Ухвала суду № 88387688, 24.03.2020, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9097/18

(1-кп/199/57/20)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2020 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Воробйова В.Л.

при секретарі - Опацької Н.О.

за участю прокурора - Стариковського Є.В.

захисників Ковальчука В.І., Порхуна С.Л., Маслій В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпрі об`єднане кримінальне провадження за судовим №199/9097/18 (1кп/199/134/19) (кримінальні провадження №№12018040630001874, №12018040630002162) за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.3 ст.185 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185, ч.2 ст.15 та ч.3 ст.185 КК України, ОСОБА_3 (в режимі відео конференції) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 та ч.3 ст.185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 під вартою, проти якого обвинувачені та захисники заперечували, звернувшись одночасно до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, а саме домашній арешт.

Прокурор заперечував щодо клопотання сторони захисту.

Відповідно до ст.1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободі людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України).

У відповідності до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному проваджені, а, також, і у відповідності з ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ або Суд).

У відповідності зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23.02.2006 не тільки Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), але й, практика ЄСПЛ застосовується судами України як джерело права.

При вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою, зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який, суд керується та враховує, що тримання під вартою у відповідності до пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності.

Відповідно до практики ЄСПЛ, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, особистості обвинуваченого, його моральними переконаннями.

Загальне положення щодо розумних строків тримання під вартою викладено у правовій позиції ЄСПЛ в рішеннях у справі «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», згідно з якою розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, а продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

У відповідності з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Тримання під вартою та подальше продовження перебування особи під вартою повинно бути законним і обґрунтованим. Законність полягає у дотриманні встановленої законом процедури застосування цього запобіжного заходу та на підставі рішення суду, а обґрунтованість – у вимозі взяття особи під варту і подальше продовження перебування особи під вартою лише за наявності передбачених в законі підстав.

Загальною декларацією прав людини (статті 3,9) та Конвенцією (стаття 5) проголошено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність і ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. У Рекомендації підкреслюється, що з погляду на презумпцію невинуватості, тримання під вартою особи, яка підозрюється у вчиненні правопорушенні, має бути винятком, а не правилом. В окремих випадках тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньої необхідності і як останній захід; воно не повинно застосовуватися з каральних міркувань.

Наголос на винятковому характері застосування тримання під вартою до судового розгляду, коли йдеться про осіб, які підозрюються у вчиненні правопорушення та на застосуванні лише у тих випадках, коли цього суворо вимагають особливі обставини окремої справи, відображають вимоги статті 5 Конвенції, розвинені Судом. Ця практика, зокрема, встановила, що рішення про тримання будь-кого під вартою не може ґрунтуватися лише на минулому підозрюваної особи або на тому, що певні злочини, можливо були вчинені.

На думку суду, клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою не є обґрунтованим, та підлягає частковому задоволенню, з огляду на те, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, виходячи з наступного.

ЄСПЛ зазначається, що у всіх випадках, коли ризик ухилення підозрюваного (обвинуваченого) від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, підозрюваного (обвинуваченого) має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення у справах «Вранчев проти Сербії» від 23.09.2008, «Харченко проти України» від 10.02.2011, «Буров проти України» від 17.03.2011, «Цигоній проти України» від 24.11.2011.

11.10.2018 року слідчим суддею обвинуваченому ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який не змінювався, а обвинувачений тривалий час перебуває в ізоляції від суспільства, фактично в умовах тюремного ув`язнення. На теперішній час ОСОБА_1 продовжує бути особою, яку прокуратура повідомила про підозру у скоєнні умисного корисливого тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання від 3 до 6 років позбавлення волі.

Але, зі спливом певного і тривалого часу перебування ОСОБА_1 під вартою, з огляду на практику Суду і норми КПК України, при задоволенні клопотання та зміні обвинуваченому запобіжного заходу, суд керується Конвенцією, відповідними рішеннями Суду та нормами КПК України.

Згідно з практики Суду, зокрема з його рішення у справі «Jablonski v. Poland» від 21.12.2000р. Суд вказав, що п.3 ст.5 Конвенції передбачає, що через певний проміжок часу наявність обґрунтованої підозри сама по собі вже не виправдовує обмеження свободи, натомість судові органи повинні навести обґрунтовані підстави для продовження тримання під вартою.

Таким чином у своїх рішеннях ЄСПЛ звертає увагу на те, що тяжкість злочину, та ризик ухилення обвинуваченого від слідства залишаються єдиними підставами для відмови суду у задоволенні клопотань про звільнення. Проте згідно з п.3 ст.5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ «Яблонський проти Польщі» від 21.12.2000р., «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001р.).

Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою При цьому існує презумпція на користь звільнення з-під варти.

У відповідності з ч.1 ст.183 КПК України обов`язок довести, що особу, якої необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та який є винятковим запобіжним заходом, а також подальше продовження такого запобіжного заходу, покладений не на суди, а на прокурора, який повинен довести, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно вимогам Конвенції і рішенням ЄСПЛ, міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою «не може бути виправдана очікуваним покаранням у вигляді позбавлення волі».

Так, у рішенні «Ноймайстер проти Австрії», Суд вказав, що «позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі».

У відповідності зі ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отримані якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявність доказів, якими обґрунтовується відповідні обставини.

Під винятковими випадками у цьому разі слід розуміти відсутність постійного місця проживання у підозрюваного, обвинуваченого, систематичні пияцтво та дебош у сім`ї, порушення запобіжного заходу, непов`язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання тощо, про що на теперішній час відносно обвинуваченого - суду невідомо.

Обвинувачений ОСОБА_1 народився на території України у місті Дніпропетровськ та є громадянином України.

З часу народження по теперішній час обвинувачений постійно проживав на території України, освіту ОСОБА_1 отримав саме на території України, а не в іншій країні. На досудовому слідстві не встановлено і суду не надані докази про те, що ОСОБА_1 має у розпорядженні в закордонних країнах грошові кошти на банківських рахунках або нерухомість, має близьких родичів в іноземних країнах, що він до затримання багато чисельно та вільно перетинав державний кордон України або має численні тісні зв`язки в закордонних країнах або має та у нього вилучено декілька іноземних паспортів різних країн. В матеріалах кримінального провадження не зафіксовано також висловлювання і наміру ОСОБА_1 отримати іноземне громадянство та виїхати з території України в іншу закордонну країну для постійного проживання або переховування. Крім того, ОСОБА_1 має постійне місце проживання у м. Дніпрі, де також постійно проживає його малолітня дочка.

ОСОБА_1 десь на обліку не перебуває, характеризується задовільно, в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, що обвинувачений перебуває в розшуку.

Вищевказані факти свідчать про міцні зв`язки ОСОБА_1 з державою, у якій його переслідують, тобто з Україною, і задовільну характеристику обвинуваченого.

Під час розгляду клопотання про продовження застосування ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором не доведено необхідність застосування до обвинуваченого саме такого запобіжного заходу та доказів на підтвердження свого клопотання прокурором не наведено.

З огляду на викладене, керуючись Конвенцією, рішеннями ЄСПЛ, правовими нормами КПК України, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання прокурора та змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді вечірнього та нічного домашнього арешту, який, відповідно ст.176 КПК України, є найбільш суворим запобіжним заходом після тримання під вартою.

Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтись в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Суд вважає, що на теперішній час саме цей запобіжний захід – у вигляді вечірнього та нічного домашнього арешту з 19-00 до 08-00 години є заходом, який забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_1 покладених на нього процесуальних обов`язків, та правової норми, яку містить ст.177 КПК України, та є втіленням щодо забезпечення дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина на такому ж рівні, як вони гарантуються Європейською Конвенцією з прав людини та основоположних свобод і практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою, за даним кримінальним провадженням, суд враховує обсяг пред`явленого обвинувачення, всі ризики, встановленні під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які не змінилися до теперішнього часу, а також превалювання суспільного інтересу над індивідуальним інтересом у даному кримінальному провадженні.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що матеріали кримінального провадження доводять про наявність обставин, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_2 , якого повідомлено про підозру у скоєнні умисного тяжкого корисливого кримінального правопорушення проти власності, за законом у разі визнання винуватості, може бути призначено покарання від 3 до 6 років позбавлення волі, якій ніде офіційно на працював, може скоювати нові злочини, оскільки ОСОБА_2 повідомлено про підозру у скоєнні злочину, коли обвинувачений знаходився під домашнім арештом, що з огляду на викладене є винятковими підставами для продовження застосування обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 та ч.3 ст.185 КК України, яке відноситься до умисного тяжкого корисливого злочину проти власності.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що клопотання прокурора обґрунтоване та підлягає задоволенню, приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою, оскільки заявлені ризики, які виправдовують тримання обвинувачених під вартою, не зменшилися та до обвинувачених не можуть бути застосовані більш м`які альтернативні запобіжні заходи, оскільки такі запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, забезпечити необхідність виконання процесуальних рішень суду та запобіганню спробам ухилення обвинуваченого від суду або переховування, скоювати злочини, що є винятковими підставами для продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв`язку з викладеним та наявністю фактів про існування реального суспільного інтересу, який за належним врахуванням принципу презумпції невинуватості, виправдовує відступ від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи.

Керуючись ст.ст.131, 176-178, 181, п.2 ч.3 ст.202, ст.ст.331,369-372 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора задовольнити частково, клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Ковальчука В.І. – задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю міста Дніпропетровська (м.Дніпро) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Застосувати обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити обвинуваченому ОСОБА_1 залишати житло з 19-00 до 08-00 години.

Зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_1 невідкладно прибути до місця свого проживання.

Покласти на ОСОБА_1 обов`язки: не залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 у період часу з 19-00 до 08-00 години, окрім, як за дозволом суду; за першою вимогою суду прибувати до суду; повідомляти суд про зміну свого місця мешкання та місця роботи.

Строк дії ухвали суду про тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під домашнім арештом встановити - до 22 травня 2020 року включно.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання та реєстрації обвинуваченого ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 – до Центрального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, який повинен негайно поставити на облік обвинуваченого і повідомити про це Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська.

Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло ОСОБА_1 за вказаною адресою, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

По закінченню цього строку та за відсутністю клопотання прокурора ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

У відповідності з п.1 ч.3 ст.202 КПК України обвинуваченого ОСОБА_1 негайно звільнити з-під варти в залі судового засідання.

В іншої частини заявленого прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 відмовити.

Продовжити раніше обраний запобіжний захід тримання під вартою у Державній установі виконання покарань (№ 4) управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м.Феодосія АРК, на 60 (шістдесят) днів, тобто до 22 травня 2020 року включно.

Відмовити у задоволенні клопотання стороні захисту – обвинуваченому ОСОБА_2 та його захиснику Порхун С.Л. щодо зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на інший більш м`який запобіжний захід – домашній арешт.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, захисникам, та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення для виконання, представнику потерпілого – для відома.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом 7 днів з дня проголошення ухвали, а особою, яка тримається під вартою, з моменту вручення копії ухвали.

Суддя: Воробйов В.Л.