Рішення № 88359957, 23.03.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2020 р. Справа № 922/344/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конте Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ритейл-К", м. Харків про стягнення 28937,67 грн. ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Конте Україна", м. Київ (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ритейл-К", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 28937,67 грн., з яких:

22918,50 грн. внаслідок невиконання грошового зобов`язання щодо оплати за поставлені товари;

135,37 грн. інфляції за весь час прострочення;

500,91 грн. 3% річних;

5382,89 грн. пені.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору поставки № 370-13Р від 15.10.2013 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за отриманий товар.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2020 визначено наступний склад суду: головуючий суддя - Байбак О.І.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.02.2020 відкрито провадження у справі № 922/344/20; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом трьох днів з дня отримання відповіді на позов.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної ухвали від 11.02.2020.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Позивачем копію ухвали від 11.02.2020 отримано, про що свідчить зворотне поштове повідомлення № 003226, згідно з яким на адресу останнього надсилалась поштова кореспонденція (а. с. 61).

Надіслана на адресу відповідача копія ухвали від 11.02.2020 повернулась на адресу суду з відміткою “інші причини, які не змогли виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення” (а. с. 57-60).

Відомостей про наявність у відповідача іншої адресу матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а останній в розумінні вимог ст. 120 ГПК України вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд судом справи.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строки, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 11.02.2020.

Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 15.10.2013 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 370-13Р (далі за текстом – договір; а. с. 11-16), за умовами якого постачальник зобов`язується по замовленню покупця поставляти товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість відповідно до умов договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.4 договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей до договору) (дала за текстом – протокол; а. с. 17-29) ціни, за якими здійснюється поставка товару, повинні відповідати цінам, погодженим сторонами у специфікації.

Пунктами 5.1-5.2 договору передбачено, що загальну суму договору складає сума товару, отриманого покупцем по всім товарним накладним. Ціна на товар формується в українській національній валюті, включаючи ПДВ, за винятком товарів (операцій), що звільняються від оподаткування ПДВ, згідно діючого законодавства України.

Згідно з п. 5.5. договору, оплата кожної партії товару здійснюється покупцем наступним чином: кожного тижня за реалізований за цей період товар, але остаточний розрахунок здійснюється через 50 (п`ятдесят) календарних днів від дати її поставки, незалежно від факту повної реалізації товару третім особам, а в період з 01 червня по 31 серпня оплата товару здійснюється кожного тижня за реалізований у цей період товар.

За змістом п. 6.8 в редакції протоколу при простроченні оплати поставленого товару покупець, на вимогу постачальника, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з п. п. 7.1-7.2 договору останній набуває юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014. Дія договору припиняється по закінченню терміну його дії, а в частині невиконаних зобов`язань сторін – до моменту їх повного виконання.

Відповідно до п. 7.3 договору в редакції протоколу дія договору автоматично продовжується до кінця наступного календарного року, якщо жодна зі сторін не попередить письмово другу сторону про припинення дії договору або про зміну його умов не менше, ніж за один місяць до закінчення строку дії договору. Кількість таких продовжень договору є необмеженою.

Матеріали справи також свідчать про те, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обумовлений договором товар за видатковою накладною № OD-00001052 від 20.03.2019 на суму 22918,50 грн. (а. с. 30-31).

Відповідач в особі власного представника Горбульової С.В. (довіреність на отримання ТМЦ № 1424 від 20.03.2019) прийняв товар за вказаною накладною без будь-яких зауважень та заперечень.

З урахуванням вимог п. 5.5. договору, отриманий товар мав бути сплачений відповідачем до 09.05.2019. Однак, відповідач за отриманий товар з позивачем не розрахувався.

З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих. № 0811/42 від 08.11.2019 (а. с. 33-42) в якій вимагав сплати існуючої заборгованості, однак зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Зазначені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, на підставі умов договору та відповідних положень чинного законодавства України, позивач нарахував до стягнення з відповідача 135,37 грн. інфляційних, 500,91 грн. 3% річних та 5382,89 грн. пені за період прострочення з 10.05.2019 по 30.01.2020.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар у сумі 22918,50 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростований. Строк виконання зобов`язань з його оплати встановлено умовами укладеного між сторонами договору поставки № 370-13Р від 15.10.2013 та є таким, що настав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 22918,50 грн. заборгованості за отриманий товар.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні та річні за період прострочення з 10.05.2019 по 30.01.2020.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що в частині розрахунку інфляційних його здійснено з певними арифметичними помилками, тоді як розрахунок річних є арифметично вірним. Однак, з огляду на те, що в силу положень ст. 14 ГПК України формування позовних вимог є диспозитивним правом позивача, а суд розглядає позов в межах заявлених нею вимог, в даному випадку є підстави для задоволення позову в зазначеній частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 135,37 грн. інфляційних та 500,91 грн. річних за вказаний вище період прострочення відповідачем грошового зобов`язання.

Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Оскільки, умовами укладеного між сторонами договору, а саме: п. 6.8 договору в редакції протоколу, передбачено, що при простроченні оплати поставленого товару покупець, на вимогу постачальника, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення, зазначене надає право позивачу на нарахування пені за таке прострочення, однак, з урахуванням обмежень, зокрема встановлених п. 6 ст. 232 ГК України щодо можливого строку її нарахування.

Разом з тим, позивачем нараховано пеню за період прострочення з 10.05.2019 по 30.01.2020, що не відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України. Крім того, вказаний розрахунок здійснено з певними арифметичними помилками.

Здійснивши з урахуванням вказаних обмежень відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3930,68 грн. пені за період прострочення з 10.05.2019 по 10.11.2019 включно.

В решті позову про стягнення пені слід відмовити в зв`язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.

Згідно з п. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 1996,51 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ритейл-К" (адреса: 61000, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 44-Б; код ЄДРПОУ: 38274224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конте Україна" (адреса: 02095, м. Київ, вул. Марганецька, буд. 95; код ЄДРПОУ: 32771122):

22918,50 грн. внаслідок невиконання грошового зобов`язання щодо оплати за поставлені товари;

135,37 грн. інфляції за весь час прострочення;

500,91 грн. 3% річних;

3930,68 грн. пені;

1996,51 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя О.І. Байбак