Рішення № 88387061, 10.03.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/11337/19

Провадження №2/263/371/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Соловйова О.Л.,

при секретарі Лопатнюк К.О.,

за участі позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів, відповідно до якого просив стягнути з відповідачів, у солідарному порядку, на його користь в рахунок виконання зобов`язань за договором позики, станом на 30.08.2019, борг у сумі 2 334 200 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.07.2011 між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики-застави-поруки від 27.07.2011 на суму 160 000 грн., строком повернення до 30.08.2011 року. Поручителем за вказаним договором виступив відповідач ОСОБА_4 . Свої зобов`язання щодо повернення суми боргу відповідачі не виконали, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вважає, що з відповідачів у солідарному порядку підлягає стягненню сума боргу разом із відсотками за користування грошовими коштами, які дорівнюють 6 % від суми боргу за кожен місяць користування по день фактичного повернення суми боргу – 931 200 грн. Крім того, на переконання позивача, з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку підлягають стягненню інфляційна складова суми боргу, яка дорівнює 257 600 грн. за період з 30.08.2011 по 30.08.2019 та 3 % річних у розмірі 38 400 грн. На підставі ч.3 ст.549 ЦК України позивач вважає, що з відповідачів на його користь підлягає стягненню пеня у розмірі 0,5 % від суми позики за кожен день прострочки – з 30.08.2011 до 14.04.2014 у розмірі 1 056 000 грн.

Ухвалою суду від 09.08.2019 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального провадження, у зв`язку з чим справу призначено до підготовчого розгляду.

Ухвалою суду від 10.01.2020 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засідання позивач підтримав свої позовні вимоги. Зазначив, що з відповідачів у солідарному порядку підлягає стягненню на його користь сума боргу за договором позики, разом із відсотками за користування позикою, а також інфляційною складовою, 3 % річних та пенею, оскільки у даному випадку мало місце неналежне виконання зобов`язань з повернення суми позики з боку відповідачів. Додатково зауважив, що у договорі позики, укладеному між сторонами, а саме у п.4.4 цього договору, відповідно до вимог ст.259 ЦК України сторонами збільшено строк позовної давності щодо стягнення сум пені, позики, процентів, інфляційних, збитків та всіх інших прав та обов`язків за даним договором загальною тривалістю вісім років. Враховуючи викладене вважає, що при зверненні до суду із даним позовом - 29.07.2019, ним не пропущено строку позовної давності.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у присутності представника ОСОБА_2 . Позовні вимоги ОСОБА_1 , не визнає.

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Д`яконова К.І., позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України надала відзив на позов. Відповідно до правової позиції відповідача ОСОБА_3 , викладеної у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , зазначає, що при зверненні до суду із даним позовом ОСОБА_1 пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки строк виконання зобов`язань з повернення суми боргу визначений сторонами 30.08.2011, а із позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 29.07.2019. Крім того вважає, що у даному випадку не підлягають стягненню відсотки, визначені умовами договору позики, які передбачено нормами ст. 1048 ЦК України, оскільки у даному випадку мало місце закінчення строку дії договору, які сторонами встановлено – до 30.08.2011, з огляду на що, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої палати Верховного суду № 910/10156/17 від 10.04.2018, в задоволені позову просив відмовити.

Крім того, представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Д`яконовою К.І., подано заяву про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строку позовної давності, внаслідок чого представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з`явився з невідомих суду причин, про день та час розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши поясненням позивача та представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини на відповідні їм правовідносини.

27.07.2011 відповідно до укладеному між ОСОБА_1 (Позикодавець) з однієї сторони, а з іншої сторони - ОСОБА_3 (Позичальник), ОСОБА_4 (Поручитель), Позикодавець передав Позичальнику на умовах позики відповідно до ст.ст. 1046-1053 ЦК України грошові кошти у сумі 160 000 грн., Позичальник взяв на себе зобов`язання повернути грошові кошти Позикодавцю в строк до 30.08.2011 (п.1.1. договору).

Пунктом 1.2 договору встановлено, що відповідно до ст.1048 ЦК України Позичальник сплачує Позикодавцю проценти у розмірі 4% від суми позики за кожен місяць користування позикою – по день повернення позики. У разі несплати відсотків у встановлений строк вони підлягають щомісячній сплати у розмірі 6 % від суми боргу, при цьому у даному випадку сума відсотків щомісячно додається до суми позики та відсотки нараховуються на загальну капіталізовану суму (борг плюс відсотки).

Згідно із п.1.4 договору позики у разі несвоєчасного повернення позики або сплати відсотків Позичальник зобов`язується сплатити Позикодавцю пеню відповідно до ст.ст. 549-542 ЦК України у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочки, відшкодувати збитки згідно зі ст.628 ЦК України, повернути позику з урахуванням індексу інфляції та 30 % відповідно до ст.625 ЦК України, а також відшкодувати всі необхідні витрати із стягнення боргу.

