Рішення № 88353420, 23.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2020 року м. Київ № 640/3735/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС"

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року №0055621404.

В обгартування позовних вимог позивач вказує, що висновки відповідача, викладені в акті від 10 жовтня 2018 року №989/26-15-14-04-05/38473245 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» за червень 2017 року», ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб, які проводили перевірку, та не відповідають нормам діючого законодавства.

Додатково позивач вказує, що вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень, скасовано ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, а справу направлено на новий розгляд.

З огляду на викладене, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року №0055621404 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача вказує, що фінансово-господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» неможливо підтвердити стосовно реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів та основних засобів. Крім того, представник відповідача вказує, що вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №14464 від 25 вересня 2018 року проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» за червень 2017 року, за результатом якої складений акт від 10 жовтня 2018 року №989/26-15-14-04-05/38473245 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою позивача встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 86 344 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18 ОСОБА_1 (засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс») визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень.

Також відповідач вказує, що неможливо підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, що економічно необхідні для виконання господарської діяльності, з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» в червні 2017 року, маючи одного працюючого, надавало послуги 128 суб`єктам господарювання.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року №0055621404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 107 930,0 грн (за основним платежем 86 344,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 21 586,0 грн).

За результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року №0055621404 рішенням Державної фіскальної служби України залишено без змін зазначене податкове повідомлення-рішення, а скаргу позивача без задоволення.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно підпункту 200.1 і 200.2 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, "податковий кредит" - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону, "первинний документ" - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що "господарська діяльність" - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Так, судом встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» (постачальник) укладено договір поставки від 31 травня 2017 року №28, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити у власність покупця замки та дверну фурнітуру (далі - Товар) разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються Товару в асортименті, кількості та по цінам, вказаним у видаткових накладних (т. 1 а.с. 73-78).

На підтвердження виконання умов зазначеного вище договору позивачем надано копії: податкових накладних (т. 1 а.с. 79-83), рахунків-фактури, видаткових накладних, довіреностей (т. 1 а.с 103-108), картки рахунку : 281 (т. 1 а.с. 109-165).

На підтвердження реалізації придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» Товару позивачем надано копії: видаткових та товарно-транспортних накладних, рахунків фактури, довіреностей (т. 1 а.с. 166-218, т. 2 а.с. 1-119).

Також позивачем надано копію договору про надання послуг на перевезення відправлень від 21 березня 2016 року №107191, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», договору на надання транспортно-експедиторських послуг від 15 січня 2013 року №23986, укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Делівері».

Суд зауважує, що в даному випадку не досліджується реальність виконання фінансово-господарських зобов`язань позивача з контрагентами-перевізниками та контрагентами-покупцями.

Судом встановлено, що як договір від 31 травня 2017 року №28, так і інші первинні бухгалтерські документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» підписані ОСОБА_1 .

Судом також встановлено, що вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 діючи умисно, з корисливих мотивів, без мети ведення фінансово-господарської діяльності, підписавши та передавши невстановленій особі Протокол № 1 Установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс», датований 10 січня 2017 року, та Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс», на підставі яких 11 січня 2017 року було створено (зареєстровано) вказану юридичну особу, в порушення вимог статей 19, 56, 58, 65, 89 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 81, 87, 89, 92, 93 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 12, 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», статей 45, 48, 64 Податкового кодексу України, набувши право власності на підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» (ЄДРПОУ 41077038) та одночасно взявши на себе обов`язки, передбачені посадою директора в частині ведення фінансово-господарської діяльності, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій, усвідомлюючи, покладену на неї відповідальність посадової особи та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, розуміючи, що не прийматиме жодної участі у подальшому веденні фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс», надала можливість невстановленим особам створити суб`єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) з метою прикриття незаконної діяльності та здійснювати документальне оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) від імені ОСОБА_1 , як засновника та керівника зазначеного підприємства.

Проте, ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасовано вказаний вище вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18, а справу направлено на новий розгляд.

В подальшому, ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року у названій вище справі задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження. Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, закрито у зв`язку із закінченням строків давності, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності.

Суд зауважує, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою для закриття кримінального провадження.

Таким чином, дії посадової особи контрагента позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс») не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних у той самий період, в якому встановлено факти вчинення кримінального правопорушення та підписані директором Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» ОСОБА_1 , яка не мала наміру проводити законну підприємницьку діяльність, а отже такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою, та як наслідок не можуть визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів. Отже, є безпідставним формування даних податкового обліку на підставі таких не належно оформлених первинних документів.

Аналогічна правова позиція щодо формування податкового кредиту на підставі первинних документів, виписаних у той самий період, в якому встановлено факти вчинення кримінального правопорушення викладена в постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі №815/2844/16, адміністративне провадження №К/9901/31513/18.

Також, у контексті вищезазначених обставин суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №823/128/16 ( №К/9901/25140/18), від 27 березня 2018 року у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30 січня 2018 року у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18), а також у постановах Верховного Суду України від 01 грудня 2015року у справі №21-3788а15 (№826/15034/14), від 14 березня 2017 року у справі №21-1513а16.

За таких обставин, підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00006531402 від 05 червня 2018 року відсутні.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко