Рішення № 88376855, 24.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 березня 2020 р. Справа № 120/202/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону (в/ч 9937) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Віннницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністратиним позовом до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач) про в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Схід ного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вій ськова частина 9937) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 - 2016 роки, виходячи із розміру грошового забезпе чення станом на день його звільнення з військової служби 07 квітня 2016 року;

- зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) нарахувати на виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період із 2015 року по 2016 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення його з військової служби у запас Збройних Сил України 07 квітня 2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що наказом начальника Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) від 07.04.2016 за № 74-ос, його звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення військової частини 9937. У відповідності до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, проте позивач зазначив, що така виплата здійснена йому не була.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 24.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

10.02.2020 позивачем засобами поштового зв`язку до суду подано заяву про збільшення позовних вимог, а саме, окрім первинних вимог, просить суд;

- визнати протиравною бездіяльність відповідача щодо непроведення 07.04.2016 остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військовох служби у запас Збройних Сил України;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2016 по день постановлення місцевим адміністративним судом рішення у даній справі.

03.03.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема представник відповідача зазначив, що позивач, маючи з 2015 року статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист" - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В той же час, оскільки позивач в період з 2015 року по 2016 рік продовжував перебувати на військовій службі, то він не мав можливості скористатись цією пільгою, оскільки п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист" забороняє використання додаткових відпусток військовослужбовців під час особливого періоду.

За таких обставин, оскільки позивач не мав права на використання додаткової відпустки під час особливого періоду, то і компенсація за її невикористання є неможливою

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

27.02.2015 ОСОБА_1 на підстав Указу Президента України від 14.01.2015 за №15/2015 «Про часткову мобілізацію» був мобілізований для проходження військової служби в якості офіцера запасу. З 24.06.2015 по 07.04.2016 приймав безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної організації, захисті незалежності, суверенитету та територіальної цілісності України, внаслідок чого отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується відповіднм посвідченням № НОМЕР_1 від 19.11.2015.

07.04.2016 на підставі Указу Президента України від 25.03.2016 за №115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації. На особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 за №607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 за №15 наказом Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.04.2016 за №150-ос позивач був звільнений у запас з Збройних Сил України за підпунктом «є» пункту 1 частини 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обовёязок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII. Згідно наказу командира Донецького прикордонного загону від 07.04.2016 за №74-ос позивач знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу військової частини 9937, що підтверджується витягом з відповідного наказу (а.с. 11).

При цьому відповідач не здійснив виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2016 рік.

Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

Водночас, визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 17 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Вказане рішення набрало законної сили, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Підсумовуючи, суд зауважує, що в силу вимог чинного законодавства, припинення відпустки під час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із двох способів: 1) безпосереднє надання відпустки особі після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2016 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Таким чином, позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2016 роки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку, то суд виходить з наступного.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оскаржувану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, суд встановив, що відповідачем при виключенні 07.04.2016 ОСОБА_1 зі списків військової частини та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2016 роки.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 07.04.2016 остаточного розрахунку при звільненні позивача.

Таким чином, зважаючи на непроведення 07.04.2016 остаточного розрахунку при звільненні позивача, ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні.

При цьому, нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід здійснити, починаючи з 08.04.2016 (наступного дня після виключення із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 24.03.2020 (дату ухвалення цього судового рішення).

До таких висновків суд дійшов з огляду на постанову Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", пунктом 20 якої роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі №120/1450/19-а, від 14 листопада 2019 року у справі №120/2005/19-а.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Враховуючи, що позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався, керуючись положеннями статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню на його користь.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 - 2016 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 07 квітня 2016 року;

Зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) нарахувати на виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період із 2015 року по 2016 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення його з військової служби у запас Збройних Сил України 07 квітня 2016 року.

Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення 07.04.2016 остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас Збройних Сил України;

Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2016 по 24.03.2020 (день постановлення місцевим адміністративним судом рішення у даній справі).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Донецький прикордонний загін (в/ч 9937) (вул. Гагаріна, 150-а, м. Маріуполь, 87521, код ЄДРПОУ 14321726).

Повний текст судового рішення складено 24.03.2020

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна