Ухвала суду № 8835493, 20.10.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2009 р.Справа № 2-а-8291/08/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Скороходової-Серопян Е.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2009р. по справі№2-а-8291/08/2070

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Харківкольормет" <Список ><Текст >

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, відкрите акціонерне товариство "Харківкольормет", звернувся до суду з позовом до Харківської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень Харківської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області № 0000402340/0 від 21.07.2008 року по податку на додану вартість на суму 636 090 грн. та № 0000392340/0 від 21.07.2008 року по податку на прибуток на суму 768 188 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2009 року по справі № 2-а-8291/08/2070 зазначений позов задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсними податкові повідомлення - рішення Харківської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області № 0000402340/0 від 21.07.2008 року та № 0000392340/0 від 21.07.2008 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті зазначеної постанови норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2008 року по справі № 2-а-8291/08/2070 та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення від 25.04.2008р. № 327, 30.05.2008р. № 288 виданого Харківською ОДПІ була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ВАТ «Харківкольормет» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005р. по 31.12.2007р.

Згідно акту перевірки від 20.06.2008р. № 2229/23-421/01883585 Харківська ОДПІ вважає, що ВАТ «Харківкольормет» в результаті здійснення нікчемних операцій із ТОВ «Грантекс ХХІ» та ПП «Атанар», на порушення вимог п. 5.1. п.п. 5.2.1. ст. 5. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, було необґрунтовано занижено суму податку на прибуток на загальну суму 2 776 252 грн. та на порушення вимог пп. 7.2.3 п. 7.2., пп. 7.4.1., ПП. 7.4.4. п. 7.4, пп. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 3акону України від 03.04.1997р. 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» підприємством було необґрунтовано занижено суму ПДВ до сплати на 2 221 007 грн.

Не будучи згодними з висновками акту, ВАТ «Харківкольормет» 14.07.2008 року надав заперечення на акт перевірки.

21.07.2007р. позивачем було отримано відповідь Харківської ОДПІ за №10209/10/25-009, про те, що «доводи, викладені у Вашому запереченні, будуть враховані при прийнятті податкового повідомлення-рішення».

11.08.2008р. підприємство отримало наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000402340/0 від 21.07.2008р. по податку на додану вартість на суму 636 090 грн., у т.ч. основного платежу 424 060 грн., фінансових санкцій 212 030 грн.,

- № 0000392340/0 від 21.07.2008р. по податку на прибуток на суму 768 188 грн., у тому числі основного платежу 530 075 грн., фінансових санкцій 238 113 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у відповідності до вимог ст.71 КАС України не надано ніяких передбачених чинним законодавством доказів, які підтверджують нікчемність укладених між позивачем та ТОВ "Грантекс XXI" і ПП "Атанар" правочинів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі направлення від 25.04.2008р. № 327, 30.05.2008р. № 288 виданого Харківською ОДПІ була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ВАТ «Харківкольормет» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005р. по 31.12.2007р. за результатами якої було складено акт перевірки від 20.06.2008р. № 2229/23-421/01883585 на підставі висновків якого начальником ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000402340/0 від 21.07.2008р. по податку на додану вартість на суму 636 090 грн., у т.ч. основного платежу 424 060 грн., фінансових санкцій 212 030 грн., № 0000392340/0 від 21.07.2008р. по податку на прибуток на суму 768 188 грн., у тому числі основного платежу 530 075 гри., фінансових санкцш 238 113 грн

Також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ВАТ «Харківкольормет» були укладені наступні угоди:

договір № 04/06-07 від 02.07.2007р. про надання послуг з пасивації та травлення металопродукції з ТОВ «Грантекс ХХІ» на загальну суму 2 069 813,98 грн. (у тому числі ПДВ). Факт надання послуг підтверджується актом виконаних робіт від 27.11.2007р. та податковими накладними № 116/10 від 27.11.2007 року;

договір поставки № 7 від 19.10.2005 р. з ПП «Атанар» на загальну суму 274 547,78 грн. Факт придбання товару підтверджується відповідними видатковими (№ 26 від 28.10.2005р.) та податковими (№ 26 від 28.10.2005р.) накладними.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на час укладання та виконання вищевказаних договорів підприємства були належним чином зареєстровані, не ліквідовані, мали повний обсяг дієздатності та правоздатності для укладання відповідних господарських угод і тому ВАТ «Харківкольормет» міг керуватись положенням ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 № 755-ІV, в якому зазначено, що в разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того на підтвердження реальності укладених угод між позивачем та ТОВ "Грантекс ХХІ" з наданих додаткових доказів вбачається, що підприємство позивача згідно договору № 04/06-07 від 02.07.2007 року відвантажено товар для проведення травлення та пасивації ТОВ "Грантекс ХХІ" (Видаткова накладна № 04/06-07 від 02.07.2007 року). Після проведення вищезазначених робіт ТОВ "Грантекс ХХІ" згіно накладної № 04/06-07 від 27.07 2007 року, товар був переданий позивачу, яким даний товар оприбутковувався та використовувався в своїй господарській діяльності.

Нікчемність зазначених договорів відповідач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, серед іншого, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів нікчемності договорів, укладених ВАТ "Харківкольормет" з ТОВ "Грантекс ХХІ" та ПП "Атанар".

Отже, колегія суддів підтверджує висновки суду першої інстанції щодо хибності доводів відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та ТОВ "Грантекс ХХІ", ПП "Атанар" угод.

Колегія суддів стосовно необгрунтованого заниження суми ПДВ до сплати, що знайшло відображення в акті перевірки, зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснені першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Згідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" суб'єкти господарювання зобов'язані скласти первинні документи під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що податковий кредит повинен бути підтвердженим податковими накладними, які складаються у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, що передбачено п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР, виключно особами, зареєстрованими як платники податку на додану вартість у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону про що свідчить п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.          

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані до перевірки податкові накладні № 116/10 від 27.11,2007р. та № 26 від 28.10,2005р.

Харківською об’єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області у відповідності до положень ст. 71 КАС України не надано доводів того що зазначені у акті перевірки податкові накладні не відповідають вимогам ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" і вказані вище договори, укладені позивачем з ТОВ «Грантекс ХХІ» та ПП «Атанар» не є дійсними.

Отже, як вважає колегія суддів, сума податкового кредиту ВАТ «Харківкольормет» сформована на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальнії або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених п. п. 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно з приписами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Колегія суддів зазначає, що надані ВАТ «Харківкольормет» первинні документи, які стали підставою для віднесення сум витрат за вищеназваними договорами до складу валових витрат відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 26 від 28.10.2005р.Позивачем надано до перевірки акт виконаних робіт від 27.11.2007р.та видаткова накладна № 26 від 28.10.2005р.

Відносно угоди, яка укладена позивачем з ТОВ «Грантекс ХХІ», колегія суддів зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України лише правочин юридичної особи, що укладений ним без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Таким чином, виконання підприємством робіт, що не внесені до основних видів діяльності підприємства, не робить цей правочин недійсним.

Відносно угоди, що укладена позивачем з ПП «Атанар», колегія суддів зазначає, що така підстава визнання правочину недійсним, як декларування податкових зобов'язань менше, ніж відбулась реалізація продукції в адресу ВАТ «Харківкольормет, не передбачена чинним законодавством України.

Позов ДПІ у Ленінському районі м. Харкова про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ТОВ «Грантекс ХХІ» в ЄДРПОУ з моменту реєстрації, визнання недійсним установчих документів, скасування держреєстрації, визнання недійсними усіх первинних фінансово-господарських документів на підставі заяви ДПІ у Ленінському районі м. Харкова ухвалою суду залишений без розгляду.

Отже, відповідач у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надав ніяких передбачених чинним законодавством доказів, які підтверджують нікчемність зазначених вище правочинів.

Крім цього суд звертає увагу, що за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Для вирішення питання про застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним, передбаченого ст. 208 ГК України, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх недійсність, а саме наявність протиправної мети при здійсненні зобов'язання.

Умисел (намір) юридичної особи на свідоме укладення угоди завідомо суперечної інтересам держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Належних та допустимих доказів щодо наявності умислу (наміру) хоча б у одного з контрагентів спірних угод на момент їх укладання та мети укладення, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків, позивач не надав. Тобто, позивач не виконав обов'язків, покладених на нього ст. 71 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки відсутні правові підстави для визнання зазначених у акті правочинів нікчемними, то необхідно керуватися статтею 204 ЦК України, в якій зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, укладені угоди між позивачем та ТОВ «Грантекс ХХІ» і ПП «Атанар» є дійсними і відповідно видані контрагентами податкові накладні відповідають вимогам чинного законодавства та є належним доказом правомірності формування податкового кредиту з ПДВ, а також видані контрагентами видаткові накладні та укладені акти виконаних робіт є належним доказом включення відповідних витрат до складу валових витрат.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розрахунок між позивачем та підприємством "А плюс В"по угоді № 06/02-9 від 06.02.2008 року, був проведений простими векселями на суму 1414013,98 грн. діючим законодавством не заборонений.

Як встановлено матеріалами справи, між ВАТ "Харківкольормет" та ПП "Атанар" укладено договір поставки № 7 від 19.10.2005 року, у відповідності до умов якого ПП "Атанар" передало позивачеві проволоку у кількості 3399,1кг згідно специфікації № 1 від 28.10.2005 року на 474 547,78грн, в т.ч. ПДВ 79091,30грн. Факт придбання товарів у ПП "Атанар" підтверджується видатковою накладною № 26 від 28.10.2005 року на суму 474547,78грн. та податковою накладною № 26 від 28.10.2005 року на суму 474547,78грн.

В оплату зазначеної продукції у жовтні 2005 року позивач передав ПП "Атанар" власні векселі по акту приймання-передачі від 12.01.2006 року на загальну суму 474 547,78грн.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до абз. 3 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

В частині 1 ст. 14 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" визначено поняття, відповідно до якого вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Сторони у договірних відносинах самостійно визначають порядок припинення зобов'язань. Закон передбачає можливість припинення грошових зобов'язань за договором шляхом видачі векселів, компенсуючи їх грошовим зобов'язанням щодо платежу за векселем. Право вимоги про сплату певної грошової суми за векселем належить векселедержателю. Не пред'явлення векселедержателем до сплати векселя не породжує негативних наслідків для зобов'язаної за векселем особи і не змінює вартісні показники документів, наданих при продажу товару, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2009р. по справі№2-а-8291/08/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя< підпис >Дюкарєва С.В.

Судді< підпис >

< підпис >Зеленський В.В. Катунов В.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 26.10.2009 р.