Рішення № 88380156, 24.03.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2020 року Чернігів Справа № 620/115/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття рішення від 02.08.2019 № 12-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю Соціалістичної Республіки В`єтнам, паспорт НОМЕР_1 , виданий 24.07.2015, строком дії до 24.07.2025, Київ; скасування рішення відповідача щодо прийняття рішення від 02.08.2019 № 12-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю Соціалістичної Республіки В`єтнам, паспорт НОМЕР_1 , виданий 24.07.2015, строком дії до 24.07.2025, Київ; зобов`язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Соціалістичної Республіки В`єтнам, паспорт НОМЕР_1 , виданий 24.07.2015, строком дії до 24.07.2025, Київ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується з рішенням відповідача про скасування дозволу на імміграцію, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на постійне проживання в Україні на підставі належним чином оформленого документа.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у зв`язку зі зверненням позивача з питання обміну посвідки на постійне проживання в ході проведення додаткової перевірки матеріалів справи позивача щодо законності надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання було встановлено, що на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну у нього були відсутні підстави, визначені пунктом 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», а тому Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області не мало законних підстав для обміну довідки на постійне проживання.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 10.02.2020 було відмовлено в задоволенні клопотання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам, що підтверджується нотаріально посвідченим перекладом паспорту № НОМЕР_5 від 24.07.2015 (а.с. 68-70).

За заявою від 14.08.2008 позивачу у зв`язку з тим, що його син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України провідним спеціалістом імміграційної роботи управління ГІРФО УМВС України в Чернігівській області складено висновок № 6/5216 про надання дозволу на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на проживання згідно пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», який 18.11.2008 був затверджений начальником управління ГІРФО УМВС України в Чернігівській області (а.с. 45-47).

03.12.2008 на підставі вказаного висновку позивачу видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 з терміном дії безстроково (а.с. 63).

19.07.2019 позивач звернувся до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області з питання обміну посвідки на постійне проживання (а.с. 66).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про документування посвідкою на постійне проживання начальником відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМСУ України в Чернігівській області був складений висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україні та відмову в оформленні посвідки на постійне проживання, який 02.08.2019 був затверджений т.в.о. начальника Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області, згідно якого вважає скасувати рішення Управління державної міграційної служби у Чернігівській області про надання дозволу на імміграцію в Україну від 18.11.2008 № 6/5216 громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.12.2008, анулювати штамп про видачу посвідки в паспортному документі іноземця. У зв`язку зі скасуванням дозволу на імміграцію від 18.11.2008 № 6/5216 та на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, відмовити в оформленні посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 (а.с. 83-84).

Вказаний висновок мотивований тим, що в матеріалах справи громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 відсутня довідка про реєстрацію дитини громадянином України, на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію підстави, зазначені в пункті 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію». не прослідковуються, дозвіл на імміграцію в Україну був виданий на підставі свідомо неправдивих відомостей.

Рішенням Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 02.08.2019 № 12-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну скасовано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.12.2008 (а.с. 85).

Рішенням від 02.08.2019 № 229215000 громадянину Соціалістичної Республіки ОСОБА_1 відмовлено в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (а.с. 15).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно частини першої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (частина перша статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Положеннями статті 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України.

Згідно частин п`ятої, шостої статті 9 Закону України «Про імміграцію» для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Крім зазначених документів подаються, зокрема: для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (пункт 4 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію»).

В силу частини десятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про імміграцію» вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983 в редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію).

У відповідності до підпункту 3 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Департаменту в міських, районних у містах управліннях органів внутрішніх справ (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.

Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку № 1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону. Регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держкомкордон проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 16 Порядку № 1983).

Згідно з пунктом 19 Порядку № 1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття. Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися, зокрема, до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

З викладеного слідує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.

У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», а саме, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Як вже зазначалося, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну відповідачем зазначено пункт 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Однак, суд такі висновки відповідача вважає помилковими, оскільки навіть допущення міграційними органами ймовірних помилок при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію за відсутності у цьому вини останнього не є визначеною Законом України «Про імміграцію» та іншими законами України підставою для скасування такого дозволу.

Крім того, у відповідності до пунктів 21-22 Порядку № 1983 (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Пунктом 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Разом з тим, відповідачем, в порушення вищевказаних приписів, до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.

При цьому суд враховує, що частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи слідує, що факт, на думку відповідача, протиправної видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україні був встановлений відповідачем в ході розгляду його заяви про обмін посвідки на постійне проживання та доданих до неї документів.

На виконання статті 5 Закону України «Про імміграцію» постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі - Порядок № 321).

Відповідно до пункту 7 Порядку № 321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Згідно пункту 40 Порядку № 321 для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні (пункт 43 Порядок № 321).

Згідно підпункту 9 пункту 62 Порядку № 321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію.

Пунктом 63 Порядку № 321 передбачено, що копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.

Таким чином, Порядком № 321 чітко визначено, що повноваження територіального органу ДМС при вирішенні питання про обмін посвідки на постійне проживання обмежені перевіркою лише підстав для такого обміну та підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 62 Порядку № 321.

Отже, повноваження відповідача як суб`єкта владних повноважень мають чіткі обмеження, які, у даному випадку, зводяться до того, що під час вирішення питання про обмін посвідки на постійне проживання він позбавлений можливості надавати оцінку правомірності видачі дозволу на імміграції за відсутності на це підстав, передбачених пунктами 21-22 Порядку № 1983.

Як вже було встановлено судом, позивачу 18.11.2008 було надано дозвіл на імміграцію в Україну та оформлено посвідку на проживання у зв`язку з тим, що його син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України (а.с. 45).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Чернігівського міськвиконкому 19.05.1994, позивач є батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю дитини є українка ОСОБА_5 (а.с. 53).

Згідно частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Разом з тим, згідно частини третьої статті 8 Закону України «Про громадянство України» дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.

Як повідомлено самим відповідачем, ОСОБА_4 набув громадянство України 14.03.2011 (зворот а.с. 53), тобто на час розгляду даної справи позивач є батьком громадянина України.

Так, відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту подання позивачем свідомо неправдивих та взагалі неправдивих відомостей, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Разом з тим, суд враховує, що станом на момент прийняття у 2008 році рішення про надання дозволу на імміграцію позивачем надавалися уповноваженому на той час органу з питань міграції (УМВС) документи на підтвердження того, що його дитина є громадянином України.

Отже, у даному випадку відсутні правові підстави для покладення на позивача тягаря наслідків за можливі помилки, допущені суб`єктом владних повноважень при наданні дозволу на імміграцію у 2008 році.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що рішення Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 02.08.2019 № 12-Д про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну прийнято відповідачем без урахування принципу пропорційності, тобто, при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, та інтересами позивача, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні компетентний орган підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Враховуючи вищевикладене, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 02.08.2019 № 12-Д про скасування громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.

Водночас суд зазначає, що позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття рішення від 02.08.2019 № 12-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю Соціалістичної Республіки В`єтнам, паспорт НОМЕР_1 , виданий 24.07.2015, строком дії до 24.07.2025, Київ, охоплюється визнанням протиправним та скасуванням рішення від 02.08.2019 № 12-Д про скасування дозволу на імміграцію в Україну, тобто порушені права позивача вже захищені судом.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Соціалістичної Республіки В`єтнам, паспорт НОМЕР_1 , виданий 24.07.2015, строком дії до 24.07.2025, Київ, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, позивач звернувся із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання в Україні, однак замість обміну посвідки відповідачем було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію (а.с. 85), яке під час розгляду даної справи скасовано, та рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання (а.с. 15).

Так, рішення відповідача від 02.08.2019 № 229215000, яким позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку № 321, також тягне за собою негативні наслідки для позивача, оскільки є результатом розгляду його заяви про обмін посвідки на постійне місце проживання в Україні.

А тому, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 02.08.2019 № 229215000 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки ОСОБА_1 .

При цьому, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд також звертає увагу на наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

При цьому, дискреційними є повноваження відповідача - суб`єкта владних повноважень, обирати у конкретній ситуації між альтернативними, кожна з яких є правомірною.

За приписами частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Аналізуючи дані положення кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

У даному випадку задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Соціалістичної Республіки В`єтнам, паспорт НОМЕР_1 , виданий 24.07.2015, строком дії до 24.07.2025, Київ, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, а тому вона також підлягає задоволенню.

Крім того, судом при задоволенні вказаної вимоги у наведений спосіб було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 29.03.2018 у справі № 816/303/16, від 03.04.2018 у справі № 815/6881/16, від 13.06.2018 у справі № 815/6768/15.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 37804450) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 02.08.2019 № 12-Д про скасування громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 02.08.2019 № 229215000 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Соціалістичної Республіки В`єтнам, паспорт НОМЕР_1 , виданий 24.07.2015, строком дії до 24.07.2025, Київ.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.03.2020.

Суддя Н.М. Баргаміна