Рішення № 88384064, 24.03.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4450/19

2/703/411/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Бондаренко А.І.

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

встановив:

4 листопада 2019 року ТОВ «ВЕЛЛФІН» звернулося до суду з позовом в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 49381 грн. 16 коп. та понесені судові витрати в сумі 1921 грн.

Як на підставу позовних вимог позивач вказав, що 12 жовтня 2016 року між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір позики № 80573, відповідно до якого останній отримав в позику строком на 20 днів грошові кошти в розмірі 1150 грн. зі сплатою відсотків відповідно до таких умов: 1,9 проценти від суми позики, але не менше ніж 30,00 грн. за перший день користування позикою; 1,9 проценти від суми позики щоденно за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в пункті 1.2 цього договору; 3,8 проценти від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в пункті 1.2 цього договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за Договором.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 вз`ятих зобов`язань, станом на 30 жовтня 2019 утворилася заборгованість в сумі 49381 грн. 10 коп., яка складається 1150 грн. основного боргу, 24349 грн. 05 коп. заборгованості за відсотками та 23882 грн. 05 коп. заборгованості за простроченими відсотками.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути з відповідача наведену заборгованість, а також судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 листопада 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

У судове засідання, призначене на 27 грудня 2019 року, 21 січня 2020 року, 24 березня 2020 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Крім того, від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника, в якій просив позовні вимоги задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач причин неявки суду не повідомив та правом надання відзиву не скористався. Направлена на його адресу судова кореспонденція повернута до суду поштовим зв`язком із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про судове засідання.

За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2016 року у встановленому Правилами надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН», затверджених наказом позивача від 27 жовтня 2015 року № 2-1, та Законом «Про електронну комерцію» порядку між сторонами в електронній формі було укладено договір позики № 80573.

Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 1150 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування нею. Позика надана строком на 20 календарних днів (пункти 1.1, 1.2, 1.3 договору).

За користування позикою, згідно пункту 1.5 договору, відповідач зобов`язався сплачувати проценти в наступному порядку: в розмірі 1,9 процентів від суми позики, але не менше 30 грн. за перший день користування позикою; в розмірі 1,9 процентів від суми позики щоденно за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики; в розмірі 3,8 процентів від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк, зазначений в п. 1.2 договору.

Дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладання договору позики між позичальником і позикодавцем (пункту 1.4 договору).

В день укладення договору, вказана сума позики була перерахована відповідачу на його платіжну картку.

Наведені обставини позивач підтвердив копіями договору № 80573 від 12.10.2016, який оформлений сторонами в електронній формі; роздруківкою заявки з офіційного веб-сайті товариства https://creditup.com.ua.; повідомленням ТОВ ФК«ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 29 жовтня 2019 року № ВП – 180516 -3 про переказ 18 травня 2016 року грошових коштів в розмірі 1150 грн. на картковий рахунок відповідача через систему платежів «WayForPay».

Згідно розрахунку позивача, відповідач належним чином не виконав умов договору та позику в строк не повернув, у зв`язку з чим станом на 30 жовтня 2019 року утворилася заборгованість в сумі 49381 грн. 10 коп., яка складається 1150 грн. основного боргу, 24349 грн. 05 коп. заборгованості за відсотками та 23882 грн. 95 коп. заборгованості за простроченими відсотками.

Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного правового регулювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до положень статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно зстаттею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 наведеного Закону зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікаторомдані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами статті 11 цього Закону електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми)про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» зареєстровано як фінансова установа відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 27 жовтня 2015 року за № 2606. Основним видом діяльності позивача є кредитування, що підтверджується випискою є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з Правилами надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН» вони є публічною пропозицією (офертою) у розумінні статей 641,644 ЦК України укласти договір позики на умовах, що встановлені Товариством і застосовуються у разі подання фізичною особоюзаявником заявки на сайті Товариства за електронною адресою (формується автоматично) на отримання позики та здійснення інших дій, що передбачають Правила (акцепт).

Пункти 4.1, 4.2 цих Правил передбачено, що заявник, що має намір отримати позику проходить реєстрацію в особистому кабінеті на сайті Товариства. Для оформлення позики він здійснює оформлення заявки на сайті шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов`язкові для заповнення.

За правилами статей 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статі 611 ЦК України).

Згідно з статтями 12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом, 12 жовтня 2016 року відповідач у визначеному Правилами надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Веллфін» оформив заявку для отримання позики шляхом заповнення усіх полів заявки, які є обов`язковими для заповнення, на підставі якої між сторонами було укладено договір позики в електронній формі. На вказаний відповідачем розрахунок була перерахована обумовлена сторонами сума позики. Проте, вз`яті на себе зобов`язання з повернення суми позики і процентів відповідач не виконав, внаслідок чого утворилася вказана позивачем заборгованість.

За такого, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості, яка складається із суми позики 1150 грн.

Проте, суд не в повній мірі погоджується із вимогами позивача в частині стягнення процентів.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 625, 1050 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України та ч.1 ст.1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Приписи абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, за умовами договору позики № 80573 від 12 жовтня 2016 року ТОВ «ВЕЛЛФІН», як фінансова установа, надало позичальнику позику, а відповідач зобов`язувався повернути кошти у повному розмірі 06 лютого 2017 року.

ТОВ «ВЕЛЛФІН» відповідно до ст.1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 1 листопада 2016 року.

Після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Розрахунок заборгованості позивача свідчить про те, що визначена до стягнення заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою в сумі 49381 грн. 10 коп. включає період з 12 жовтня 2016 року по 30 жовтня 2019 року, який виходить за межі строку кредитування, а тому в цій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, та висновку Верховного Суду у постанові від 08.05.2019 у справі №520/16880/14-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає відсутніми підстави для нарахування позивачем процентів згідно умов договору після 1 листопада 2016 року, так як права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин позивач має право на нарахування процентів за користування позикою лише в межах строку її надання, тобто до 1 листопада 2016 року, тому з відповідача підлягають стягненню проценти в розмірі 445 грн. 15 коп. Таку ж суму процентів за користування позикою за період з 12 жовтня 2016 року по 1 листопада 2016 року вказує і сам позивач в наданому до суду графіку до договору позики № 80573 який є невідємною частиною договору позики.

Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором відсотки, вимога ТОВ «ВЕЛЛФІН» в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за період з 2 листопада 2016 року по 30 жовтня 2019 року є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Так як позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 1595 грн. 15 коп. (1150 + 445,15), відповідно до статті 141 ЦПК України пропорційно задоволеному позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 62 грн. 05 коп. (1595,15:49381,16*1921,00).

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 264, 265, 273, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд –

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики № 80573 від 12 жовтня 2016 року, яка складається із 1150 грн. основного боргу та 445 грн. 15 коп. заборгованості по процентам та 62 грн. 05 коп. судового збору, а всього 1657 грн.20 коп.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні під час проголошення рішення протягом 30 днів з дня його отримання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15 Розділу ХII «Перехідні положення" ЦПК України ).

Головуючий: В. О. Прилуцький