Рішення № 88380193, 23.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2020 року м. Київ № 640/18360/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Головного управління ДФС у м. Києві зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд зобов`язати Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві виконати вимоги чинного законодавства шляхом проведення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 75803,79 грн за період вимушеного прогулу з 18.05.2017 по 25.09.2018, а саме за 339 днів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 826/6748/16 поновлено останню на посаді заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві та стягнуто з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07.04.2016 по 17.05.2017 в розмірі 58138,60 грн. Поряд з цим, позивача було поновлено на посаді лише 25.09.2018. Таким чином, позивач вважає, що період вимушеного прогулу становить 599 робочих днів - з 07.04.2016 по 25.09.2018, відповідно, відповідач мав виплатити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь період.

Ухвалою суду від 12.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/18360/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

04.12.2018 представник відповідача Мартинчук А.В. подала до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що відповідачем виконано рішення суду про поновлення позивача на посаді та проведено з останньою повний розрахунок.

Ухвалою суду від 23.03.2020 на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України допущено заміну первинного відповідача у справі - Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 у справі № 826/6748/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 06.04.2016 № 57-ДС "Про звільнення ОСОБА_1 "; визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 06.04.2016 № 61-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 17.12.2015 № 987 "Про стан організації роботи органів ДФС та її територіальних органів в жовтні 2015 року" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальної заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 (п.п. 2.15 п. 2); поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві з 07.04.2016; стягнуто з ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 58138,60 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві з 07.04.2016; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в сумі 4919,42 грн (а.с. 27-35).

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Верховного Суду від 29.08.2019 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі № 826/6748/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України від 17 грудня 2015 року № 987 "Про стан організації роботи ДФС та її територіальних органів у жовтні 2015 року" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві ОСОБА_1 (п.п. 2.15 п.2) та закрито провадження у справі у цій частині. В іншій частині вказані рішення залишено без змін.

25.09.2018 Державною фіскальною службою України прийнято накази:

1) № 1723-О "Про виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 ", яким:

- скасовано підпункт 2.15 пункту 2 наказу Державної фіскальної служби України від 17.12.2015 № 987 "Про стан організації роботи органів ДФС та її територіальних органів в жовтні 2015 року" в частині звільнення з займаної посади заступника начальника ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_1 ;

- скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 06.04.2016 № 57-ДС "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві з 07.04.2016 (а.с. 20).

2) № 1724-О "Про зміну прізвища ОСОБА_1 ", яким у зв`язку з укладенням шлюбу внесено зміни до облікових даних ОСОБА_1 - заступника начальника ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, замінивши прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (а.с. 21).

3) № 1725-О "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким, відповідно до пункту 3 частини першої статті 83, частини третьої статті 86 Закону України "Про державну службу", пункту 1 статті 36 КЗпП України, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві за угодою сторін (а.с. 22).

05.10.2018 представник позивача - адвокат Манікало І.М. звернулась до ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві з адвокатським запитом, у якому остання просила надати наступну інформацію:

- про нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 75803,79 грн за період вимушеного прогулу з 18.05.2017 по 25.09.2018, а саме за 339 робочих днів;

- про нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки, яка надається державним службовцям і належить до щорічних відпусток за період вимушеного прогулу з 07.04.2016 по 25.09.2018 (а.с. 23-24).

За результатами розгляду адвокатського запиту ДПІ у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві листом від 09.10.2018 № 750/9/26-54-05 повідомила, що судовим рішенням у справі № 826/6748/16 чітко визначено період, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу та суму середнього заробітку, а саме: кількість робочих днів у період вимушеного прогулу з 07.04.2016 по 17.05.2017 складає 58138,60 грн. На виконання вимог суду ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 58138,60 грн. Таким чином, ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві повністю виконано вимоги суду, тому відсутні підстави для виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 75803,79 грн за період вимушеного прогулу з 18.05.2017 по 25.09.2018, а саме за 339 робочих днів. Щодо виплати компенсації за невикористані відпустки, ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві повідомила, що відповідно до статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" при звільненні ОСОБА_1 підлягає компенсації 101 день невикористаних відпусток у розмірі 22596,73 грн (а.с. 25-26).

Не погодившись з правовою позицією відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За змістом частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу наведених норм вбачається, що нормами чинного законодавства розмежовано поняття середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку, який виплачується у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Так, поняття середнього заробітку за час вимушеного прогулу охоплює період з моменту незаконного звільнення працівника до моменту прийняття рішення органом, що розглядає трудовий спір, і зазвичай сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається у рішенні про поновлення працівника на роботі.

У свою чергу, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню, і у разі невиконання такого рішення роботодавцем, працівник набуває право на отримання середнього заробітку на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, доводи позивача про те, що період з 18.05.2017 по 25.09.2018 є періодом вимушеного прогулу, - помилкові, указаний період є періодом затримки виконання рішення суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що номенклатура посади позивача належить до номенклатури посад апарату ДФС, тому виконання рішення щодо поновлення останньої на посаді покладено на Державну фіскальну службу України, позаяк указані обставини не спростовують затримку виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 у справі № 826/6748/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017.

Суд звертає увагу, що згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

При цьому, стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить жодних застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, що обумовлено тривалістю процедури поновлення працівника внаслідок віднесення номенклатури посади до посад апарату центрального органу виконавчої влади.

Суд наголошує, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно.

Враховуючи, що постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 у справі № 826/6748/16 про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 25.09.2018, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача за період з 18.05.2017 по 25.09.2018 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 (далі - Порядок N 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 5 Порядку N 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 Порядку N 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 у справі № 826/6748/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017, встановлено, що середньоденний заробіток позивача складає - 223,61 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 18.05.2017 по 25.09.2018 становить 75803,79 грн (339 робочих днів x 223,61 грн).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно пункту 65 вказаного рішення суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Позивач, обираючи спосіб захисту порушеного права просить суд зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Оскільки у ході розгляду справи встановлено наявність підстав для виплати позивачеві за період з 18.05.2017 по 25.09.2018 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом стягнення з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 18.05.2017 по 25.09.2018 у розмірі 75803,79 грн з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ід. код 39439980) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 18.05.2017 по 25.09.2018 у розмірі 75803,79 грн з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко