Ухвала суду № 88391190, 23.03.2020, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа №264/1274/16-ц

Провадження№ 6/266/45/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2020 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Курбановой Н.М.,

за участю секретаря Макогон С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за поданням державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Каразової М.Р. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

20.02.2020р. державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Каразова М.Р. звернувся до Іллічівського районного суду міста Маріуполя із поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 24.02.2020р. дану цивільну справу направлено до Приморського районного суду міста Маріуполя за підсудністю.

В обґрунтування заявлених вимог державний виконавець зазначив, що на виконанні у відділі знаходиться виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 264/1274/16-ц виданого 28.02.2017 року Іллічівським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 106365,80 грн. Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполь від 15.04.2016 р. за справою №264/1274/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за Кредитним договором № ІКІР63.129751.001 від 28.05.2013р. та Договором поруки №РХ029031.129759.001 від 28.05.2013 р. у розмірі 106365,80 грн. 16.10.2019р. ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполь за справою №№264/1274/16-ц замінено ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» в якості стягувача за виконавчим провадженням на ОСОБА_2 . Приморським ВДВС 19.11.2019 р. відкрито виконавче провадження № 60635282 по примусовому виконанню виконавчого листа №264/1274/16-ц виданого 28.02.2017 року Іллічівським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 борг у розмірі 106365,80 грн. на користь ОСОБА_2 , винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Копію постанови виконавчого провадження направлено боржнику 23.11.2019 р. рекомендованим листом. Боржник добровільно рішення суду не виконує, дій направлених на погашення боргу не здійснює, борг на 14.02.2020 року складає: 106365,80 грн. 28.11.2019р. державним виконавцем накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно. 11.12.2019р. стягувачем написана заява про обмеження боржника в праві виїзду за кордон. 05.12.2019р. державним виконавцем здійснено вихід за адресою мешкання боржника та залишено виклик державного виконавця. Боржник за викликом не з`явився. Державним виконавцем здійснено 4 виходи за адресою мешкання боржника: 05.12.2019 р., 13.12.2019 р., 17.01.2020 р., 27.01.2020 р., двері відчиненні не були, про що кожного разу було складено акти державного виконавця з підписами понятих. 05.12.2019р., 20.01.2020р. державним виконавцем направлено попередження про опис майна. Згідно отриманої інформації від Держприкордонслужби боржник ОСОБА_4 в період з жовтня 2017 року і по грудень 2019 року виїжджала за кордон України 7 разів, окремі подорожі тривали більш як 3 місяці, що вказує на наявність в неї коштів для тривалих подорожей та коштів на проживання за кордоном, і що свідчить про її ухилення від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням.Просив тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон - ОСОБА_1 , до виконання зобов`язання або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, посилаючись на ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України та ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження». Розглянути справу без присутності державного виконавця.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні вимог подання з наступних підстав.

Згідно з ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п. 19 ч. 2 ст. 18 зазначеного закону у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до ч.4 ст. 441 ЦПК України, ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Відповідно до вимог статті 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України” підставою для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон є ухилення громадянина від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання таких зобов`язань.

Зі змісту зазначеної норми закону витікає, що для тимчасового обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон необхідна не тільки наявність невиконаних зобов`язань, але і ухилення від їх виконання.

Під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Судом встановлено, що 28.02.2017р. Іллічівським районним судом м. Маріуполя видано виконавчий лист № 264/1274/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за Кредитним договором № ІКІР63.129751.001 від 28.05.2013р. та Договором поруки №РХ029031.129759.001від 28.05.2013 р. у розмірі 106365,80 грн. 16.10.2019р. (а.с. 23).

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполь від 16.10.2019р. у справі №№264/1274/16-ц замінено ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» стягувача за виконавчим провадженням на ОСОБА_2 (а.с. 5-6).

Постановою державного виконавця Приморського ВДВС м. Маріуполь ГТУЮ у Донецькій області Каразовою М.Р. від 19.11.2019 року відкрито виконавче провадження №60635282. Однак, суду не надано доказів того, що боржнику було вручено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.11.2019 року (а.с. 10-11).

Згідно з інформацією від Державної прикордонної служби України від 16.01.2020р., боржник ОСОБА_4 в період з жовтня 2017 року і по грудень 2019 року виїжджала за кордон України 7 разів,останній виїзд 23.08.2019р. (а.с. 21).

Відповідно до ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Це право не може бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Відповідно до ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї зі змінами, внесеними Протоколом 11, які у відповідності до ст. 9 Конституції України, Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 04 листопада 1950 року» від 17 липня 1997 року, є частиною національного законодавства України, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Отже, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду першої інстанції належало з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

З огляду на вищевикладене, суд визнає, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні будь – які об`єктивні, беззаперечні докази на підтвердження того, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, у зв`язку з чим вважає, що відсутні достатні законні підставі для задоволення подання державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

За таких обставин, суд приходить до висновку про не обґрунтованість подання державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Каразової М.Р., а тому відмовляє у його задоволенні.

Керуючись ст. ст. 19, 260, 261, 353, 441 ЦПК України, суддя

У Х В А Л И В:

У задоволенні подання державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Каразової М.Р. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Курбанова Н. М.