Ухвала суду № 88378592, 24.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2400/20

У Х В А Л А

24 березня 2020 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі ГТУЮ, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Відповідача №1, які прийняті постановою про арешт майна боржника та заборони його відчуження в межах виконаного провадження ВП №32500148 від 28.04.2012 року та безпідставного накладення арешту на майно, що зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати противоправною бездіяльність Відповідача №1; Відповідача №2 та Відповідача №3 в частині не розгляду заяв Позивача про зняття арешту із майна Позивача, який був накладений посадовими особами Відповідача №1 станом 28.04.2012 року, на квартиру, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати Відповідача №1; Відповідача №2 та Відповідача №3 повторно розглянути заяви Позивача щодо зняття Відповідачем №1 арешту на квартиру, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти рішення про рішення про анулювання накладеного на дану квартиру арешту.

Разом із позовом позивач подала клопотання про поновлення строку звернення до суду у зв`язку з поважною причиною, зазначивши, що про протиправні дії вона дізналась 28.11.2019 року коли отримала витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Розглянувши подане клопотання суддя приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Вказана справа, у відповідності до глави 11 КАС України, належить до окремих категорій термінових справ, порядок та строки розгляду якої визначені ст. 287 КАС України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

В поданому адміністративному позові позивач вказує, що про протиправні дії вона дізналась 28.11.2019 року коли отримала витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, десятиденний строк встановлений приписами ст. 287 КАСУ, для пред`явлення вказаного адміністративного позову сплинув 09.12.2019 року.

Адміністративний позов зареєстрований 20.03.2020 р. за вхід. №2382/20.

Отже, суддя не приймає визначену заявником підставу, у заяві як поважну причину пропуску строку звернення до суду, оскільки о спірних правовідносин необхідно застосовувати спеціальну норму процесуального закону, а саме: ст. 287 КАС України.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Зокрема, у п. 570 рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія Юкос" проти Росії" Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа "Безруков проти Росії", п. 34).

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа "Салов проти України"), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа "Сутяжник проти Росії", п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи "Бочан проти України", "Смірнова проти України", "Федіна проти України", "Матіка проти Румунії" та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Виходячи з викладеного, суддя вважає, що позивачем не визначено поважної причини пропуску строку звернення до суду, який складає 10 днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, оскільки період часу з 09.12.2019 року по 20.03.2020 року ніяким чином позивачем не обґрунтовано.

З огляду на викладене суддя не приймає визначені заявником підстави, у клопотанні, як поважні причину пропуску строку звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 123, 256, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.