Рішення № 88353152, 23.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 березня 2020 року справа №640/13001/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )до1. Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач 1, ГУ ДФС у м. Києві) 2. Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 2, ДФС України) 3. Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві (далі по тексту - відповідач 3, виконавча служба)провизнання протиправними та скасування податкової вимоги, рішення про результати розгляду скарги та постанови

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними податкову вимогу податкового органу від 13 травня 2019 року №Ф-27551917 та рішення про результати розгляду скарги від 27 червня 2019 року №29421/6/99-99-11-05-02-25; а також постанову державного виконавця від 14 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП №59354774.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач вказав на те, що ним з 2007 року не здійснювалась підприємницька діяльність, про що було подано відповідну заяву до контролюючого органу про припинення підприємницької діяльності. Крім того, зазначив, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 29 травня 2019 року відсутні відомості про приватного підприємця ОСОБА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року адміністративний позов залишено без руху. У визначений судом строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/13001/19 у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач 1 надав суду письмовий відзив на адміністративний позов, де зазначив, що згідно даних інформаційної системи фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 29 травня 2003 року по 30 травня 2019 року перебував на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві на загальній системі оподаткування, а станом на 03 вересня 2019 року в інтегрованій картці фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 обліковується недоїмка, так як платником не був сплачений єдиний внесок згідно нарахувань в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року.

Відповідач 2 правом на надання відзиву на адміністративний позов не скористався.

Відповідач 3 на виконання вимог ухвали суду від 13 серпня 2019 року направив копію матеріалів виконавчого провадження ВП №59354744. Письмового відзиву на адміністративний позов не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач з 29 травня 2003 року зареєстрований як фізична особа-підприємець.

ГУ ДФС у м. Києві на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів 13 травня 2019 року прийнято оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-275519-17.

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач оскаржив її в адміністративному порядку. Рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 27 червня 2019 року за № 29421/6/ 99-99-11-05-02- 25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-27551917, виданої ГУ ДФС у М. Києві на суму 21 030 грн 90 коп. залишено без змін, а скаргу позивача від 26 травня 2019 року- без задоволення.

На підставі вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки) старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Рибчинським О.В. прийнято постанову від 14 червня 2019 року ВП №59354774 про відкриття виконавчого провадження.

Не погоджуючись з податкової вимогою про сплату боргу (недоїмки), рішенням за результатами розгляду скарги та прийнятої на підставі вимоги постанови про відкриття виконавчого провадження, вважаючи їх такими, що порушують його законні права та інтереси, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних мотивів.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI.

До вказаного Закону з 01 січня 2017 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому, у редакції статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яка діє з 01 січня 2018 року (в редакції Закону № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року) встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статі 6 вказаного Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

За правилами частин першої-четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Водночас, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували, що у період січень-грудень 2017 року, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач займався підприємницькою діяльністю та отримував будь-який дохід.

Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 08 травня 2019 року затверджена наказом Міндоходів України від 20 квітня 2015 року № 449 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що контролюючий орган у разі виявлення на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, який слідує за останнім місяцем коли було сплачено єдиний внесок виносить вимогу про сплату боргу (недоїмки), яка може бути винесена протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника податків до акта перевірки.

Суд звертає увагу, що така вимога формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Однак, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували проведення будь-яких перевірок у відношенні позивача, які б могли бути підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки); відповідач не надав суду документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Суд також звертає увагу, що в оскаржуваній вимозі не зазначено обставин, щодо наявності акта перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску та не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві сформувало оскаржувану вимогу незаконно та за відсутності правових підстав, а також з порушенням процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), зокрема відповідачем не надіслано позивачу відповідного акта перевірки, що у свою чергу порушило право позивача на подання заперечень щодо такого акта тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу автоматично сформована вимога від 13 травня 2019 року за № Ф-275519-17 щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,00 грн станом на 30 квітня 2019 року. Підставою для формування оскаржуваної вимоги були відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені в облікових даних платника.

При цьому, суд зауважує, що підставою для відповідальності є саме несплата чи несвоєчасна сплата єдиного соціального внеску, а не відображення облікових даних в інформаційних системах фіскального органу.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-27551917.

Відносно вимоги позивача про скасування рішення за результатом розгляду скарги позивача Державної фіскальною службою України, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору (абзаци другий, третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України).

Суд визнає, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження ДФС України щодо прийняття рішення за результатами розгляду скарги платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення податкового органу.

Належність такого висновку доведена судами попередніх інстанцій посиланнями на зміст Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може оцінювати повноту розгляду ДФС України скарги позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати її розгляду, з огляду на положення конституційного принципу розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд визнає, що запроваджені Податковим кодексом України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними, доводи позивача, викладені у скарзі оцінені судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого податковими органами вищого рівня за результатами адміністративного оскарження. Саме по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов`язків.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду у справах №К/9901/11997/19, № К/9901/26833/18.

Водночас суд вважає обґрунтованими доводи позивача відносно наявності правових підстав для скасування постанови державного виконавця від 14 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП №59354774.

Так, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Оскільки вимога податкового органу, на підставі якої державним виконавцем відкрито виконавче провадження №ВП59354774, є протиправною та підлягає скасуванню, відповідно підлягає скасуванню і постанова державного виконавця від 14 червня 2019 року, якою відкрито виконавче провадження ВП №59354774 на підставі такої вимоги, як похідна.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи сплату позивачем при подачі адміністративного позову судового збору у розмірі 768,40 грн., він підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві пропорційно.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-27551917.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві від 14 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП №59354774.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок), з яких: 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) - за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві; 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) - за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У частині рішення, що стосується постанови державного виконавця, відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня їх проголошення.

В іншій частині рішення згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980;

Державна фіскальна служба України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197);

Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві (01032, м.Київ, вул. Саксаганського 110, ідентифікаційний код 34967593).

Суддя В.А. Кузьменко