Рішення № 88364649, 11.03.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/2000/20

Справа № 522/9907/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання - Вадуцкої В. І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна, виселення та звільнення самовільно зайнятих приміщень та позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

До суду 30 травня 2017 року надійшов позов Одеської міської ради, пред`явлений до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за яким просили:

- зобов`язати відповідачів звільнити самовільно зайняті приміщення, розташовані у флігелі під літ. «А» (кв. АДРЕСА_1 , а саме приміщення, пл.. 6,36 кв.м., 2,24 кв.м., 6,65 кв.м., 6 кв.м, 4,72 кв.м., 14,75 кв.м.. 7,91 кв.м.;

- виселити відповідачів із самовільно зайнятих приміщень, розташованих у флігелі під літ. «А» (кв. АДРЕСА_1 , а саме приміщення, пл.. 6,36 кв.м., 2,24 кв.м., 6,65 кв.м., 6 кв.м, 4,72 кв.м., 14,75 кв.м.. 7,91 кв.м.;

- витребувати у відповідачів нежитлове приміщення, що розташоване у флігелі під літ. «Г» у буд. АДРЕСА_2 ;

- вирішити питання про судові витрати.

В обґрунтування позову посилались на те, що 21 вересня 2016 року постановою Одеського окружного адміністративного суду було задоволено позовні вимоги Одеської міської ради до Департаменту ДАБІ в Одеській області, за участі третіх осіб без самостійних вимог: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 із розподілом на дві самостійні, без зміни геометричних розмірів, за адресою: АДРЕСА_2 , замовниками якої визначено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .. Постанова набрала законної сили 25.10.2016 року.

За розглядом даної справи судом було встановлено, що згідно з випискою з рішення виконавчого комітету Центральної райради народних депутатів м. Одеси від 03.09.1993 року № 500 сім`ї ОСОБА_1 було дозволено відкрити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 43,72 кв.м., з правом укладення договору найму. У відповідачів відсутні документи, що підтверджують наявність у них в період здійснення реконструкції речових прав на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з листом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 05.02.2016 року № 01-11/98 останньою не укладався договір найму житла в будинках державного та комунального житлового фонду з ОСОБА_4 .. Відповідно до довідки за формою Ф-1 від 07.05.2015 року, що видана КП «ЖКС «Порто-Франківський», квартира АДРЕСА_1 не приватизована та загальна її площа складає 54,72 кв.м., житлова 43,72 кв.м.. Особовий рахунок відкритий на ОСОБА_4 .. Також відповідно до листа КП «БТІ» Одеської міської ради від 01.06.2016 року №1867-02/65 станом на 31.12.2012 року реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 та реєстрація інвентаризаційної справи відсутні. Відповідно до Декларації загальна площа квартири після реконструкції складає 120,2 кв.м..

Таким чином, загальна площа квартири за визначеними у Декларації даними збільшена на 65,48 кв.м. порівняно із моментом відкриття особового рахунку у 1993 році. З вищевказаної довідки за формою Ф1 вбачається, що будинок № 7 є одноповерховим та квартира АДРЕСА_3 знаходиться на першому поверсі, тому таке збільшення об`єкта нерухомості відбулось за рахунок прибудови на першому поверсі, тобто, реконструкція відбулась із, зміною геометричних розмірів приміщення, чим і визначається недостовірність вказаної у Декларації інформації про проведення реконструкції нерухомого об`єкта без зміни його геометричних розмірів.

Вказували, що факт зайняття відповідачами вказаних приміщень підтверджується актом обстеження від 03.02.2017 року, складеним начальником дільниці №12 КП «ЖКС «Порто-Франківський», актом обстеження об`єкта містобудування та дотримання законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові території м. Одеси від 07.02.2017 року, складеного майстром дільниці №6 КП «ЖКС «Порто-Франківський» та представником ПРА ОМР із залучення ОСОБА_1 , актом обстеження від 03.03.2017 року, складеним начальником дільниці №6 КП «ЖКС «Порто-Франківський». 06 вересня 1993 року на ім`я ОСОБА_5 був відкритий особовий рахунок на три житлові кімнати, заг. пл.. 43,72 кв.м., проте на сьогоднішній день сім`я ОСОБА_1 займає увесь флігель під літ. «А», заг.пл. 98 кв.м.. Отже, відповідачі захопили без дозвільних документів майно комунальної власності.

За викладених обставин звернулись до суду з дійсним позовом.

Ухвалою суду від 03.07.2017 року провадження у справі було відкрито.

Ухвалою суду від 23.11.2017 року за клопотанням представника позивача було об`єднано в одне провадження дану цивільну справу за позовом Одеської міської ради із цивільною справою за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, яка перебувала у провадженні судді Приморського районного суду м. Одеси Свяченої Ю.Б. (провадження №2/522/9780/17, справа №522/19373/17).

Також ухвалою суду від 23.11.2017 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Розгляд справи було відкладено на 01.02.2018 року.

До суду 01.02.2018 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_6 було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності (т.1, а.с.96-112).

Також 01.02.2018 року представником відповідачки до суду було подано відзив на позов, згідно якого заперечувала проти позовної міської ради та просила відмовити (т.1, а.с.113-134). В обґрунтування своєї позиції посилалась на те, що відповідно до виписки із рішення виконкому Центральної райради народних депутатів м. Одеси №500 від 03.09.1993 року сім`ї ОСОБА_7 було дозволено відкрити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_4 з правом укладання договору найму. При цьому, починаючи із 1994 році відповідачі почали подавати заяви про приєднання квартири АДРЕСА_5 та квартири АДРЕСА_3 на підставі того, що це була і є одна ціла квартира, на яку в 1948 році було відкрито два особових рахунка на постачання газу (перша така заява була подана 09.11.1994 року, друга - 20.08.2007 року). Проте відповідей так отримано і не було. Посилалась на те, що фактично займане відповідачами приміщення завжди було і є єдиною квартирою, їх поділ є доволі формальним та умовним. До того, сім`я ОСОБА_1 користується сараєм, який складається із двох приміщень 9 кв.м. та 11,9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 за згодою відповідних органів. Вказувала, що вказану квартиру та сараї побудував батько - прапрадідусь ОСОБА_4 - ОСОБА_8 , 1905 р.н., що на даний час є флігелями під літерами «А» та « Г », які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 . Отже зазначала, що сім`я відповідачів вже багато поколінь там проживають і на даний момент також займають вказані приміщення.

Окрім того, з 1978 року вказаний будинок за адресою: АДРЕСА_2 , було включено до списку ветхих будівель (рішення центрального райвиконкому №326 від 14.07.1978 року), рішенням райвиконкому №698 від 20.12.1985 року вказаний будинок було визнано аварійним. Із 1984 року родина ОСОБА_7 багато разів зверталась до органів місцевої влади із заявами щодо переселення, проте дане питання так вирішено і не було. Також представнику не зрозуміла площа приміщень, стосовно якої заявлено вимоги ОМР, оскільки приміщень площами 2,24 кв.м. та 6 кв.м. взагалі не існує.

За викладених обставин, посилалась на добросовісність користування та проживання відповідачів у спірній квартиру та просила відмовити у позові Одеської міської ради.

01.02.2018 року розгляд справи був відкладений на 27.03.2018 року у зв`язку з не переданням справи №522/19373/17 для об`єднання.

Матеріали справи №522/19373/17 для об`єднання були надані суду 08.02.2018 року.

Згідно позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Одеської міської ради просили (т.1, 151-252):

- визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право власності за набувальною давністюу рівних частках на квартиру, заг. пл.. 99,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_6 ;

- визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право власності за набувальною давністюу на нежитлове приміщення, розташоване у флігелі під літ. «Г» за адресою: АДРЕСА_2 20,9 кв.м . , у рівних частках.

Позовні вимог обґрунтування тим, що ще ОСОБА_8 , прапрадідусь ОСОБА_4 , із самого народження проживав у квартирі за адресою: АДРЕСА_6 . Вказане приміщення квартири побудував батько ОСОБА_8 для власного проживання та своєї родини.

Рішення виконкому Центральної райради народних депутатів м. Одеси №900 від 06.09.1993 року було відкрито особовий рахунок на житлову площу, що займають позивачі за зустрічним позовом та складається з 3 кімнат, пл.. 43,72 кв.м., із правом укладення договору оренди із позивачами. Однак фактично позивачі та їх предки завжди займали квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 , заг. пл ..99,3 кв .м.. Також , вони вже довгий період часу користуються сараєм, який складається із двох приміщень 9,0 кв.м. та 11,9 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_2 .

При цьому, право користування позивачів за зустрічним позовом та їх предків ніколи не оспорювалось третіми особами, а позивачі завжди відкрито проживали та користувались ними. При цьому, вони неодноразово намагались отримати від державних органів відповідні документи, які підтверджують їх право користування приміщеннями, а саме, починаючи із 1994 року подавали заяви про приєднання кв. 1 та кв.18 , на підставі того, що це була і є одна ціла квартира. Лише в 2007 році Приморська районна адміністрація у відповіді №П-4051повідомила про те, що підстав для задоволення прохання немає, оскільки будинок визнано аварійним. Посилались на добросовісність користування майном, проживання у квартирі родини ОСОБА_7 не переривалось протягом 30 років, останніми на регулярній основі за власний рахунок проводились поточні ремонтні роботи, сплачувались комунальні послуги, а тому з посиланням на ст.392, 344 ЦК України просили задовольнити їх позов.

27.03.2018 року розгляд справи був відкладений на 24.05.2018 року у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

У підготовчому засіданні 25.04.2018 року було розглянуто та задоволено клопотання представника позивача та протокольно вирішено викликати в якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_1 .. Розгляд справи було відкладено на 18.09.2018 року.

Представник Одеської міської ради 18.09.2018 року надав до суду відзив на зустрічний позов ОСОБА_1 (т.2, а.с.40-44), згідно якого заперечував проти вимог та просив відмовити із посиланням на те, що спірне майно є власність територіальної громади та підстав для визнання за родиною ОСОБА_1 права набувальної давності на вказане майно немає.

Розгляд справи 18.09.2018 року був відкладений на 19.11.2018 року у зв`язку з неявкою інших учасників процесу, окрім представника міської ради, та із наданням часу на подання відповіді на відзив.

19.11.2018 року розгляд справи був відкладений на 14.01.2019 року з наданням стороні відповідача можливості ознайомитись із відзивом на позов.

14.01.2019 року розгляд справи був відкладений на 16.04.2019 року за клопотанням ОСОБА_1 із наданням час на укладання договору з адвокатом про надання правничої допомоги.

Ухвалою суду від 16.04.2019 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 18.06.2019 року.

У судовому засіданні 18.06.2019 року були присутні представник Одеської міської ради - ОСОБА_12 ., позивачка та її представник - адв. Манаєнко М.М. , адв. ОСОБА_4 - Баган К.Ю .. Інші учасники процесу не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином.

Представник міської ради у судовому засіданні обставини їх первісного позову підтримав та просив задовольнити із посиланням на те, що рішення адміністративного суду було скасовано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації та були встановлені факти самовільного зайняття відповідачами однієї кімнати у флігелі «А» (кв. АДРЕСА_3 ) та у флігелі «Г» (нежитлового приміщення), тобто за рахунок майна комунальної власності. При цьому, місцевою радою рішення про передачу такого майна відповідачам не приймалось. Із приводу приміщень, площами 2,24 кв.м. та 6 кв.м, то вказував, що вони були зазначені в листі ПРА ОМР, додатком до якого є викопіювання з зображенням літ. А,Б,Г. Окрім того, з 1985 року вказаний будинок був визнаний аварійним.

ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснила, що все своє життя проживає у квартирі АДРЕСА_3 та вони вже протягом тривалого часу користуються приєднаною квартирою АДРЕСА_5 та сараєм за вказаною адресою, та ніколи ні в кого не виникало жодних питань. Окрім того, будинок, в якому вони проживають, визнано аварійним та все навколо дома вже зруйновано, а вони підтримають свій флігель та сарай за власні кошти, бо іншого виходу не мають, не мають іншого житла, а місцева влада не надає їм житло, хоча вони багато років стоять на квартирному обліку, їх будинок руйнується, і було таке, що навіть балки на даху прогнили і вони за свої кошти відремонтовували і дах і стіни. При цьому, вони багато разів звертались із проханням відселення, проте відповіді так надано і не було, при цьому всіх інших мешканців у їх будинку відселено.

Представник ОСОБА_1 - адв. Манаєнко М.М. заперечувала проти вимог міської ради, вказуючи на те, що остання своє право власності на спірне майно належним чином не підтвердила, відсутній акт приймання-передачі спірного майна. З приводу користування спірними приміщеннями родиною ОСОБА_7 , зазначала, що у виписці з рішення виконавчого комітету Центральної райради народних депутатів м. Одеси від 03.09.1993 року № 500 вказано лише житлову площу, а не загальну, що не свідчить про незаконність користування відповідачів. Є свідки, що можуть підтвердити факт користування родиною ОСОБА_7 спірними приміщеннями із 1993 року, та Одеська міська рада могла знати про це. Посилалась на те, що реконструкції не було, флігель було побудовано ще родичами позивачки.

Представник ОСОБА_4 - Баган К.Ю. також заперечувала проти позову міської ради та просила відмовити, посилаючись на його недоведеність. Просила задовольнити зустрічні позовні вимоги. Також вказала що житло які займають відповідачі вони займають законно.

По справі було оголошено перерву до 08.10.2019 року.

У судовому засіданні 08.10.2019 року були присутні представник міської ради - Старостін О . С ., позивачка та її представник - адв. Манаєнко М.М. , адв. ОСОБА_4 - Баган К.Ю ..

Також надали свої пояснення як свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_11 та ОСОБА_1 ..

У зв`язку з неявкою свідка ОСОБА_10 , розгляд справи був відкладений на 04.12.2019 року.

04.12.2019р., 25.03.2020р. розгляд справи відкладався за клопотаннями сторони відповідача.

03.03.2020 року розгляд справи був відкладений на 11.03.2020 року у зв`язку з зайнятістю судді в іншому цивільному процесі.

У судовому засіданні 11.03.2020 року була присутній представник Одеської міської ради - Молчанов О.Д.. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. Представник відповідачів - Баган К.Ю. надала до суду заяву, згідно якої просила справу розглядати за їх відсутності.

Суд, з огляду на строки розгляду справи, із урахуванням положень ч.1, 3 ст. 223 ЦПК України, ухвалив проводити судове засідання за відсутності відповідачів, які також є позивачами за зустрічним позовом, належним чином сповіщених.

Представник Одеської міської ради у судовому засіданні підтримав їх позовні вимоги та просив задовольнити, посилаючись на те, що спірне майно є комунальним. Також заперечував проти зустрічних позовних вимог та просив відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, приходить до наступних висновків.

Із матеріалів справи судом встановлено, що 21 вересня 2016 року постановою Одеського окружного адміністративного суду було задоволено позовні вимоги Одеської міської ради до Департаменту ДАБІ в Одеській області, за участі третіх осіб без самостійних вимог: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 15.08.2014 року № ОД № 142142270594 «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 з розподілом на дві самостійні, без зміни геометричних розмірів, за адресою: АДРЕСА_2 , замовником за якою визначено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (справа №815/3707/16 (т.1, а.с.10-14).

