а зазначені в Наказі підстави звільнення відображені в трудовій книжці позивача.

Так, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Разом з тим, відповідачем в судовому засіданні не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач був відсутній на робочому місці без поважних причин, а тому у останнього були відсутні правові підстави для звільнення позивача за п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки неявка позивача на роботу пов`язана з поважними причинами.

При цьому, надані до матеріалів справи Акти про відсутність на робочому місці суд до уваги не бере, оскільки відповідачем всупереч вимог чинного законодавства, протягом тривалого часу не вирішувалось питання про звільнення позивача згідно поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Крім того, з матеріалів справи також не вбачається, що відповідачем вживались будь-які дії щодо з`ясування причин відсутності позивача на робочому місці протягом тривалого часу (більше трьох місяців). Водночас, рішення про звільнення позивача було прийнято лише у квітні 2018 року, хоча відсутність останнього на робочому місці, як стверджує відповідач, була встановлена ще з 12.12.2017.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що звільнення позивача з підстав, зазначених у оскаржуваному Наказі від 02.04.2018, є протиправними та незаконним, оскільки відбулося з порушенням вимог діючого трудового законодавства.

При цьому, посилання відповідача в своєму відзиві на ту обставину, що станом на 11.12.2017 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» М.А. Славкіна не виконувала повноваження керівника ПАТ «Златобанк», а тому у неї були відсутні правові підстави видавати наказ про звільнення позивача та проведення з ним відповідних розрахунків є необґрунтованими та такими, що не відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

За таких обставин, позивні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу № 05 від 02.04.2018 про звільнення позивача та зміну формулювання причин його звільнення, здійснене Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» наказом № 05 від 02.04.2018 із «звільнення відповідно до п. 4 ст. КЗпП України (прогул без поважних причини)» на «звільнення за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України з 11.12.2017», є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, відповідно до ч.2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державну реєстру запису про її припинення.

Оскільки ПАТ «Златобанк» на час розгляду справи не втратив свого статусу юридичної особи, а заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються інтересів банку, обов`язок по внесенню відповідних дій повинен нести саме Банк.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 88 406, 82 грн., які складаються з: середнього заробітку за час видачі трудової книжки без обмеження будь-яким строком в розмірі 48 406, 82 грн., моральну шкоду у розмірі 40 000, 00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст. 47 КЗпП України власник або уповноваженим ний орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Крім того, згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Разом з тим, статтею 4 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Пунктом 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечать цьому Закону.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Відповідно до ч.3 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку.

Відповідно до положень п. 3 ч. 5 ст. 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю працівників банку.

Вказане положення не підлягає застосуванню до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки - грошової суми, яка не є заробітною платою за виконану роботу, а є мірою відповідальності роботодавця за затримку видачі трудової книжки. Аналогічно ці ж положення не застосовуються до вимог про відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України.

З врахуванням наведеного, з моменту запровадження процедури ліквідації у ПАТ «Златобанк» будь-які питання, що виникають із порушення прав позивача, як колишнього працівника банку, мають бути вирішені шляхом звернення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або уповноваженої особи Фонду.

Перебування банку у процедурі ліквідації унеможливлює стягнення коштів на користь кредиторів банку у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди не підлягають задоволенню.

З огляду на припинення трудового договору з підстав ч.3 ст.38 КЗпП України, у відповідності до положень ст. 44 КЗпП України позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

Вихідна допомога відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» входить до структури заробітної плати.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що оплата витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать і витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку.

Таким чином, виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку здійснюється протягом всього періоду ліквідації банку, але в порядку черговості та в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом.

Так, відповідно до Довідки, виданої Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіною М.А. , середньоденна заробітна плата позивача становить 628, 66 грн., середньомісячна заробітна плата становить 13 201, 86 грн.

За таких обставин, позивач має право на отримання вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку, що становить 39 605, 46 грн., які підлягають до стягнення з відповідача в порядку, передбаченому Законом України «ро систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України підлягає допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 40, 43, 49-2 КЗпП України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст.4, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 275, 279, 352-355, 430 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ПуАТ «Златобанк», треті особи які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ № 05 від 02.04.2018р. про звільнення ОСОБА_1 за ч.1 ст.30 КЗпП України.

Визнати трудовий договір укладений між ОСОБА_1 та ПуАТ «Златобанк» розірваним з 11.12.2017р. на підставі п.1 ст.38 КЗпП України.

Зобов`язати ПуАТ «Златобанк» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про звільнення на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Стягнути з ПуАТ «Златобанк» (м. Київ, вул. Б.Хмельницького, б.17/52, код ЄДРПОУ 35894495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу у розмірі 39605,46 грн. у порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30.09.2019.

Суддя: