Рішення № 88379193, 23.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7913/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

секретаря судового засідання Белінського Г.В.,

представника позивача Смірнова В.С., за ордером

представника відповідача Погожого Д.В., за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голового управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №236 від 10.12.2019 р. та зобов`язання прийняти рішення,-

І. Суть спору:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Голового управління Державної міграційної служби України в Одеській області в якому просив:

1. Визнати наказ ГУ ДМСУ в Одеській області №236 від 10.12.2019 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його.

2. Зобов`язати ГУ ДМСУ в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 .

ІІ. Аргументи сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила наступне.

У листопаді 2019 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про звернення за захистом в Україні.

18.12.2019 р. позивач отримав повідомлення №5/1-425 від 10.12.2019 р. про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №236 від 10.12.2019 р. у відповідності з яким на підставі п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Причиною відмови відповідач визначив очевидну необґрунтованість клопотання позивача через необґрунтованість історії переслідування позивача в країні громадської належності, а також через відсутність у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, умов передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону.

Позивач вважає наказ відповідача необґрунтованим та протиправним, оскільки це рішення приймалось без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Позивач зазначив, що на території Єгипту він брав участь у декількох демонстраціях проти корупції в уряді. Через це позивач стикнувся з проблемами з боку поліції в країні походження та побоюється повернення до неї.

Оскільки через свою діяльність у країні походження, позивач може стати жертвою тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, то позивач також може претендувати на отримання додаткового захисту.

27.12.2019 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами загального позовного провадження.

03.02.2020 р. ухвалою занесеною до протоколу судового засідання суд, продовжив підготовче провадження до 90 днів.

27.02.2020р. ухвалою занесеною до протоколу судового засідання суд, закрив підготовче провадження та продовжив розгляд справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні просив адміністративний позов задовольнити, з підстав викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача в обґрунтування відзиву зазначив, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що за матеріалами особової справи причиною виїзду з країни громадського походження стало бажання отримати вищу освіту на території України.

В якості основної причини неможливості повернення до країни громадської належності позивач зазначає побоювання за власне життя через загрозу власного ув`язнення через прийняття участі у мітингах, спрямованих проти корупції на території країни громадської належності.

Під час проведення відповідних процедурних заходів позивачем не було наведено жодних прикладів особистого переслідування або елементів переслідування близьких родичів, які залишились проживати на території країни громадської належності з боку будь-яких агентів переслідування.

Представник відповідача вважає, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області не обумовлено потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування в нашій країні та подальшого документування.

Заслухавши вступне слово представників учасників справи, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення.

ІІІ. Обставини, встановлені судом

Так, суд встановив, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Єгипту за національністю єгиптянин за етнічною належністю-араб, за віросповіданням мусульманин - суніт, володіє англійською мовою на середньому рівні.

Дата перетину кордону України позивачем в останнє 09.10.2019 р. , місце прибуття міжнародний аеропорт «Одеса». В Україну в`їхав авіарейсом Каїр (Єгипет) - Бухарест (Румунія) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна), місце прибуття міжнародний аеропорт «Одеса».

Позивач перетнув кордон легально на підставі паспортного документа гр. Єгипту серії НОМЕР_1 та оформленої багаторазової візи типу «D» серії НОМЕР_3

Суд з огляду на анкету позивача встановив, що позивач всього приїжджав на територію України чотири рази. Вперше приїхав х метою навчання приблизно в 2015-2016 році, приїхав легально за паспортом та візою. Повернувся до Єгипту на канікули приблизно 21.06.2016 р. повернувся через Каїр до м. Гіза. Повернувся до України з метою продовження навчання приблизно в серпні 2016 р. Повернувся до Єгипту в травні 2017 року. У батька було погане самопочуття, тому вирішив повернутися. Повернувся до України 02.10.2017 р. з метою продовження навчання авіарейсом Каїр (Єгипет) - Київ (Україна), легально , на підставі паспортного документа гр. Єгипту та оформленої візи до України типу «D». 17.03.2018 р. повернувся на територію Єгипту з метою подальшого повернення до України з метою подальшого продовження реєстрації на території України. 09.10.2019 р. востаннє приїхав на територію України. При оформленні віз до України позивач зазначив, що виїжджав з метою отримання освіти.

25.11.2019 р. позивач звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виїзд за межі країни громадської належності був здійснений з метою отримання вищої освіти на території України. Позивач зазначив, що наразі не бажає повертатися до країни громадської належності через загрозу власного ув`язнення через прийняття у участі у мітингах, спрямованих проти корупції на території країни громадської належності.

Суд встановив, що в рамках процедури розгляду заяви від 25.11.2019 р. із позивачем проведено анкетування від 05.12.2019 р., протокол співбесіди від 10.12.2019 р. До проведення відповідних процедур було залучено перекладача на установчі дані ОСОБА_2 , гр. Сирії документованого посвідкою на постійне проживання на території України НОМЕР_2 . Перекладач було здійснено з арабської на українську мову у позивача відсутні претензії стосовно якості та повноти перекладу. За результатами проведених процедур анкетування та протоколу співбесіди не виявлено нових елементів переслідування позивача окрім повідомлених в заяві 25.11.2019 р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

10.12.2019 р. за результатами розгляду заяви відповідач склав висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1а.с.171-186).

В висновку зазначено, що заява позивача є очевидно необґрунтованою за відсутністю умов, зазначених пунктами 1,13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

10.12.2019 р. на підставі висновку відповідач прийняв наказ №236 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1а.с.195).

Відповідач направив позивачу повідомлення від 10.12.2019 р. за №5/1-425 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.196-198).

В повідомленні зазначено, що проведеним аналізом наданої позивачем інформації, можливо визначити відсутність чітких обставин, які б вказували на можливість застосування по відношенню до нього смертної кари, тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження або покарання у випадку повернення на Батьківщину, права позивача та права його близьких родичів жодним чином не порушувались на час його проживання на території Єгипту, його близькі родичі, які залишились проживати на території Єгипту, наразі жодним чином не переслідуються. Також, ані позивач , ані близькі родичі не були причетні до насильницьких зникнень або викрадень, свавільних арештів, затримань або позасудових рішень на території країни громадської належності.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

Джерела права та висновки суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування об`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.

Згідно з ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю позивача ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, ані під час розгляду справи судом, позивач не надав.

З огляду на вищезазначене встановлено, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відповідача не обумовлено потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування в нашій країні та подальшого документування.

Відповідно до заяви про надання міжнародного захисту позивач зазначив, що його ніколи не переслідували за ознаками національності, громадянства, етнічної належності або віросповідання на Батьківщині, додатково ніколи не притягався до адміністративної або кримінальної відповідальності ані на Батьківщині, ані на території України. Позивач та його близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій. Також, він не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, яке б було пов`язано з його расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами.

Отже, за результатами розгляду матеріалів особової справи позивача можливо визначити, що він не міг належним чином обґрунтувати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в контексті наявності в нього ознак, передбачених пунктами 1,13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року. Так, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні.

Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості його повернення до країни громадської належності пов`язані з ймовірним переслідуванням за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину, враховуючи додатково відсутність жодного підтвердження утисків з боку органів державної влади країни громадської належності, отримання від них сприяння в оформленні паспортних документів, подальшому виїзді за межі Єгипту.

Зокрема, позивач не надав жодних документальних підтверджень або доказів висловленим побоюванням.

Під час проведення відповідних процедурних заходів позивач не навів жодних прикладів особистого переслідування або елементів переслідування близьких родичів, які залишилися проживати на території країни громадської належності з боку будь-яких агентів переслідування.

Крім того, суд зазначає, що позивач неодноразово добровільно та безперешкодно повертався на територію країни громадської належності після прибуття на територію України у 2015 р., на період повернень на територію Єгипту позивач протягом тривалих проміжків часу проживав за попередньою адресою, не зазнавав суттєвих елементів утисків, дискримінації або переслідувань, що є додатковим елементом, який вказує на цілковиту необґрунтованість висловлених позивачем побоювань зазнати шкоди для себе у випадку повернення на Батьківщину.

Таким чином, суд робить висновок, що зазначені факти вказують на відсутність будь-яких побоювань позивача зазнати переслідувань в країні його громадської належності у разі повернення.

Крім того на підставі п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання, якщо позивач з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, суд робить висновок, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 10.02.2019 р. №236 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 244-246 КАС України -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.

2. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

3. Позивач- ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Головне управління Державна міграційна служба в Одеській області, адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 23 березня 2020 року.

Суддя: О.Я. Бойко

.