За розглядом вищевказаної справи судом було встановлено, що згідно з випискою з рішення виконавчого комітету Центральної райради народних депутатів м. Одеси від 03.09.1993 року № 500 сім`ї ОСОБА_1 було дозволено відкрити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 43,72 кв.м., з правом укладення договору найму.

Відповідно до довідки за формою Ф-1 від 07.05.2015 року, що видана КП «ЖКС «Порто-Франківський», квартира АДРЕСА_1 не приватизована та загальна її площа складає 54,72 кв.м., житлова 43,72 кв.м.. Особовий рахунок відкритий на ОСОБА_4 , який зареєстрований у вказаній квартирі з 1984 року.

Також у квартирі зареєстровані ОСОБА_3 (з 08.01.1986 року), ОСОБА_2 (з 28.02.1999 року), ОСОБА_1 (з 1987 року), що підтверджується довідкою (випискою із домової книги про склад сім`ї та прописку від 01.03.2001 року (т.1, а.с.111).

Згідно з листом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 05.02.2016 року № 01-11/98 останньою не укладався договір найму житла в будинках державного та комунального житлового фонду з ОСОБА_4 .. Проте зазначене спростовується листом начальника райжилуправління Центрального району від 06.09.1993р. про відкриття особового рахунку № НОМЕР_2 сім`ї ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Центрального районної ради народних депутатів м.Одеси №500 від 03.09.1993р. про відкриття особового рахунку на кв. АДРЕСА_6 на 3-х кімнатну квартиру пл.. 43,72 кв.м. (а.с.231).

Відповідно до листа КП «БТІ» Одеської міської ради від 01.06.2016 року №1867-02/65 станом на 31.12.2012 року реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 та реєстрація інвентаризаційної справи відсутні.

Як вбачається з позовних вимог та пояснень сторони позивача, сім`я ОСОБА_1 здійснила реконструкцію квартири із збільшенням площі до 120,2 кв.м. із зайняттям кімнат у одноповерховому фасадному флігелі під літ. «А» (кв. № НОМЕР_3 ) та за рахунок площі нежитлового приміщення, заг пл.. 20,9 кв.м., що розташоване в правоворотньому флігелі під літ. «Г».

Користування відповідачами флігелем «А» та «Г» підтверджується актом обстеження від 03.02.2017 року, складеним начальником дільниці №12 КП «ЖКС «Порто-Франківський», актом обстеження об`єктами містобудування та дотримання законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудови території м. Одеси від 07.02.2017 року, складеного майстром дільниці №6 КП «ЖКС «Порто-Франківський» та представником ПРА ОМР, актом обстеження від 03.03.2017 року, складеним начальником дільниці №6 КП «ЖКС «Порто-Франківський».

Проте, рішення про передачу у власність сім`ї ОСОБА_1 нежитлового приміщення у флігелі під літ. «Г» та частини флігеля під літ «А» за адресою АДРЕСА_2 , Одеською міською радою не приймалось.

При цьому така реконструкція була здійснена без дозвільних документів та за відсутності правовстановлюючих документів на квартиру та земельну ділянку, що і стало підставою для скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 15.08.2014 року № ОД № 142142270594 «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 з розподілом на дві самостійні, без зміни геометричних розмірів, за адресою: АДРЕСА_2 .

Також за розглядом справи встановлено, що згідно рішення Центрального райвиконкому №326 від 14.07.1978 року, будинок за адресою: АДРЕСА_2 , був визнаний вітхим.(а.с.239).

Згідно рішення райвиконкому №698 від 20.12.1985 року вказаний будинок був визнаний аварійним. (а.с.242).

Суд вбачає, що починаючи із 1994 року, сім`я ОСОБА_1 неодноразово зверталась до органів місцевої влади із проханнями вирішення питання про приєднання квартири АДРЕСА_5 до квартири АДРЕСА_3 , а також вирішення офіційно питання про надання права користування сараєм (флігель «Г») (т.1, а.с.103-104, 132-134), а також з заявою від 25.10.1989р. про обстеження будинку і квартири, оскільки проживання в квартирі є неможливим (а.с.238), від 31.05.1990р. (а.с.236).

Згідно довідки за ф.№1 про склад сім`ї від 16.05.1994р. (а.с.229) та від 01.03.2001р. (а.с.111) відповідачі наймають житлову площу 43,72 кв.м.

Згідно заяви від 09.11.1994р. голові Центрального райвиконкому м.Одеси сім`я відповідачів просили виділити та приєднати їм кв. №1 до кв.318 , оскільки це була та є одна ціла квартира, але в 1948р. було відкрито два особових рахунки.(а.с.228). З аналогічними заявами про приєднання кв. АДРЕСА_5 звертались і 20.08.2007р, (а.с.104) під підсобне.

Листом №П-4054 від 12.09.2007 року Приморська районна адміністрації Одеської міської ради відмовила в задоволенні клопотань ОСОБА_4 із тих підстав, що будинок є аварійним та їх сім`я підлягає відселенню.

Між тим, згідно акту комісії КП «ЖКС «Порто-Франківський» від 03.02.2016 року (т.1, а.с.251), було встановлено, що квартира АДРЕСА_3 , розташована в фасадному флігелі літ «А», складається із 3х житлових кімнат, пл.. 52,0 кв.м., загальна площа 99,3 кв.м., відповідає по поверховому плану будинку. Також частина квартири розташована в правоворотньому флігелі під літ. «Г» та дане приміщення, заг. пл.. 20,9 кв.м., в 1984 році було надано ОСОБА_7 в якості підсобного.

При цьому, у період із 2010 року по 2012 рік (т.1, а.с.106-109) родина відповідачів неодноразово зверталась до КП «ЖКС «Порто-Франківський» про перерахунок тарифів, а також із приводу наданням послуг із ремонту та благоустрою квартири.

Згідно листа Приморська районна адміністрації Одеської міської ради від 20.09.2009 року №П-6763 (т.1, а.с.124), родина ОСОБА_7 з 28.10.1994 року перебуває на квартирному обліку, станом на 01.01.2009 рік їх черговий номер становить 1705, також родина була включена до списку на відселення згідно рішення райвиконкому №329 від 16.06.2000 року. Також у листі додатково зазначено, що квартири, які звільняються в аварійних будинках повторному заселенню не підлягають. Крім того листом від 10.09.2009р. вих.. №п-6763 (а.с.219) зазначено, сім`я ОСОБА_7 включена до списку на відселення, який затверджено рішенням виконкому №329 від 16.06.2000р.

Проте згідно відповіді заступника голови Центрального виконкому від 13.06.1990р. вих..№09-1147 повідомляється, сім`я відповідача включено до списку сімей, що підлягають додатковому включенню в план відселення сімей з аварійних будинків, затверджених рішенням Одеського міськвиконкому №92 від 18.02.1988р.9а.с.235).

З наданих копій заяв відповідачів від 02.08.2010р., 04.10.2010р, вбачається прохання відповідача здійснити перерахунок комунальних тарифів, так як ЖЕК ніяких ремонтних робіт не проводив та послуги ніколи не надавались.(а.с.107), та вони за свій рахунок замінили шифер на даху, оскільки дах протікав (а.с.108).

У матеріалах справи міститься технічний паспорт, виданий 26 серпня 2014 року на ім`я ОСОБА_4 , на квартиру АДРЕСА_1 , згідно якого загальна площа квартири визначена 20,9 кв.м., житлова 11,9 кв.м. (т.1, а.с.211-212). Також наявний технічний паспорт, складений 18 серпня 2014 року на ОСОБА_4 , на квартиру АДРЕСА_1 , згідно якого загальна площа квартири становить 99,3 кв.м., житлова - 52,0 кв.м., та квартира складається із трьох житлових кімнат (т.1, а.с.213-214).

ОСОБА_1 як свідок пояснила, що вона з самого народження разом зі своєю сім`єю (уже 7 покоління) проживає у квартирі в будинку АДРЕСА_2 , у флігелі «А». Будинок був визнаний аварійним та вони неодноразово зверталися до органів місцевого самоврядування з приводу їх відселення та отримували відповіді, в яких було зазначено, що їм необхідно чекати. І тому вони власними силами почали відновлювати флігель (стелі руйнувалися, протікав дах, прогинались балки) та вони все привели у порядок, щоб можливо було жити. На той момент у дворі залишалось дві родини та пізніше і їх відселили, залишилась лише її родина. На теперішній час до флігелів заселили двірників, один флігель відновили та у подальшому продали. А вони своє житло приватизувати не мають можливості, оскільки будинок аварійний. Також зазначила, що користуються сараєм (флігель «Г») та спочатку це був приватний двір Федотових (її праправдідуся). Коли померла її бабусі батько свідка вирішив переоформити особовий рахунок на себе, проте дозволили лише на ті приміщення, в яких є вікна, проте вони також живуть і приміщеннях без вікон. Вказувала, що з самого початку це було єдина квартира та їм ніколи ніхто не писав із приводу того, що вони незаконно займають приміщення.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні 08.10.2019 року пояснила, що знайома з родиною ОСОБА_1 з дитинства, вони живуть через двір (свідок у будинку №11 ). Вказувала, що часто буває у них в квартирі на першому поверсі, в якій лише три кімнати з вікнами, інші три кімнати (кухня, туалет поєднаний із ванною кімнатою) - темні; а флігель у аварійному стані та родина ОСОБА_1 постійно проводить у ньому ремонт. Окрім відповідачів ніхто інших у ремонті участі не приймав. Свідок вказувала, що з самого початку це була єдина квартира.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що знайома з родиною ОСОБА_7 із самого дитинства, оскільки вони жили в одному дворі (один напроти другого) та росли разом. У спірних приміщення як єдиній квартирі відповідачі проживають все життя та вони завжди користувались сараєм (флігель «Г»). Свідок вказувала, що ніхто з ЖКС їм ні в чому не допомагав та якщо би родина ОСОБА_7 не проводила самостійно ремонт, вже давно усе розвалилось. Свідок переїхала з цього двору, тому що будинок був визнаний аварійним.

Отже, більше ніж 30 років відповідачі вільно та відкрито проживають та користуються спільними приміщеннями.

Згідно довідки ПРА ОМР від 24.04.2017 року (т.1, а.с.205), ОСОБА_3 складом сім`ї 3 особи (вона, донька та син) з 28.10.1994 року знаходяться на квартирному обліку та станом на 24.04.2017 року їх порядковий новий - 1193.

Таким чином відповідачі з 1948 р. відкрито користуються квартирою на законних підставах, постійно там проживають, не мають іншого житла, більш ніж 22 роки чекають відселення, вимушені здійснювати ремонтні роботи в квартирі, і до теперішнього часу питання щодо відселення відповідачів не вирішено.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном ( possessio ) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Одна з особливостей найму житла полягає, зокрема, у тому, що наймач має право тимчасового володіння ( detentio ) ним. Право володіння ( possessio ) житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно протиправно.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

У свою чергу, згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі "Коннорс проти Сполученого Королівства" ("Connors v. the United Kingdom"), заява N 66746/01, § 82).

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява N 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється "згідно із законом", не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як "необхідне в демократичному суспільстві".

Формулювання "згідно із законом" не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", § 43).

Втручання у право на повагу до житла має бути також "необхідним у демократичному суспільстві". Тобто, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності" та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Зехентнер проти Австрії" ("Zehentner v. Austria"), заява N 20082/02, § 56).

Вирішуючи питання про "необхідність у демократичному суспільстві" виселення відповідачів із займаного ними житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини" ("Stankova v. Slovakia"), заява N 7205/02, § 60 - 63).

Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі "Беєлер проти Італії" ("Beyeler v Italy"), заява N 33202/96, § 110).

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах "Дакус проти України" ("Dakus v. Ukraine") від 14 грудня 2017 року, заява N 19957/07; "Кривіцька та Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine") від 2 березня 2011 року, заява N 30856/03; "Садов`як проти України" ("Sadovyak v. Ukraine") від 17 травня 2018 року, заява N 17365/14.

Як визначено Верховним судом у постанові від 04.07.2018 року по справі №653/1096/16-ц, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що родина відповідачів неодноразово зверталась до органів місцевої влади із приводу виділення їм у користування квартири АДРЕСА_5 та сараю (флігель Г ), проте через те, що даний будинок віднесено до аварійних відповідачам у цьому було відмовлено. Також, суд враховує, що відповідачі і так перебувають на черзі з відселення з 1994 року, проте до теперішнього часу дане питання не вирішено, останні ж іншого житла не мають та у них відсутня фінансова можливість його придбати самостійно, та мають достатні та триваючи зв`язки з конкретним місцем проживання, зазначені інші приміщення є їхнім «житлом» у розумінні ст..8 Конвенції.

Розгляд цієї справи повинен відбуватися, зокрема, у контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», в якому викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.

Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Той факт, що у відповідачів не має відповідних дозвільних документів на флігель літ. «Г» не може бути беззаперечним аргументом на користь припинення права на повагу до житла відповідача у формі такого втручання держави як виселення з флігеля під літ. «А», літ. «Г» (кв. АДРЕСА_1 , в яких проживають відповідачі..

При цьому, з боку Одеської міської ради не обґрунтовано належним чином та не підтверджено відповідними доказами необхідності такого виселення відповідачів, оскільки користування останніми спірними приміщення не позбавляє Одеську міську раду права володіння цим майном та суду не надано достеменних доказів того, що проживання відповідачів у аварійному будинку, перешкоджає місцевій раді розпоряджатись цим майном.

Суд звертає увагу на те, що у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили (частина сьома статті 10 ЦПК України), а у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України (частина восьма статті 10 ЦПК України). З огляду на вказане справа повинна бути проаналізована згідно з положеннями ЖК, Конвенції та відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому Верховний Суд повинен встановити, чи відповідатиме виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції.

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК «ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом». Згідно з частиною першою та другою статті 109 ЖК «виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. … Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду».

Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.

Крім того, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою… Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Позивач не аргументував ні мету, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідача без надання їй іншого житлового приміщення, ні співрозмірність такого виселення відповідній меті. А обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року).

Оскільки зміст і спрямованість діяльності держави визначають права та свободи людини і їх гарантії, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України), Суд погоджується з відповідачів про вимушенння проживати в даних умовах і що квартира надан їм на законних умовах і відхиляє решту аргументів позивача як явно необґрунтовані.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Одеської міської ради.

Із приводу вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Між тим, як вбачається, власником спірного майна є територіальна громада в особі Одеської міської ради, а отже зазначене виключає визнання за родиною ОСОБА_1 права власності на спірне майно за набувальною давністю. З огляду на викладене у задоволенні зустрічних вимог також відмовляє.

На підставі викладеного і керуючись ст. 15-16, 319, 321, 328, 344, 1220, 1221, 1277, 1238 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19, 43, 44, 51, 78, 76-81, 82, 84, 89, 91, 142, 210, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради (місцезнаходження: 65004, м.Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ 26597691) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна, виселення та звільнення самовільно зайнятих приміщень.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_6 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання АДРЕСА_6 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання АДРЕСА_6 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання АДРЕСА_6 ) до Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 20.03.2020 року.

Суддя: Л.В. Домусчі