Рішення № 88352743, 12.03.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року справа № 340/2874/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Тимошенко В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Остроушко Л.І.,

позивача - ОСОБА_1 (особисто в режимі відеоконференції),

розглянувши по суті у приміщенні суду в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити дії,

встановив:

12 листопада 2019 року до Кіровоградського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) з позовною заявою до Кіровоградського окружного адміністративного суду (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ 35084241), в якій просить:

- визнати протиправними дії Кіровоградського окружного адміністративного суду стосовно нарахування судді ОСОБА_1 винагороди з 01 січня 2017 року по 06 березня 2019 року відповідно до приписів пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (від 02 червня 2016 року);

- зобов`язати Кіровоградський окружний адміністративний суд перерахувати судді ОСОБА_1 винагороду з 01 січня 2017 року по 06 березня 2019 року відповідно до приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (від 02 червня 2016 року) і виплатити кошти з урахуванням раніше отриманих.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач допустив порушення в питанні оплати його праці за період з 01 січня 2017 року по 06 березня 2019 року, застосувавши дискримінаційний закон. Так, з 01 січня 2017 року суддівська винагорода, яку він отримував, обчислювалась на підставі припису пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 року). Судді першої інстанції інших судів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання до 01 січня 2017 року, з цієї дати отримували винагороду на підставі приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 року). Позивач зазначає, що отримувана ним суддівська винагорода і суддівська винагорода згаданих суддів суттєво відрізняється. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06 березня 2019 року №274/вс-19 його визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Вищому антикорупційному суді. З 07 березня 2019 року суддівська винагорода, яку він отримую, обчислюється на підставі приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 року).

Ухвалою від 09.12.2019 відкрито провадження у справі за даним позовом, призначено підготовче провадження з розгляду справи.

Відповідач надав до суду письмовий відзив на позов в якому зазначив, що Кіровоградським окружним адміністративним судом при встановленні посадового окладу, нарахуванні та виплаті суддівської винагороди ОСОБА_1 лише виконано приписи Законів, якими законодавець врегулював відносини, щодо оплати праці суддям. Також відповідач зазначив, що він законодавчо не наділений правами щодо встановлення посадових окладів, які б не відповідали нормам Законів. Щодо посилань позивача на те, що нам неодноразово пройдено кваліфікаційне оцінювання, а саме 2005, 2006, 2009, 2011 та 2019, зазначив, що процедури кваліфікаційного оцінювання позивача, які пройдені ним до 30.09.2016 не відносяться до норм кваліфікаційного оцінювання визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити повністю.

Відповідач неодноразово надавав суду клопотання про проведення судового засідання без участі його представника.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

Указом Президента України від 23 грудня 2005 року №1824/2005 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області. До виконання службових обов`язків судді позивач приступив з 06 січня 2006 року.

21 квітня 2006 року Кваліфікаційна комісія суддів загальних судів Дніпропетровського апеляційного округу перевірила кваліфікаційний рівень підготовки судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 та присвоїла йому 5 кваліфікаційний клас судді.

23 квітня 2009 року Кваліфікаційна комісія суддів загальних судів Дніпропетровського апеляційного округу розглянула подані матеріали про присвоєння 4-ого кваліфікаційного класу судді, голові Компаніївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 , та присвоїла 4 кваліфікаційний клас судді.

Постановою Верховної Ради України від 12 травня 2011 року №33 36-VІ ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Призначенню на посаду судді адміністративного суду передував кваліфікаційний іспит, який приймала Вища кваліфікаційна комісія суддів України далі у 2011 році. До виконання службових обов`язків судді адміністративного суду позивач приступив з 09 червня 2011 року.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06 березня 2019 року №274/вс-19 ОСОБА_1 визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя.

З 01 січня 2017 року суддівська винагорода, яку отримував позивач, обчислювалась на підставі припису пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 року).

З 07 березня 2019 року суддівська винагорода, яку отримує позивач, обчислюється на підставі приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 року).

Вважаючи, що відповідач допустив порушення в питанні оплати його праці за період з 01 січня 2017 року по 06 березня 2019 року, застосувавши дискримінаційний закон, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Згідно з статтями 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року.