Відповідно до п.1.9 договору вся сума позики у розмірі 160 000 грн. отримана ОСОБА_3 27.07.2011.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що Поручитель бере на себе зобов`язання перед Позикодавцем за виконання Позичальником всіх його зобов`язань перед Позикодавцем за даним договором та в разі їх невиконання безпосередньо Позичальником зобов`язується у встановлений договором строк на вимогу Позикодавця виконати всі невиконані зобов`язання Позичальника за даним договором. Поручитель зобов`язаний виконати перед Позикодавцем обов`язки Позичальника в перебігу 30 днів з дня отримання від Позикодавця письмових вимог або в цей же термін письмово висунути свої заперечення проти вимог Позикодавця. Відсутність заперечень в зазначений термін означає, що Поручитель погоджується з вимогами Позикодавця (п. 3.2 договору позики). Згідно із умовами договору строк дії поруки встановлено сторонами до 30.08.2019 року та порука припиняється фактичним виконанням всіх зобов`язань за Договором (п. 3.3 Договору позики).

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що строк дії цього договору – до виконання Сторонами всіх зобов`язань. У разі несплати або несвоєчасної сплаті відсотків або невиконання інших зобов`язань за даним договором Позичальником Позикодавець має право достроково розірвати даний договір та витребувати суму позики та інші платежі за даним Договором від Позичальника та Поручителя.

Відповідно до п. 4.4. на підставі ст.259 ЦК України Сторонами збільшується позовна давність щодо захисту прав Сторін із стягнення пені, позики, процентів, інфляційних, збитків та інших прав та зобов`язань за даним договором загальною тривалістю у вісім років.

У даному договорі міститься підпис Позичальника: ОСОБА_5 , датований 27.07.2011, Поручителя – ОСОБА_4 із аналогічною датою та Позикодавця – ОСОБА_1 (без зазначення дати) /а.с.3-4/.

Аналізуючи норми права, які регулюють спірні правовідносини суд керується наступним.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Статтею 625 ЦК України відповідальність за неналежне виконання зобов`язання, різновидами якої є: індекс інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України)

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (ч.1,2 ст.553 ЦК України).

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється, зокрема, після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (ч.4 ст.559 ЦК України)

Згідно ст.ст.1046, 1049 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальнику у власність гроші, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму. Позичальник повинен повернути гроші в обумовлений договором позики термін.

Частиною 1 статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2018 р. № 564/2199/15-ц зазначив, що згідно зі ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 19 вересня 2018 року справа № 643/16336/16-ц, провадження № 61-12848св18 (ЄДРСРУ № 76596781), від 12 вересня 2018 року справа № 473/825/16-ц, провадження № 61-3240св18 (ЄДРСРУ № 76502922), 12 вересня 2018 року справа № 186/1974/14-ц, провадження № 61-24172св18 (ЄДРСРУ № 76502947) та ін.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), яка відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховується щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, у даному випадку Позикодавцем та Позичальником встановлено строк дії договору позики – до 30.08.2011. З огляду на наведене проценти, передбачені умовами цього договору (п. 1.2 та п. 1.3 договору) у даному випадку не можуть нараховуватись за період після 30.08.2011, через сплив терміну дії такого договору позики.

За період з 30.08.2011 до особи, яка прострочила виконання зобов`язання може бути застосована відповідальність, встановлена законом ст.625 ЦК України у вигляді 3 % річних та інфляційної складової суми боргу.

Проте, вирішуючи питання можливості стягнення з Позичальника – ОСОБА_3 та Поручителя – ОСОБА_4 у солідарному порядку суми позики за кредитним договором, а також 3% річних, суми інфляційних збитків та пені за період прострочення виконання зобов`язання, суд приходить до висновку про доцільність відмови у їх задоволенні через пропуск позивачем – ОСОБА_1 строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України (загального трирічного строку позовної давності), враховуючи наявність клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про його застосування до наведених позовних вимог.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

При цьому загальна позовна давність (щодо вимог про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням та відсотками за користування грошовими коштами) встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) – тривалістю в один рік ( п. 1. ч. 2 ст. 258 ЦК України).

При цьому слід зазначити, що питання стягнення пені, 3% річних, а також інфляційної складової суми боргу є похідним від питання стягнення цієї суми боргу, а отже при відсутності підстав для стягнення заборгованості з тіла кредиту – фактично унеможливлюється застосування до особи, яка прострочила виконання зобов`язання з повернення боргу норм ст.ст.624,625 ЦК України.

Згідно із ч. 5 ст.261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку його виконання.

У даному випадку у договорі позики-поруки від 27.07.2011 сторонами визначено термін виконання зобов`язання з повернення суми боргу – до 30.08.2011.

Частиною 1 ст.259 ЦК України встановлено, що позовна давність встановлена законом може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Запровадження такого правила націлене, в першу чергу, на захист прав та інтересів учасників цивільних правовідносин, бо надає можливість звертатися за захистом своїх порушених прав на протязі більш тривалого часу, якщо на це є згода всіх учасників цивільних правовідносин.

Із даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 29.07.2019. Обгрунтовуючи період звернення до суду позивач зазначає, що умовами договору позики, укладеного між сторонами - п. 4.4 – передбачено збільшення строку позовної давності – до восьми років, з огляду на що у даному випадку термін звернення до суду за договором від 27.07.2011 – до 30.08.2019.

Проте така позиція не узгоджується з нормами діючого законодавства, оскільки такий строк позовної давності суттєво перебільшує строк самого зобов`язання та штучно подовжує для позикодавця – ОСОБА_1 , його право на звернення до суду, яким останній не користувався на протязі 7 років 10 місяців та 26 днів.

Так, фактично про порушення своїх прав у зв`язку із неповерненням суми позики позивач ОСОБА_1 дізнався 30.08.2011 – з закінченням терміну повернення суми позики, визначеному сторонами у договорі від 27.07.2011.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності, визначається ст.261 ЦК України. Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України. За зобов`язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Як було зазначено вище, у даному випадку таке право у ОСОБА_1 виникло 30.08.2011, враховуючи, зокрема, незначний термін зобов`язання, яке мало місце між сторонами (договір позики укладено 27.07.2011, позику надано до 30.08.2011 - тобто на 1 місяць та 4 дні). При цьому строк позовної давності визначений терміном у 8 років, що суттєво перевищує період самого зобов`язання.

Так, актуальна практика ЄСПЛ та Верховного Суду спирається на такі загально-правові категорії як "непорушність прав", "якість та точність закону", "стабільність та остаточність судових рішень", "законні очікування" тощо. Названі поняття можна узагальнити принципом правової (юридичної) визначеності, який відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави. Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Як вказав Європейський Суд у рішенні по справі «Ольссон проти Швеції», норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки. Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін). Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»).

Враховуючи викладене слід дійти до висновку, що дійсно ч.1 ст.259 ЦК України передбачено право сторін зобов`язання на збільшення строк позовної давності, при цьому законодавцем не визначено граничний критерій терміну, на який загальна позовна давність (3 роки) може бути збільшена, а встановлює лише неможливість скорочення строку загальною позовної давності (ч.2 ст.259 ЦК України). Проте, на переконання суду, така невизначеність у даному випадку, а саме: збільшення строку позовної давності за зобов`язанням терміном виконання 1 місяць (до 30.08.2011) до 8 років – фактично до 30.08.2019, що суттєво порушує наведений принцип правової визначеності, оскільки дозволяє здійснювати нарахування, зокрема штрафних санкція, таких як 3 % річних та інфляційної складової на період, який значно перевищує термін виконання такого зобов`язання.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що позивачем ніяким чином не обґрунтовано, чому саме, за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору позики від 27.07.2011, строком виконання (повернення позики) до 30.08.2011, яке, відповідно, у наведений строк відповідачами виконано не було – ОСОБА_1 звернувся до суду лише 27.07.2019, хоча останньому достеменно було відомо про порушення його прав, та позивач повинен був усвідомлювати наявність факту порушення його прав зі сторони відповідачів – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Судом враховано, що у п. 4.4 договору позики від 27.07.2011, керуючись принципом свободи договору, визначено збільшення строку загальної (та відповідно спеціальної) позовної давності щодо стягнення сум пені, позики, процентів, інфляційних, збитків та всіх інших прав та обов`язків за даним договором, згідно із ст. 259 ЦК України, проте така умова договору фактично штучно подовжує для позикодавця період стягнення суми позики, а також нарахування відсотків та штрафних санкцій за цим договором, з огляду на що суд вважає безпідставним застосування до даних правовідносин 8 річного строку позовної давності, визначеного договором, а застосовує трирічний строк позовної даності, визначений законом (ст. 257 ЦК України). З огляду на той факт, що у даному випадку одним з відповідачів зроблено заяву про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строку позовної давності, дана обставина є підставою для відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи, що суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо основного зобов`язання – стягнення суми боргу за договором позики, не підлягають задоволенню й похідні вимоги – стягнення відсотків, інфляційної складової, пені.

Суд додатково вважає за необхідне зазначити, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). При цьому у випадку, коли до відповідачів, пов`язаних солідарним обов`язком, пред`явлена солідарна вимога і один із них обґрунтовано заявив суду про застосування позовної давності, то така процесуальна дія має наслідки, передбачені ЦК України, і для інших солідарних боржників.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат,з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

Враховуючи той факт, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , та будь-яких судових витрат сторони у даному випадку не понесли, судом питання про стягнення таких судових витрат не вирішується.

З урахуванням викладеного, на підставі ст. ст. 536,625 ЦК України, ст.ст. 8,11,60,88,212,215 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 20.03.2020, із його змістом можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

ОСОБА_1 , 1953 року народження, паспорт НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 05.12.1996, адреса проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 09.11.2005, адреса проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 06.06.2002, адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя О.Л. Соловйов