Ухвала суду № 88361651, 19.03.2020, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/805/20

2-з/0203/31/2020

УХВАЛА

19 березня 2020 року суддя Кіровського районного суду м.Дніпропетровська Казак С.Ю., розглянувши заяву позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

До Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича про виключення з опису та зняття арешту з майна, визнання права власності.

17.03.2020 року позивачкою до суду було подано заяву про забезпечення позову та 19.03.2020 року її представником уточнену заяву про забезпечення позову, в яких останні просили зупинити стягнення на підставі виконавчого документа, відповідно до якого приватним виконавцем Сивокозовим О.М. було відкрито виконавче провадження №60494290, а також накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 до винесення рішення по справі.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.3 ч.1 ст.152 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову після відкриття провадження у справі подається до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Види забезпечення позову визначені ст.150 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Відповідно до роз`яснень наданих в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивачкою заявлено вимогу про виключення з опису та звільнення з-під арешту, накладеного постановою приватного виконавця Сивокозова О.М. від 05.11.2019 року, квартири АДРЕСА_1 та визнання за позивачкою права власності на останню.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що вказана квартира належить їй на праві власності на підставі ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30.06.2015 року у цивільній справі №203/2125/15-ц, якою було затверджено мирову між нею та ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В зв`язку з цим, вважала, що продовження виконавчих дій щодо реалізації вказаної квартири, на яку накладено арешт в рамках виконавчого провадження, ускладнить виконання рішення суду.

Перевіривши доводи заяви, а також документи, що надані позивачкою до позову та заяви про забезпечення позову, суд враховує, що відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 .

Також відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно вказаної квартири існує чисельна кількість зареєстрованих обтяжень на підставі судових рішень, іпотечного договору, деякі з яких існували на момент укладання позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 мирової угоди та її затвердження судом.

Таким чином, забезпечення позову у запропонований позивачкою спосіб може призвести до порушення прав та інтересів стягувачів та іпотекодержателя, які позивачкою згідно поданого позову до участі у справі не залучались.

Крім того, суд враховує, що арешт на квартиру було накладено приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, а тому, з огляду на норми ст.129-1 Конституції України та ст.18 ЦПК України щодо обов`язковості виконання судових рішень, арешт майна та зупинення стягнення фактично призведе до зупинення виконання рішення суду, що суперечить діючому законодавству.

Також суд враховує, що відповідно до п.6 ч.1 ст.150 ЦПК України суд має право зупинити стягнення на підставі виконавчого документу, який оскаржується боржником в судовому порядку.

Поряд з тим, позивачка не є боржником у виконавчому провадженні та не оскаржує виконавчий документ в рамках якого було накладено арешт на квартиру.

Окрім цього, ухвалою суду від 18.03.2020 року позов ОСОБА_1 , з метою забезпечення якого подано заяву, судом був визнаний неподаним та повернутий в зв`язку з не усуненням недоліків.

В той час, як відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається до пред`явлення позову або на стадії розгляду справи.

Причиною визнання неподаною та повернення позовної заяви стала її невідповідність вимогам п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України, оскільки в позові не було зазначено його ціну, в той час як позов підлягав грошовій оцінці в зв`язку із заявленням позивачкою вимоги майнового характеру (про визнання права власності на нерухоме майно).

В поданих 17.03.2020 року заяві про забезпечення позову та 19.03.2020 року уточненій заяві також не було зазначено ціну позову, як того вимагають положення п.5 ч.1 ст.151 ЦПК України.

За вказаних вище обставин, суд приходить до висновку про необхідність повернення поданих позивачкою заяви від 17.03.2020 року та її представником уточненої заяви від 19.03.2020 року на підставі ч.10 ст.153 ЦПК України, в зв`язку з їх невідповідністю вимогам ст.151 ЦПК України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» позивачці також слід повернути сплачений при подачі заяви судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», ст.ст.149-153,258-260 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Заяву позивачки ОСОБА_1 від 17 березня 2020 року та уточнену заяву її представника від 19 березня 2020 року про забезпечення позову – повернути заявниці.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір в сумі 420 грн. 40 коп., перерахований згідно квитанції № ПН2070887 від 16 березня 2020 року.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.261 ЦПК України та може бути оскарження учасниками справи шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя С.Ю.Казак