Рішення № 88378105, 13.03.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 березня 2020 рокум. Ужгород№ 260/1890/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань -Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Лемак Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора згідно якого просив суд: 1. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; 2. Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 35591,56 грн.; 3. Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 19.10.2019 по день виконання рішення суду у цій справі; 4. Допустити негайне виконання рішення суду щодо стягнення з Генеральної прокуратури України суми боргу в частині виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; 5.Розподіл судових витрат здійснити відповідно до вимог чинного законодавства.

03.01.2020 року судом було відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року, яка занесена до протоколу судових засідань суд замінив первісного відповідача - Генеральну прокуратуру України на її правонаступника - Офіс Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул.Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051).

Згідно ухвали суду від 25.02.2020 року судом було закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті на 05.03.2020 року.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він безперервно працював в органах прокуратури, а саме в Генеральній прокуратурі України, з 11.06.2015 року. Згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 14.08.2019 року № 677ц позивача було призначено на посаду заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України (категорія посади - прокурорська), про що є запис в трудовій книжці. Наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 року № 1137ц позивача звільнено із зазначеної посади з Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.10.2019 року. Разом з тим зазначеним наказом Департаменту планово- фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Із вказаним наказом позивача ознайомлено 28.10.2019 року (про що було зроблено відмітку на звороті оригіналу наказу: «Ознайомлений 28.10.2019 року, ОСОБА_1 , копію наказу отримав, та проставлено підпис»), оскільки позивач у період з 03.10.2019 року по 17.10.2019 року включно перебував у черговій щорічній відпустці, а з 17.10.2019 року по 25.10.2019 року включно - перебував на лікарняному. Цього ж дня ОСОБА_1 отримав трудову книжку, про що зроблено запис у відповідному журналі. Однак, у порушення вимог чинного законодавства Генеральною прокуратурою України не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні, чим було порушено права та законні інтереси позивача, у зв`язку з чим у позивача виникло право щодо звернення до суду за захистом свої порушених прав.

Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому додатково пояснивши, що згідно з ч.3 ст.16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Законом № 113-IX доповнено ст. 40 КЗпП України та уточнено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус. Такими законами, що регулюють статус прокурорів та відповідно мають статус спеціальних, є Закони № № 1697- VII, 113-IX. Отже, з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019 року, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, статей 42, 42-1, ч. ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. З ст. 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом 1697-VII. Тому з 25.09.2019 року саме цей закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 і Генеральною прокуратурою України. Позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII. Згідно зі ст. 44 КЗпП України вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку виплачується працівнику при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 цього Кодексу (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників). Законом України № 1697-VII не передбачено, що у разі звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону виплату вихідної допомоги. У свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VIІ. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами № № 1697-VII, 113-ІХ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Таким чином, позивачу при звільненні виплачено всі належні суми, тому підстав для застосування до Генеральної прокуратури України відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, немає, а отже немає правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки відповідач в даному випадку діяв в межах та спосіб встановлений чинним законодавством.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної справи, ОСОБА_1 безперервно працював в органах прокуратури, а саме в Генеральній прокуратурі України, з 11.06.2015 року, що підтверджується записами №№9-20 у трудовій книжці (а.с. 20-23).

Згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 14.08.2019 року № 677ц позивача було призначено на посаду заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України(а.с.28) (категорія посади - прокурорська), про що є запис в трудовій книжці.

Наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 № 1137ц ОСОБА_1 звільнено із зазначеної посади з Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.10.2019 року (а.с.27).

Разом з тим зазначеним наказом Департаменту планово - фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Із даним наказом позивача ознайомлено 28.10.2019 року (про що було зроблено відмітку на звороті оригіналу наказу: «Ознайомлений 28.10.2019 року, ОСОБА_1 , копію наказу отримав, та проставлено підпис»), оскільки у період з 03.10.2019 року по 17.10.2019 року включно перебував у черговій щорічній відпустці (наказ від 27.09.2019 № 4156-вц), а з 17.10.2019 року по 25.10.2019 року включно - перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності від 17.10.2019 року серія АДЛ № 962395 (а.с.30-31). Цього ж дня ОСОБА_1 отримав трудову книжку, про що зроблено запис у відповідному журналі.

Позивач вважає, що у порушення вимог чинного законодавства Генеральною прокуратурою України не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні, чим було порушено права та законні інтереси позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Закону України «Про прокуратуру», Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Законом України «Про оплату праці», який визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом позивача було звільнено з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо позову зазначає, що позивачу не передбачено виплату вихідною допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, так як така виплачується працівнику при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 цього КЗпП України, а оскільки правовідносини які виникли між позивачем і відповідачем при звільненні його з органів прокуратури регулюються спеціальним законом, а саме Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним по відношенню до КЗпП України і таким не передбачено виплату позивачу такої вихідної допомоги.

В той же час суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на наступне.

Частина 3 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», чинного на час виникнення спірних правовідносин, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Отже відповідач звільняючи позивача з органів прокуратури саме на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», самостійно визначає, що у відповідача наявні підстави визначені цією статтею закону (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Так суд погоджується з позицією відповідача, що питання виплати вихідної допомоги позивачу спеціальним Законом України «Про прокуратуру» не передбачено.

В той же час відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників за наявності підстав передбачених пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Враховуючи наведене, а також те, що спеціальним Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівника, тому у позивача виникає гарантоване право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Отже, право позивача на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги передбачено законодавством, яке покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що у день фактичного звільнення позивача із займаної посади йому належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, яка в той же час відповідачем не нараховувавсь і не виплачувалася позивачу, що в свою чергу свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому такої при звільненні.

Суд відхиляє аргументи відповідача, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги, оскільки вони не узгоджуються із вимогами законодавства України про працю, так як незалежно від наявності наказу прокуратури, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

З приводу позовних вимог позивача про стягнення з Генеральної прокуратури України на його користь вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 35591,56 грн., то в цій частині позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

При визначені розміру вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку суд виходить з довідки Офісу Генерального прокурора від 03.02.2020 року №21-149зп згідно якої середньомісячний заробіток позивача становить 33980,10 грн.(а.с.97) і така сума обчислена відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а тому суд не погоджується з сумою визначеною позивачем у розмірі 35591,56 грн., яка ним розрахована виходячи з довідки про його доходи за 2019 рік. (а.с.33).

Зважаючи на те, що судом встановлено, що на момент звільнення позивача з органів прокуратури і проведення з ним розрахунку, вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку позивачу ненараховано і не виплачено, тому суд з метою захисту порушеного права позивача вважає за необхідне зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 33980,10 грн. із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Оскільки позивачу відповідачем така допомога не нараховувалась і не виплачувалась, тому суд не може стягнути її на користь позивача, оскільки саме до компетенції відповідача належить нарахування відповідних сум та їх виплат, а суд може стягнути нараховані однак не виплачені відповідачем суми при звільненні, а тому з метою захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану вихідну допомогу при звільненні і в цій частині позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19.10.2019 по день виконання рішення суду у цій справі, то суд зазначає наступне.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у випадку невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, законодавством України, а саме ст.117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, що передбачає обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

У випадку наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум та після ухвалення судового рішення на користь звільненого працівника роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, та повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 26.11.2019 року Позивачем було направлено до відповідача електронний запит щодо надання такої інформації, з поставленими наступними питаннями: чи було проведено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні та які види виплат було здійснено? чи було виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку із ліквідацією/реорганізацією органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, передбачену статтею 44 КЗпП України (а.с34).

03.12.2019 року Генеральною прокуратурою України було надано відповідь (лист № 19/4-2248вих-19) (а.с.35-36), згідно з якою позивачу було роз`яснено, що ОСОБА_1 при звільненні була нарахована компенсація за невикористану відпустку в розмірі 53 184,73 грн., яку після здійснення обов`язкових утримань згідно із вимогами чинного законодавства перераховано на картковий рахунок; виплата матеріального забезпечення згідно із листком непрацездатності серії АДЛ № 962395 буде здійснена після надходження відповідних грошей від Фонду соціального страхування України; при звільненні на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачена виплата вихідної допомоги.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем не проведено повного розрахунку з позивачем при його звільнені так як йому не була нарахована та виплачена вихідна допомога, а отже і не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу при звільненні, а тому в даному випадку наявний факт затримки розрахунку з позивачем при звільненні, а тому в даному випадку наявна відповідальність відповідача за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст. 117 КЗпП України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці»).

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за весь час затримки у виплаті одноразової допомоги при звільненні, утримавши із нього при виплаті прибутковий податок з доходів фізичних осіб та єдиний страховий внесок.

Такі висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.

В матеріалах адміністративної справи знаходиться довідка Офісу Генерального прокурора від 03.02.2020 року №21-149зп середньомісячний заробіток позивача становить 33980,10 грн., а середньоденний відповідно -1618,10 грн.(а.с.97).

З викладеного слідує, що середньоденна заробітна плата позивача становить 1618,10 грн., а тому сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , за 101 робочий день становить 163428,10 грн. (1618,10 грн. х 101 = 163428,10 грн.).

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 21.10.2019 року (наступний робочий день після звільнення) по 13.03.2020 року (по день винесення судом рішення у даній справі) в сумі 163428,10 грн. із утриманням податків та інших обов`язкових платежів, а тому в цій частині позовні вимоги також підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні правові позиції щодо спірних правовідносин неодноразово вирішувались Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 11.10.2018 року по справі №823/244/16 (№ провадження К/9901/11998/18), від 17.10.2018 року справа №823/276/16 (№К/9901/9199/18) та від 08.10.2019 року по справі №823/263/16 (№К/9901/10445/18).

Щодо позовної вимоги позивача про негайне виконання рішення суду щодо стягнення з відповідача суми боргу в частині виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, суд зазначає наступне.

Статтею 371 КАС України наведено вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно, а саме 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Зважаючи на вищевикладену норму статті КАС України, суд констатує що в даному випадку сума вихідної допомоги відповідачем ще не нарахована, і така має разовий характер, оскільки не відноситься до періодичних виплат, які виплачуються працівнику під час роботи та підлягає виплаті разово, саме підчас звільнення працівника, що в свою чергу виключає можливість стягнення її у межах суми стягнення за один місяць і відповідно виключає підстави для негайного звернення судового рішення до негайного виконання, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість невиплати позивачеві вихідної допомоги а також відповідної бездіяльності щодо невиплати такої, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул.Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051) про стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул.Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33980,10 грн. (тридцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят гривень десять копійок) .

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул.Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 33980,10 грн. (тридцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят гривень десять копійок) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул.Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 21.10.2019 року по 13.03.2020 року в сумі 163428,10 грн. (сто шістдесят три тисячі чотириста двадцять вісім гривень десять копійок) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 23.03.2020 року.

СуддяС.А. Гебеш