Приписами пункту 1 частини 3 статті 135 цього Закону встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Приписами пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( від 02 червня 2016 року) визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст..132 із наступними змінами ).

Приписами пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» ( Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст.. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами ), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Приписами частини 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( від 07 липня 2010 року) станом на день набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» ( від 02 червня 2016 року) встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Приписами пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( від 02 червня 2016 року) встановлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; з 01 січня 2018 року для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; з 01 січня 2019 року для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що з 01 січня 2017 року розмір винагороди судді першої інстанції обчислювався за двома формулами.

Вибір певної формули залежав від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.

Згідно з інформацією ДСА України у 2017 році кількість суддів, яким нараховувалася винагорода на підставі приписів та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( від 02 червня 2016 року) тобто, як такі , що пройшли кваліфікаційне оцінювання складало -- 121, у 2018 році - - 991, у 2019 році- 1660 (а.с.119-122).

Натомість приписами частини 2 статті 52 Закону «Про судоустрій і статус суддів» ( від 02 червня 2016 року) визначено, що судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Відповідно до пункту 8 частини 5 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 року) незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Таким чином, судді однієї інстанції мають одній і ті ж права, у тому числі право на отримання винагороди у одному і тому ж розмірі, що забезпечує їх незалежність.

Але величини нарахування винагороди суддям здійснювалося залежно від факту проходження кваліфікаційного оцінювання.

Приписами частини 1 статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 року) передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Кваліфікаційне оцінювання судді полягає у підтвердженні здатності здійснювати правосуддя.

Вперше кваліфікаційне оцінювання має місце до призначення особи на посаду судді.

Як встановлено матеріалами справи позивач пройшов оцінювання у 2005 році відповідно до приписів статті 8 Закону України «Про статус суддів».

Приписами частин 1 та 5 цієї норми права встановлено, що добір кандидатів у судді здійснюється за результатами складання кваліфікаційного екзамену.

Кваліфікаційна комісія суддів проводить кваліфікаційний екзамен і, з урахуванням його результатів, дає висновок про рекомендацію на посаду судді.

Кваліфікаційний іспит провела Комісія, яка визнала позивача придатним для здійснення правосуддя.

У 2006 та 2009 роках Комісія двічі перевіряла кваліфікаційний рівень підготовки позивача.

Комісія щоразу присвоювала вищий кваліфікаційний клас судді, зробивши висновок про здатність здійснювати правосуддя на належному рівні.

Комісія присвоювала кваліфікаційний клас на підставі приписів частин 1 та 2 статті 39 Закону України «Про статус суддів».

Цією нормою права встановлено, що чергова кваліфікаційна атестація судді проводиться не пізніше одного місяця з дня закінчення строку його перебування у присвоєному йому кваліфікаційному класі. Дострокову кваліфікаційну атестацію судді може бути проведено не раніш як через два роки з часу останньої його атестації.

Особи, вперше обрані на посаду судді, проходять кваліфікаційну атестацію протягом першого року роботи, але не пізніше шести місяців після обрання, якщо вони мають стаж роботи, зазначений у частині 1 статті 7 цього Закону, і протягом другого року, якщо такого стажу немає.

Відповідно до приписів частини 1 статті 87 Закону України «Про судоустрій України» (від 2002 року, який діяв до 03 серпня 2010 року) кваліфікаційна атестація проводиться кваліфікаційними комісіями і полягає в оцінці професійного рівня судді (кандидата на посаду судді) та прийнятті комісією рішення щодо присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу, рекомендації для зайняття посади судді, в тому числі у суді вищого рівня.

Станом на 03 серпня 2010 року позивач пройшов успішно три кваліфікаційних оцінювання (атестації) (2005, 2006 та 2009 роки).

У 2011 році під час переходу на роботу до адміністративного суду складав кваліфікаційний іспит відповідно до приписів частини 2 та 3 статті 70 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 07 липня 2010 року).

Цією нормою права встановлено, що кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особистих і моральних якостей кандидата.

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складення кандидатом на посаду судді письмового анонімного тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня практичних навичок та умінь у застосуванні закону. Кваліфікаційний іспит позивач склав успішно.

06 березня 2019 року ВККС визнала позивача таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Вищому антикорупційному суду ( Рішення № 274/вс-19 від 06.03.2019). Кваліфікаційне оцінювання позивача проводилося в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, що обумовлювало перевірку кандидата на відповідність найвищим стандартам та вимагало встановлення відсутності щонайменшого обгрунтованого сумніву в чеснотах майбутніх суддів Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Саме з дати підтвердження здатності здійснювати правосуддя у Вищому антикорупційному суді 06.03.2019 позивачу розпочалося нарахування суддівської винагороди у більшому розмірі.

Окрема варто зауважити, що основною підставою позову є наявність дискримінації у нарахуванні та виплати суддівської винагороди в залежності від факту проходження кваліфікаційного оцінювання, тобто суттєва різниця в розмірі суддівської винагороди в залежності від даного факту.

Суд не надає оцінки доцільності проведення (проходження) кваліфікаційного оцінювання, яке полягає у підтвердженні суддею здатності здійснювати правосуддя, запроваджене законодавцем, оскільки позов грунтується виключно на наявності дискримінаційної норми щодо оплати праці суддів.

Отже, позивач, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання з незалежних від нього причин , отримував у період з 01 січня 2017 року до 06 березня 2019 року меншу винагороду за виконання одного і того ж обсягу робіт, ніж суддя першої інстанції, котрий підтвердив належний кваліфікаційний рівень, що встановлений на час призначення на посаду (підтвердив до 01 січня 2017 року або після).

Далі суд зауважує, що починаючи з 01 січня 2017 року оплата праці суддів відбувалася за двома формулами; перша формула - застосовувалася до суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, друга формула - до суддів, котрі не пройшли каліфікаційне оцінювання (з незалежних від них причин).

Розмір винагороди суддів двох категорій суттєво відрізнявся. Так посадовий оклад судді першої інстанції у 2017 році складав 16000 грн, судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання - 24000 грн.

В матеріалах справи є лист Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2020 № 09-12/110/20, наданий на вимогу суду, про те, що суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б. пройшла кваліфікаційне оцінювання та підтвердила здатність здійснювати правосуддя 15 березня 2016 року ( рішення ВККС № 45/ко-16). З 01 січня 2017 року судді Голубовій Л.Б. оклад судді становив 24000 грн.

Натомість позивачу як судді першої інстанції який не проходив кваліфікаційне оцінювання (з незалежних від нього причин) нараховувалася винагорода у 2017 році виходячи із посадового окладу 16000 грн.

Інформація про кількість таких суддів, які отримували вищу винагороду, як такі що успішно пройшли кваліфікаційне оцінювання описана у рішенні вище (а.с.119-122).

Така відмінність з урахуванням єдиного правового статусу суддів на думку суду породила дискримінацію.

Дискримінація - різне ставлення до різних осіб за однакових обставин і за відсутності виправдання такого різного ставлення.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає організаційно- правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У даному випадку дискримінація має місце за «іншими ознаками» ( підтвердження належного кваліфікаційного рівня підготовки, що в часі не залежить від волі особи).

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» встановлено, що форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Таким чином на законодавчому рівні встановлена заборона приймати дискримінаційні закони.

Натомість саме припис пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( від 02 червня 2016 року) не відповідає сукупності приписів частин 1 та 2 статті 24 Основного закону і частини 2 статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест:

по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

Таким чином судом з`ясовано, що дійсно існували дві категорії суддів в розрізі оплати праці в залежності від проходження кваліфікаційне оцінювання, але маючи єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді, винагорода виплачувалася в різних величинах.

Дискримінація - це порушення прав людини, заборонене цілою низкою обов`язкових для виконання документів в області прав людини. Термін «дискримінація» має точне визначення і стале значення в міжнародному праві. Комітет ООН з прав людини - незалежний експертний орган, що спостерігає за виконанням Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, роз`яснив, що в пакті цей термін включає: «будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини, і яка має на меті або як наслідок, знищення або применшення визнання, використання або здійснення всіма особами, на рівних можливостях, всіх прав і свобод».

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» № 10441/06 від 7 лютого 2014 року (пункти 48-49) зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «ОСОБА_3 проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), n. 39, Reports 1997-1).

Також Європейський суд з прав людини в даному рішенні зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд наголошує, що відповідач у відзиві на позов не навів належного спростування щодо предмету доказування у даній справі. Натомість послався на частину 1 статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в якій визначено, що Держана судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційно-фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установленим Законом.

Так, відповідач у відзиві на позов зауважує, що при нарахуванні винагороди суддям керувався листом ДСА України від 13.01.2017 № 11-256/17, в якому надано роз`яснення щодо оплати праці суддів, а саме зазначено, що посадовий оклад судді місцевого суду з 01 січня 2017 року установити у розмірі 16000 грн до проходження кваліфікаційного оцінювання та 24000 грн після проходження такого оцінювання.

Суд звертає увагу, що даний лист ДСА був підготовлений у зв`язку із численним зверненням суддів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у 2017 році, та носить рекомендаційний характер.

Відзив не містить об`єктивного та розумного обгрунтування (спростування) щодо головного аргументу позивача про наявність дискримінаційного положення закону в частині нарахування суддівської винагороди двом групам суддів за критерієм проходження/непроходження кваліфікаційного оцінювання, та застосування даного положення до позивача, якому нараховувалася та виплачувалася винагорода саме в меншому розмірі, як такому, що не пройшов кваліфоцінювання (з незалежних від нього причин).

Відповідно до приписів частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акту Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідач застосував стосовно позивача дискримінаційну норму права в частині оплати праці, а тому діяв всупереч такому конституційному принципу як верховенство права (стаття 8 Конституції України).

Стаття 8 Основного Закону відноситься до Розділу І «Загальні засади».

Отже, вона поширює дію на інші розділи Конституції України та нормативно-правові акти.

Сутнісний зміст принципу верховенство права розкрито у приписах частини 1 статті 6 КАС України.

Цією нормою права встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, суд перевіряє на відповідність принципу верховенства права нормативно-правові акти законодавчої влади і дії виконавчої влади, котрі спрямовані на їх реалізацію.

Законодавча і виконавча влади мають дотримуватись принципу верховенства права, оскільки їх рішення та дії з цього питання можуть стати предметом судового контролю.

Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином застосування відповідачем - Кіровоградським окружним адміністративним судом до позивача приписів закону України «Про судоустрій і статус суддів ( від 02 червня 2016 року) в частині оплати праці а саме нарахування суддівської винагороди у період з 01 січня 2017 року по 06 березня 2019 року ( часу непроходження позивачем кваліфікаційного оцінювання з незалежних від нього причин) суперечить пункту 7 частини 2 статті 2 КАС України, приписами якої встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, а тому суд визнає протиправними дії Кіровоградського окружного адміністративного суду стосовно нарахування судді ОСОБА_1 винагороди з 01 січня 2017 року по 06 березня 2019 року відповідно до приписів пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (від 02 червня 2016 року).

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов`язання Кіровоградський окружний адміністративний суд (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ 35084241) перерахувати судді ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) винагороду з 01 січня 2017 року по 06 березня 2019 року відповідно до приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (від 02 червня 2016 року) і виплатити кошти з урахуванням раніше отриманих.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, які належить задовольнити.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Кіровоградського окружного адміністративного суду стосовно нарахування судді ОСОБА_1 винагороди з 01 січня 2017 року по 06 березня 2019 року відповідно до приписів пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (від 02 червня 2016 року).

Зобов`язати Кіровоградський окружний адміністративний суд (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ 35084241) перерахувати судді ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) винагороду з 01 січня 2017 року по 06 березня 2019 року відповідно до приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (від 02 червня 2016 року) і виплатити кошти з урахуванням раніше отриманих.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 23.03.2020.

Суддя В.П. Тимошенко