Рішення № 88377006, 10.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року Справа № 160/12427/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

10.12.2019 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 , перерахованої пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у сумі 44 694,24 грн.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) перераховану пенсію за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у сумі 44 694,24 грн.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 15 000 грн.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з травня 2003 року по 15.11.2018 року як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». З 16.11.2018 року переведений на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до п.3 постанови КМУ від 21.02.2018 р. №103 визначено обов`язок органів ПФУ перерахувати з 1 січня 2016 р. пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року. Виплату перерахованих відповідно до абзацу першого цього пункту пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) проводити з 1 січня 2018 року. Сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 р. та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку: з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 року; з 1 січня 2020 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. та до забезпечення повної виплати розрахованої суми. На виконання викладеного, відповідачем проведено перерахунок та визначено, що розмір перерахованої пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. склав 44 694,24 грн. Вказана сума підлягала виплаті у такому порядку: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно виплачується 50 відсотків місячного розміру підвищення пенсії (складає 931,13 грн.); з 1 січня 2020 року щомісячно повинно виплачуватися 100 відсотків місячного розміру підвищення пенсії (складає 1862,26 грн.). Проте, всупереч вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постанови КМУ № 103 відповідачем не виплачено перераховані суми за період з 01.01.16 року по 31.12.2017 року. Позивач акцентує, що у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 р. отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб, відтак має право на їх отримання. З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та у зв`язку з викладеним стягнути з відповідача моральну шкоду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, у відповідача також витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином засвічене ну копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

23.01.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якій позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та до 16.11.2018 отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в розмірі визначеному ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, в редакції чинній на момент призначення. З листопада 2018 року переведений за власною заявою на пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач зазначає, що перерахунок пенсії позивачу було вчинено у відповідно до вимог ч.3 ст. 63 Закону №2262 та п. 3 постанови КМУ №103. При цьому, права позивача жодним чином не були порушені. Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 р. встановлено новий механізм перерахування та виплати пенсій пенсіонерам органів внутрішніх справ, яким право на отримання пенсії не порушено, а відстрочено лише виплату перерахованих пенсій на певний період. На виконання Постанови № 103 та на підставі довідки наданої ліквідаційною комісією ГУ УМВС України в Дніпропетровській області від 29.03.2018 № 83/26242 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.01.2016 року у розмірі 53% грошового забезпечення, що становить 4302,76 гривень. У квітні 2018 року позивач отримав суму підвищення у розмірі 7479,04грн. за період з січня по квітень 2018 р. Сума перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 р. становить 44 694,24грн. та виплачувалась позивачу з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. щомісячно у розмірі 50% місячного розміру підвищення пенсії, тобто – 931,13грн. З 01.01.2020 – виплачується у розмірі 100% місячного розміру підвищення пенсії, тобто 1862,26грн. щомісячно до повного забезпечення виплати розрахованої суми. Зважаючи на викладене, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області діяло у спосіб та у порядок, визначеному чинним законодавством, не порушуючи при цьому права позивача, а отже позовні вимоги є не обґрунтованими. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, відповідач зауважив, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 суд, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому, обов`язок доказування спричинення моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов. Проте, позивачем не наведено жодних обставин погіршення самопочуття та психічного стану, не надано і доказів завдання моральної шкоди. Крім того, відповідач зауважив, що відсутні і правові підстави для відшкодування витрат на правову допомогу.

29.01.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, в обґрунтування якої навів пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві. Також, позивач окремо акцентував, що відповідач фактично визнає позовну заяву в частині обов`язку Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області виплати вже нараховану доплату до пенсії у розмірі 931,13грн. щомісяця упродовж всього 2019 року та 1862,26 грн. щомісяця, починаючи з 01.01.2020 року до повного забезпечення виплати розрахованої суми, а загалом 44 694,24грн., при цьому цинічно вводить в оману, зазначаючи про їх виплату в повному обсязі. Щодо доводів відповідача про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, позивач зазначив на їх необґрунтованості.

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України,).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (частини 2, 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України).

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки, останній день винесення рішення по справі (07.02.2020 року) припадає на день відпустки судді, рішення винесено в перший робочий день після виходу судді з відпустки – 10.02.2020 року.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з травня 2003 року по 16.11.2018 року отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ.

На підставі заяви ОСОБА_1 з листопада 2018 року виплату пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» припинено, призначено виплату пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року і по теперішній час.

Листом Пенсійного фонду України, адресованого ОСОБА_1 , повідомлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені і військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пенсію перераховано з 1 січня 2016 року на підставі довідки про грошове забезпечення станом на 1 січня 2016 року, виданої уповноваженим органом Міністерства внутрішніх справ України. Розмір перерахованої пенсії з 01.01.2018 року складає 4302,76 грн.

Також, згідно з означеним листом сума перерахованої пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року становить 44694.24 грн. та буде виплачуватись в такому порядку:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно виплачується 50 відсотків місячного розміру підвищення пенсії та складає - 931,13 грн.);

з 1 січня 2020 року до забезпечення повної виплати розрахованої суми щомісячно виплачується 100 відсотків місячного розміру підвищення пенсії (складає - 1862,26грн.).

Згідно з протоколом перерахунку пенсії по пенсійній справі №N/А26242 ОСОБА_1 розмір пенсії з 01.05.2018 року складає 4302,76грн., тобто 53% грошового забезпечення 8118,42грн., з яких: 3400,00грн. – посадовий оклад, 2000,00грн. – оклад за військове звання, 2160грн. – процентна надбавка за вислугу років, 510грн. – надбавка за працю в умовах режимних обмежень (15%), 48,42грн. – премія 6%.

Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою №N/А26242 за період з січня 2016 по квітень 2018 в рядку «підлягало виплаті» - 4302,76грн. щомісячно, в рядку «фактично виплачено» - 2440,50грн., в рядку «сума доплати» - 1862,26грн.

Згідно з відомостями про виплати пенсії по пенсійній справі за пенсійною справою №N/А26242, розмір отриманої пенсії у період з січня 2016 року по квітень 2018 року становив 2440,50грн., у квітні 2018 року позивач отримав окрім основної пенсії (2440,50грн.) додаткову у розмірі 7449,04грн., починаючи з травня 2018 року – розмір отриманої пенсії складає 4302,76 грн.

На адвокатський запит від 21.01.2019 р. №34/19 про нарахування та доплату пенсії ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 31.01.2019 за вих.№2570/03-02/15 повідомило, що сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 р. та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:

з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 % різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 року;

з 1 січня 2020 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 % різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. та до забезпечення повної виплати розрахованої сум.

Виплата перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 р. можлива тільки за умови отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Не погодившись з відмовою відповідача виплатити перераховану пенсію за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, внаслідок переходу позивача з пенсії за вислугу років на інший вид пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону №2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – постанова КМУ №103), в редакції чинної на момент спірних відносин (проведення перерахунку), відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Кабінет Міністрів України постановив:

перерахувати з 1 січня 2016 р. пенсії, призначені згідно із Законом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції.

Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року.

Виплату перерахованих відповідно до абзацу першого цього пункту пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) проводити з 1 січня 2018 року.

Сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 р. та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:

з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 року;

з 1 січня 2020 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. та до забезпечення повної виплати розрахованої суми.

Отже, абзацами 1,3 пункту 3 Постанови КМУ № 103 чітко врегульовано питання перерахунку пенсій особам, звільнених з військової служби, у зв`язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців згідно Постанови № 988 та права на виплату перерахованої пенсії з 01 січня 2018 року.

Водночас, абзацом 4 п. 3 постанови КМУ №103 визначено особливий порядок виплати заборгованості, що виникла з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року (включно) у зв`язку із таким з 01 січня 2019 року.

Матеріалами справи підтверджується, що перерахунок пенсії за вислугу років у порядку відповідно до абзацу 1 та 3 пункту 3 постанови КМУ №103 було здійснено у квітні 2018 року, розмір пенсії склав 4302,76грн. (як основний розмір пенсії), виплата якої розпочалась з 01.01.2018 року.

З 16.11.2018 року позивачу припинено виплату пенсії за вислугу років у зв`язку з переходом на пенсію за віком.

Листом Пенсійного фонду України, адресованого ОСОБА_1 , повідомлено, що сума перерахованої пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року становить 44694.24 грн.

Отже, Пенсійним фондом України у квітні 2018 року проведено нарахування перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 у порядку відповідно до абзацу 4 пункту 3 постанови КМУ №103 та встановлено, що заборгованість Пенсійного фонду України перед позивачем за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 складає 44694,24грн., поетапна виплата якої передбачалась з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. в сумі 931,13грн. щомісячно та з 01.01.2020 р. – в сумі 1862,26грн. до забезпечення повної виплати розрахованої суми.

Проте, доказів виплати розрахованої суми пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 у порядку і розмірах, визначеному абз.4 пункту 3 постанови КМУ №103, тобто з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. в сумі 931,13грн. щомісячно та з 01.01.2020 р. – в сумі 1862,26грн. до забезпечення повної виплати розрахованої суми, відповідачем не надано.

В якості відмови у виплаті перерахованої суми пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 відповідачем у листі від 31.01.2019 за вих.№2570/03-02/15 зазначено, що виплата перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 р. можлива тільки за умови отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Суд критично оцінює таку позицію відповідача, оскільки перерахована сума пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 розрахована Пенсійним фондом України саме позивачу за попередній період, поетапна виплата якої з січня 2019 року передбачалася абзацом 4 пункту 3 постанови КМУ № 103, та у період перебування позивача на пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262.

Тому, перебування позивача з 16.11.2018 року на іншому виді пенсії не змінює взятих Пенсійним фондом України зобов`язань щодо виплати їх у порядку, визначеному абзацом 4 пункту 3 постанови КМУ № 103.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності.

З огляду на наведене, розрахована ОСОБА_1 сума пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 у розмірі 44 694,24грн., поетапна виплата якої передбачена з 01 січня 2019 року, є майном позивача у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відмова відповідача виплатити її позивачеві є невиправданим втручанням в мирне володіння таким майном, яке не є законним, не переслідує легітимну мету в інтересах суспільства, та не є пропорційним переслідуваній меті.

Не здійснивши з 01.01.2019 року виплату перерахованої відповідно до ч.4 ст. 63 Закону №2262 та у порядку абз.4 п.3 постанови КМУ №103 пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити 44 694,24грн. пенсії, нарахованої за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, суд зазначає наступне.

Головним управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області вже проведено перерахунок пенсії позивачу та здійснено розрахунок належної до виплати суми такої пенсії, визначивши поетапну виплату.

Так, листом Пенсійного фонду України, адресованого ОСОБА_1 , повідомлено, що сума перерахованої пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року становить 44694.24 грн. та буде виплачуватись в такому порядку: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно виплачується 50 відсотків місячного розміру підвищення пенсії та складає - 931,13 грн.); з 1 січня 2020 року до забезпечення повної виплати розрахованої суми щомісячно виплачується 100 відсотків місячного розміру підвищення пенсії (складає - 1862,26грн.).

Суд зазначає, що пункт 3 постанови КМУ №103 на момент вчинення перерахунку пенсії та звернення позивача з даним позовом, був чинним, і позивач фактично не оспорює поетапність виплати перерахованої пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року у розмірі 44694.24 грн.

Водночас, постановою КМУ від 24 грудня 2019 р. № 1088, яка набула законної сили 01.01.2020 р., виключено п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, а також встановленої судом протиправної бездіяльності відповідача щодо не здійснення виплати перерахованої відповідно до ч.4 ст. 63 Закону №2262 та у порядку абз.4 п.3 постанови КМУ №103 пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, починаючи з 01.01.2019 р., з метою відновлення порушеного права позивача на отримання нарахованої суми заборгованості по пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплати позивачу нараховану, але не виплачену суму пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року одним платежем у розмірі 44694.24 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які виразились у невиплаті певної частини пенсії, була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, погіршення стану здоров`я, загострення захворювань тощо.

За змістом частини першої статті 73 і статті 77 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Проте, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача, що полягає у не виплаті перерахованої суми пенсії з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України,в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене, позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.

Що стосується компенсації витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

За приписами частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст.134 КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; окрім того, заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:

- погодинний розрахунок витрат на правову допомогу відповідно до умов договору від 18.10.2018 р. №34/18;

- акт приймання-передачі №1 від 11.12.2019 р.;

- акт приймання-передачі №2 від 27.01.2020 р.;

- довідка від 28.11.2019 р. про сплату гонорару у розмірі 3000грн.;

- довідка від 28.11.2019 р. про сплату гонорару у розмірі 3000грн.

Проте, договору від 18.10.2018 р. №34/18 щодо супроводження судової справи про визнання бездіяльності ГУ ПФУ у Дніпропетровській області протиправною надано не було, що унеможливлює узгодження обсягу послуг, зобов`язань сторін та строків їх виконання з наданими документами.

Сумнівною є також і дата укладання договору з урахуванням предмету спору у даній справі. Виплата відповідачем оспорюваної у даній справі суми пенсії передбачалась з 01.01.2019 р., відтак на дату укладання договору від 18.10.2018 р. №34/18 щодо супроводження судової справи щодо визнання бездіяльності ГУ ПФУ у Дніпропетровській області протиправною, спірні відносини не існували.

Суд також звертає увагу, що у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену адвокатом вартість наданих послуг, враховуючи, що позовна заява, відповідь на відзиви підписані та направлені до суду позивачем особисто, додатки до позову завірені позивачем, що не підтверджує співмірність витрат на оплату послуг адвоката.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на вказане позовні вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат з оплати судового збору слід здійснити у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДПРОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 перерахованої відповідно до ч.4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та у порядку абз.4 п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, починаючи з 01.01.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену суму пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року одним платежем у розмірі 44 694.24 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДПРОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ( АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 кв.11, м. Кам`янське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, РНКОПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 384,20грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева