Рішення № 88377003, 27.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Справа № 160/10832/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області, в якому просить: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1697-50/69 від 22.05.2019р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 2013 року вона перебувала на обліку у ДПІ у Новокодацькому районі м. Дніпра, як фізична особа-підприємець, арбітражний керуючий. Наказом міністра юстиції України № 3928/5 від 11.12.2017 року Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №68 від 08.02.2013р., видане на її ім`я було анульовано. З жовтня 2017 року по листопад 2018 року позивач працювала директором ТОВ «ЛІЗІНГ-2», а з листопада 2018 по теперішній керівником юридичного відділу вказаного Товариства. Позивач зазначає, що нею було сплачено ЄСВ за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.954155569.2 від 01.02.2018 року. Таким чином, позивач вважає безпідставним та протиправним нарахування боргу (недоїмки) в розмірі 16 648,08 грн., оскільки нею як фізичною особою-підприємцем ЄСВ за 2017 рік, та січень-лютий 2018 року сплачено у повному обсязі, а з 05.02.2018р підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – припинена.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що якщо особа зареєстрована як підприємець та при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така особа обліковується у контролюючих органах як ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Отже якщо ФОП (крім фізичних осіб підприємців, які є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу) одночасно провадять незалежну професійну діяльність, то вона сплачує єдиний соціальний внесок у розмірі 22 % бази нарахування, визначеної ст. 7 Закону №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", як фізична особа підприємець (залежно від обраної системи оподаткування) та як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, у терміни встановлені законом.. За вказаних підстав просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач просив відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві на позов та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно ст.258 КАС України першим днем для прийняття рішення по даній справі є 25.01.2020 – вихідний день (субота), у зв`язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 27.01.2020р.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.10.2019р., ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 12.10.2010р. за №22240000000074499, Вид діяльності згідно КВЕД 74.90 - інша професійна, наукова та технічна діяльність.

ОСОБА_1 взята на облік в органах державної податкової служби 13.10.2010р., як фізична особа-підприємець, арбітражний керуючий, що підтверджується Довідкою про взяття на облік платника податків № НОМЕР_1 від 18.07.2013р.

Наказом міністра юстиції України № 3928/5 від 11.12.2017 року Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 68 від 08.02.2013р., видане ОСОБА_1 анульовано.

Згідно Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України дію вказаного свідоцтва анульовано.

З жовтня 2017 року по листопад 2018 року позивач працювала директором ТОВ «ЛІЗІНГ-2», з листопада 2018 по теперішній керівником юридичного відділу ТОВ «ЛІЗІНГ-2», що підтверджується довідкою Товариства №19 від 01.11.2019р. та копією трудової книжки ОСОБА_1 .

Відповідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.10.2019р., державним реєстратором внесено запис №24990060005012698 від 29.12.2016 року про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за її рішенням.

07.02.2018 року позивачем було надано до ДПІ у Новокадацькому районі м. Дніпра податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік та Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2017 р., що підтверджується відмітками про отримання цього звіту ДПІ у Новокадацькому районі м. Дніпра.

На підставі наведених звітів позивачем сплачено ЄСВ за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.954155569.2 від 01.02.2018 року.

06.03.2018р. до ДПІ у Новокадацькому районі м. Дніпра позивачем було подано податкову декларацію про майновий стан з позначкою ліквідаційна та Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску з позначкою ліквідаційна (за січень - лютий 2018р). На підставі наведених звітів позивачем було сплачено ЄСВ за січень - лютий 2018 року у розмірі 1638,12 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.955020904.2 від 02.02.2018 року.

22 травня 2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1697-50/69, відповідно до якої позивачу визначено суму боргу в сумі 16648,08грн. зі сплати єдиного внеску.

Згідно вказаної вимоги, остання була сформована відповідно до ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та на підставі даних інформаційної систему органу доходів та зборів.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ). Так, відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема:

- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 вказаного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 вказаної статті Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ арбітражні керуючі є платниками єдиного соціального внеску.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VІ, облік осіб, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ, в тому числі арбітражних керуючих, ведеться в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади. Взяття на облік цих осіб, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску зазначених в п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону № 2464-VІ, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", здійснюється за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку.

Суд звертає увагу на те, що жодна із статей Закону № 2464-VІ не вказує на необхідність та/або обов`язковість декларування та сплати єдиного соціального внеску особами, які не є платниками єдиного внеску та не ставить у залежність обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок лише через перебуванням такої особи в Реєстрі страхувальників. При цьому, не виключення особи із Реєстру страхувальників не є підставою вважати її платником єдиного внеску, адже це прямо суперечить ст. 4 Закону № 2464-VІ, якою імперативно визначені платники єдиного внеску.

Відповідно до п. 9 розділу ІІІ «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435(далі - Порядок 435) в редакції чинній на момент подання заяви про зняття з обліку, за формою №7-ЄСВ - у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про припинення діяльності страхувальників, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня прийняття відповідними органами (особами) рішення про припинення діяльності таких страхувальників. При цьому, страхувальники зобов`язані подати самі за себе звіт із зазначенням типу форми "ліквідаційна".

Отже, термін сплати зобов`язань, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, у Звіті з позначкою «ліквідаційний», настає в день подання такого Звіту, відповідно єдиний внесок необхідно сплатити до дати подання Звіту включно.

Вказане кореспондується із роз`ясненням Державної фіскальної служби України (опубліковане 05.01.2017 у «Віснику») на виконання доручення Міністерства фінансів України від 28.12.2016 №31-11170-16-10/37428 для однозначного тлумачення та застосування Закону № 2464-VІ щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Арбітражний керуючий є особою статус та діяльність якої регламентована спеціальним Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або дізнання його банкрутом" № 2343 (далі - Закон 2343), а обов`язковими умовами для здійснення такої діяльності є наявність свідоцтва, внесення його до Єдиного державного реєстру арбітражних керуючих, рішення господарського суду про призначення.

Статтею 1 Закону 2343 визначено, що арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих.

Відповідно до ст. 4 Закону 2343 арбітражні керуючі є суб`єктами незалежної професійної діяльності, право на здійснення діяльності яким надається за наявності відповідного свідоцтва та внесення до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) призначається шляхом винесення ухвали (постанови) суду про призначення його арбітражним керуючим.

Порядок припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) регламентовано ст. 113 Закону 2343.

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний припинити діяльність з дня внесення до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України запису про припинення його повноважень (п. 4 ст. 113 Закону 2343).

Відтак, з моменту анулювання Свідоцтва №68 від 08.02.2013р., а саме з 11.12.2017 позивач не здійснював незалежну професійну діяльність та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення діяльності арбітражного керуючого, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у ОСОБА_1 , як самозайнятої особи, у розумінні законодавства про зайнятість населення.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеній в постанові від 05.11.2018 за результатом розгляду справи №820/1538/17.

Крім того, з жовтня 2017 року по листопад 2018 року позивач працювала директором ТОВ «ЛІЗІНГ-2», з листопада 2018 по теперішній керівником юридичного відділу ТОВ «ЛІЗІНГ-2», що підтверджується довідкою Товариства №19 від 01.11.2019р. та копією трудової книжки ОСОБА_1 .

Отже, позивач у зазначений періоди був найманим працівником, тобто застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець.

Також слід вказати, що відповідачем не надано доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності як і доказів отримання доходу від такої діяльності, що обумовлювало б виникнення підстав для сплати ним внеску у розмірі більшому, аніж розмір мінімального страхового внеску у період працевлаштування позивачем. Відтак, покладення оскаржуваною вимогою на позивача обов`язку із сплати єдиного соціального внеску за спірний період спричинить подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого Державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічного висновку про застосування норм Закону № 2464-VI дійшов Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19) та від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд приходить до висновку, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 року в справі № 160/3114/19 (провадження №К/9901/25439/19).

Таке ж застосування норм Закону №2464-VI відповідає позиції, висловленій Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 року №440/2149/19. У цій постанові сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності, а з 01.01.2017 року (внесено зміни до Закону №2464-VI) в незалежності від отримання доходу від такої діяльності.

Як вже встановлено судом, позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець 12.10.2010 року та взята на облік як платник податків з 13.10.2010 року. Запис про припинення підприємницької діяльності внесено до Єдиного державного реєстру 05.02.2018 року.

За правилом частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що її діяльність як фізичної особи-підприємця припинена 12.10.2010 року, тобто, з цього часу вона не є платником ЄСВ, передбаченим ч. 1 ст.4 Закону №2464.

При цьому, судом встановлено, що 07.02.2018 року позивачем було надано до ДПІ у Новокадацькому районі м. Дніпра податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік та Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2017 р., що підтверджується відмітками про отримання цього звіту ДПІ у Новокадацькому районі м. Дніпра.

На підставі наведених звітів позивачем сплачено ЄСВ за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.954155569.2 від 01.02.2018 року.

06.03.2018р. до ДПІ у Новокадацькому районі м. Дніпра позивачем було подано податкову декларацію про майновий стан з позначкою ліквідаційна та Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску з позначкою ліквідаційна (за січень - лютий 2018р). На підставі наведених звітів мною було сплачено ЄСВ за січень - лютий 2018 року у розмірі 1638,12 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.955020904.2 від 02.02.2018 року.

Відповідно до ч.2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Водночас, суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу того, що позивач в з березня 2018р. була платником ЄСВ в розумінні ст. 4 Закону №2464.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що з 05.02.2018 позивач не здійснювала підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим, позивач не була платником єдиного внеску в розумінні ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, відтак контролюючим органом безпідставно нараховано єдиний внесок з березня 2018р. та сформовано вимогу №Ф-1697-50/69 від 22.05.2019р.

Суд окремо звертає увагу відповідача на помилковість його посилання на викладену правову позицію Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 826/11623/16, а також на вказані в переліку справи, оскільки наведені справи не тотожні предмету спору за цією справою (позивач вважав, що оскаржувану вимогу про сплату боргу сформовано відповідачем на суму неузгодженого грошового зобов`язання, оскільки станом на дату формування вимоги у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва знаходилась інша справа), а тому до уваги не беруться.

Частиною 2ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ZWIERZYСSKI v. POLAND», Арр. 34049/96, 19 June 2001 позбавлення майна, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності.

Під час втручання необхідно дотримуватися «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі CASE OF PRESSOS COMPANIA NAVIERA S.A. AND OTHERS v. BELGIUM, App. № 17849/91, 20 November 1995). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар.

При цьому, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі «BEYELER v. ITALY», App. № 33202/96, 5 January 2000). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.

Крім цього, згідно п. 17 рішення у справі «POLIMERKONTEYNER, TOV v. UKRAINE», Арр. 23620/05, 24 November 2016, будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Згідно до п.3 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувану вимогу №Ф-2442-53/29У від 10.05.2019р. винесено відповідачем без урахування всіх обставин, необхідних для прийняття рішення, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 768,40грн., що документально підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» №0.0.1512420276.1 від 04.11.2019р. на суму 768,40грн.

Будь-які інші докази щодо підтвердження понесення позивачем судових витрат за подачу даного позову в матеріалах справи відсутні.

Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, вказана сума судових витрат підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-1697-50/69 від 22.05.2019р. про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного соціального внеску.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Згідно ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова