Рішення № 88352345, 12.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2020 р. № 520/11920/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рубан В.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Абояна І.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Омельницької Т.В.,

представників відповідача - Барановської Т.М., Черкасова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківської обласної ради (61002, м.Харків, вул. Сумська, 64, код ЄДРПОУ 24283333) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської обласної ради, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд :

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Харківської обласної ради №268-ос від 21 жовтня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради;

- у відповідності до ст. 235 Кодексу законів про працю України, ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради звернути до негайного виконання;

- стягнути з Харківської обласної ради на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн. ( сто тисяч гривень);

- стягнути з Харківської обласної ради на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 22 жовтня 2019 року по день ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку 780,86 грн. за один робочий день;

- у відповідності до ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України та з метою недопущення подальшого порушення права Позивача на працю, покласти на Харківську обласну раду обов`язок при виконанні судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату поновити (відновити) в структурі виконавчого апарату Харківської обласної ради посаду начальника юридичного управління в порядку визначеному п.4 ч.1 ст.43, ч.3 ст. 58 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР.

- всі судові витрати покласти на Харківську обласну раду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 р. прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою суду від 09.12.2019 року прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 09.12.2019 року клопотання ОСОБА_1 про об`єднання позовів в адміністративній справі залишено без задоволення.

Ухвалою від 09.12.2019 року суд перейшов до розгляду справи зі спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження.

Ухвалами суду від 24.12.2019 року та 29.01.2020 року прийнято до розгляду заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.

26.02.2020 року ухвалою постановленою без виходу до нарадчої кімнати, прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог в частині моральної шкоди до 100000 грн. та задоволено клопотання про повернення переплаченої частини судового збору.

Крім того, 26.02.2020 р. ухвалою постановленою без виходу до нарадчої кімнати, частково задоволено клопотання позивача про виклик свідків в частині допиту як свідка позивача - ОСОБА_1 про відомі їй обставини, що мають значення для справи, в іншій частині заяву залишено без задоволення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.10.2019 року головою обласної ради прийнято розпорядження № 268-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ". Зазначене розпорядження обґрунтоване п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в структурі виконавчого апарату обласної ради, відповідно до рішення обласної ради від 06.12.2018 р. № 905-УІІ "Про упорядкування структури виконавчого апарату обласної ради" і у штатному розписі, через скорочення посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради згідно з розпорядженням голови обласної ради від 10.12.2018 року № 331-ос, з урахуванням розпорядження від 08.08.2019 року № 212-ос "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", у зв`язку з відсутністю згоди на переведення на запропоновані посади у виконавчому апараті обласної ради. Позивачка вказала, що на час звільненні її з посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради вказана посада була відсутня у штатному розпису відповідача, отже вважає дане рішення незаконним, та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, зазначено, що незаконними діями щодо її звільнення їй заподіяна моральна шкода, яка на думку позивачки складає 100000 грн.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов в повному обсязі, з підстав, зазначених у ньому.

Представники відповідача в судовому засіданні та у наданому до суду відзивах проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні, зазначивши, що оскаржуване позивачем розпорядження голови обласної ради від 21.10.2019 року № 268-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " видане з дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема КЗпП України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" .

Зазначено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося на виконання нормативного рішення Харківської обласної ради VII скликання від 06.12.2018 року № 905-VII "Про упорядкування структури виконавчого апарату обласної ради" та розпорядження голови обласної ради від 10.12.2018 року № 331-ос "Про внесення змін до штату виконавчого апарату обласної ради, затвердженого розпорядженням голови обласної ради від 03.10.2014 року № 234-ос (зі змінами), та додатку до цього розпорядження, виданого на виконання вищезазначеного рішення ради з врахуванням розпорядження від 08.08.2019 року № 212-ос "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 "

Рішення ради № 905-VII щодо упорядкування структури виконавчого апарату в межах загальної чисельності прийняте у строгій відповідності до чинного законодавства, а саме пункту 4 частини першої статті 43 та частини 3 статті 58 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні ".

Отже, на думку представників відповідача, відсутні підстави для скасування спірного рішення та поновлення позивача на посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди на користь позивача.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, з урахуванням уточнень, відзивів на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , починаючи з 08 жовтня 2006 року працювала в Харківській обласній раді на посаді головного спеціаліста юридичного відділу.

З 08.06.2017р. переведена на посаду начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради.

Рішенням XV сесії VII скликання Харківської обласної ради від 01.03.2018р. № 650 VII "Про структуру виконавчого апарату обласної ради" встановлено чисельність виконавчого апарату обласної ради у кількості 73 одиниці. Упорядковано структуру виконавчого апарату обласної ради, затверджену рішенням обласної ради від 17.02.2011 р. № 104-VI, зі змінами, у межах загальної чисельності виконавчого апарату обласної ради, викладену у нової редакції. Структура та штат виконавчого апарату обласної ради, відповідно до вказаного рішення включала: керівництво апарату - 4 одиниць, управління з питань діяльності виконавчого апарату та роботи з персоналом - 16 одиниць, управління з організації питань діяльності ради - 19 одиниць, управління з питань місцевого самоврядування, розвиту громад та міжнародних зв`язків - 8 одиниць, управління з фінансово - економічних питань - 7 одиниць, управління з питань комунальної власності -10 одиниць, юридичне управління - 6 одиниць, відділ бухгалтерського обліку - 3 одиниці.

Рішенням XVIII сесії VII скликання Харківської обласної ради від 06.12.2018р. № 905 VII упорядковано структуру виконавчого апарату обласної ради, затверджену рішенням обласної ради від 17.02.2011 р. № 104-VI, зі змінами у межах загальної чисельність виконавчого апарату обласної ради.

Розпорядженням голови Харківської обласної ради від 10.12.2018р. № 331-ос " Про внесення змін до штату виконавчого апарату обласної ради, затвердженого розпорядженням голови обласної ради від 03.10.14 року № 234-ос(зі змінами), та додатку до цього розпорядження " внесено зміни до штату виконавчого апарату обласної ради, викладено його в новій редакції. Відповідно до п. 4 вказаного розпорядження, керуючому справами виконавчого апарату обласної ради вжити заходів щодо скорочення з 12.02.2019р. штатних одиниць, зокрема начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради (1 одиниця).

Відповідно до вказаного рішення та розпорядження в структурі та штаті виконавчого апарату обласної ради відбулись зміни, так замість юридичного управління в кількості 6 одиниць створений юридичний відділ у кількості 4 одиниці, на 2 одиниці збільшена чисельність управління з питань комунальної власності, його кількість склала 12 одиниць. Загальна чисельність виконавчого апарату обласної ради складає 73 одиниці.

У зв`язку зі змінами у штаті виконавчого апарату обласної ради та скороченням посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради згідно із розпорядженням голови обласної ради від 10.12.2018 № 331-ос, відповідно до статті 49-2 КзпП України ОСОБА_1 - начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради попереджено про звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КзпП України з 12.02.2019р., запропоновано переведення на посаду начальника юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради. З вказаним повідомленням позивачка ознайомлена 10.01.2019р. (т.1 а.с.67)

Розпорядженням заступника голови Харківської обласної ради №25-ос від 14.02.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради з 14 лютого 2019 року у зв`язку із порушенням присяги посадової особи місцевого самоврядування, а саме на підставі абз. 2 част. 1 ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування ".(т.1. а.с.75)

Вважаючи дане розпорядження протиправним, позивач звернулась до суду щодо його скасування.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 року у справі №520/2442/19 частково задоволений позов ОСОБА_1 до Харківської обласної ради, визнано протиправним та скасоване Розпорядження заступника голови Харківської обласної ради №25-ос від 14 лютого 2019 року. ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради з 15.02.2019.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 року вказане рішення залишено без змін. Отже, 02.07.2019 року рішення у справі №520/2442/19 набрало законної сили.

На виконання рішення Харківського окружного суду від 04.04.2019 року у справі №520/2442/19 розпорядженням голови обласної ради від 08.08.2019 за №212-ос, скасовано розпорядження від 14.02.2019 року №25-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради. 19.08.2018 позивачка ознайомлена з вказаним розпорядженням.

19.08.2019 року ОСОБА_1 - начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради, знову попереджено про звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КзпП України, у зв`язку зі змінами у штаті виконавчого апарату обласної ради та скороченням посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради згідно із розпорядженням голови обласної ради від 10.12.2018 № 331-ос, з врахуванням розпорядження від 08.08.2019 р. № 212 -ос "Про поновлення на роботу ОСОБА_2 ", відповідно до статті 49-2 КзпП України з 10.10.2019р.

Запропоновано переведення на посади: головного спеціаліста відділу розвитку територіальних громад, інвестицій та проектного менеджменту управління з питань місцевого самоврядування, розвитку громад та міжнародних зв`язків виконавчого апарату ради; головного спеціаліста відділу з питань природокористування та земельних відносин управління з питань комунальної власності виконавчого апарату обласної ради; головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради.

19.08.2019 року позивач письмово повідомила відповідача про згоду на переведення на посаду начальника юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради.

30.08.2019 року позивач звернулась до відповідача із заявою та просила перевести її на посаду начальника юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради.

Листом від 30.09.2019 року за вих. № 01-44/2620 відповідач повідомив, що у зв`язку з припиненням трудових відносин із позивачем з 14.02.2019 року згідно із розпорядженням № 25-ос, позивачу відмовлено у задоволенні заяви про переведення на посаду начальника юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради.

З 12.03.2019 року посада начальника юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради не є вакантною.

21.10.2019 року позивачці, враховуючи попередження про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1 ст. 40 КзпП України, з яким вона була ознайомлена 19.08.2019р. додатково станом на 21.10.2019 р., повідомленням запропоновані для переведення наступні посади: заступника начальника юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради, головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого апарату обласної ради, головного спеціаліста відділу розвитку територіальних громад, інвестицій та проектного менеджменту управління з питань місцевого самоврядування, розвитку громад та міжнародних зв`язків виконавчого апарату обласної ради, головного спеціаліста відділу з питань природокористування та земельних відносин управління з питань комунальної власності виконавчого апарату обласної ради.

Розпорядженням голови Харківської обласної ради від 21.10.2019 року № 268-ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в структурі виконавчого апарату обласної ради, відповідно до рішення обласної ради від 06.12.2018 р. № 905 VІІ "Про упорядкування структури виконавчого апарату обласної ради" і штатному розписі, через скорочення посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради, згідно із розпорядженням голови обласної ради від 10.12.2018 року № 331-ос, з урахуванням розпорядження від 08.08.2019 року № 212-ос "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " у зв`язку з відсутністю згоди на переведення на запропоновані посади у виконавчому апараті обласної ради. Підстави: попередження про вивільнення від 19.08.2019р.; повідомлення від 21.10.2019р.

Не погодившись з вказаним звільненням позивач звернулася до суду з даним позов.

Надаючи правове обґрунтування спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах та на посадах місцевого самоврядування унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування " та Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування " служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Пунктом 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Як зазначалось вище, згідно із розпорядженням голови обласної ради від 10.12.2018 № 331-ос, відповідно до статті 49-2 КзпП України ОСОБА_1 - начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради попереджено про звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КзпП України з 12.02.2019р.

Звільнення на підставі вказаного попередження не відбулось, оскільки позивачка 14.02.19р. звільнена відповідачем відповідно до положень ст. 11 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" у зв`язку із порушенням присяги.

08.08.2019р. на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 року у справі №520/2442/19 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради.

19.08.2019 року ОСОБА_1 - начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради, знову згідно із розпорядженням голови обласної ради від 10.12.2018 № 331-ос попереджено про звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КзпП України, у зв`язку зі змінами у штаті виконавчого апарату обласної ради та скороченням посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради, з врахуванням розпорядження від 08.08.2019 р. № 212 -ос "Про поновлення на роботу ОСОБА_2 ", відповідно до статті 49-2 КзпП України з 10.10.2019р.

Суд звертає увагу, що підставою для наступного звільнення позивачки з займаної посади відповідачем зазначено розпорядження голови обласної ради від 10.12.2018 № 331-ос «Про внесення змін до штату виконавчого апарату обласної ради, затвердженого розпорядженням голови обласної ради від 03.10.2014р. № 234 -ос (зі змінами)», яким крім іншого встановлено, що скорочення штатних одиниць, в тому числі посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради відбудеться 12.02.2019р.

Суд зазначає, що відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2019р. у справі № 520/9292/19 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення - задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної ради суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.02.2019р. по 31.07.2019 р. В розмірі 142076 грн.40 коп.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2020, вказане рішення залишено без змін. Отже воно набуло законної сили.

Вказаним рішенням, встановлено, що станом на дату ухвалення розпорядження про поновлення ОСОБА_1 08.08.2019р. в структурі відповідача посада начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради є відсутньою.

Не зважаючи на ухвалення відповідачем на виконання рішення суду розпорядження від 08.08.2019 за № 212-ос, вимушений прогул позивача продовжував тривати, оскільки в структурі виконавчого апарату обласної ради відсутня як посада начальника юридичного управління, так і саме управління як структурний підрозділ виконавчого апарату.

Отже, вказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, та не доказуються при розгляді даної справи.

Таким чином, суд зазначає, що станом на час поновлення, попередження ОСОБА_3 про наступне звільнення 19.08.2019р. та звільнення 21.10.2019р. процес змін у штаті виконавчого апарату обласної ради та скорочення посади начальника юридичного управління виконавчого апарату обласної ради, який розпочався відповідно до рішення обласної ради від 06.12.2019р. № 905 VII та розпорядження голови обласної ради від 10.12.2018 № 331-ос, завершився через два місяці після першого попередження позивачки про наступне звільнення, з яким вона ознайомилась 10.01.2019р., будь-якого рішення про поновлення процедури ліквідації (реорганізації), скорочення чисельності або штату працівників не приймалось.

Отже, 19.08.2019р. відповідачем ініційований новий процес звільнення ОСОБА_1 , при цьому фактичною підставою для цього звільнення було не реорганізація та скорочення штатів, а відсутність її можливості, на думку відповідача, перебувати на посаді яка відсутня в структурі та штатному розписі відповідача.

В судовому засіданні 11.03.2020р. у якості свідка допитана позивачка - ОСОБА_1 , яка підтвердила обставини, викладені у позовній заяві, з урахуванням уточнень та заяв наданих нею в процесі розгляду даної справи.

Посилання представника відповідача, що процес звільнення позивачки ініційований 10.01.2019 р. відновився в зв`язку з поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 року у справі №520/2442/19 та тривав станом на 19.08.2019р., суд не приймає до уваги, оскільки в такому випадку у відповідача не було підстав повідомляти ОСОБА_1 повторно про звільнення 19.08.2019р. та встановлювати при цьому новий двомісячний строк звільнення з часу повідомлення 10.10.2019р.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади станом на 19.08.2019 р. та 21.10.2019 р. були відсутні, тобто звільнення відбулось без законної підстави, таким чином розпорядження голови обласної ради від 21.10.2019 р. № 268-ос прийнято без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто є необґрунтованим, в зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Крім того, Верховний суд України в постанові пленуму "Про практику розгляду судами трудових спорів " від 06.11.1992р. № 9 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на посадових осіб органу місцевого самоврядування та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не усі посадовці, а лише ті, посади яких скорочено.

Водночас, у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в іншій або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадою, спеціальністю, кваліфікацією, професією, тощо.

При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється

шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.

Порівнянням штатного розпису затвердженого розпорядженням голови обласної ради від 05.03.2018 р. № 39-ос та штатного розпису затвердженого розпорядженням голови обласної ради від 10.12.2018 р. № 331-ос встановлено, що загальна чисельність виконавчого апарату обласної ради не змінилась, та складає 73 одиниці, дві одиниці з юридичного управління перейшли до управління з питань комунальної власності, та 4 одиниці увійшли до новоствореного юридичного відділу.

Також, порівнюючи за змістом основні завдання, мету створення та діяльності, функціональні обов`язки та інші дані Положення про юридичне управління виконавчого апарату обласної ради (в редакції розпорядження голови обласної ради від 02.06.2017 року № 119-ос зі змінами від 20.10.2017 року № 284-ос, від 06.03.2018 року № 56-ос), посаду начальника якого займала позивачка на момент прийняття рішення про його реорганізацію та Положення про юридичний відділ виконавчого апарату обласної ради (в редакції розпорядження голови обласної ради від 10.12.2018 року № 331-ос), яке утворено йому на заміну, вбачається, що вони є тотожними. А тому мало місце перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший структурний підрозділ із іншою назвою, але майже однаковими завданнями і функціями, та зміна назви посади позивача, що не може бути підставою для звільнення із займаної посади.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування розпорядження голови обласної ради від 21.10.2019 р. № 268-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Щодо посилання представника відповідача на ту обставину, що на даний час посада начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради відсутня в структурі та штаті обласної ради, що на думку відповідача не дає можливості поновити позивача на вказаній посаді, суд зазначає, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Крім того, суд звертає увагу відповідача, що розпорядженням голови обласної ради від 08.08.2019р. № 212-ос на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 року у справі №520/2442/19 ОСОБА_1 вже було поновлено на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради з 15.02.2019р.

Отже, станом на 08.08.2019р. відповідачу не заважало відсутність вказаної посади в структурі та штаті Харківської обласної ради для поновлення позивачки саме на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради.

Таким чином, на виконання приписів вищенаведеної норми права, суд приходить до висновку, що для захисту порушених прав позивача необхідно поновити ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради.

У відповідності до п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 р. № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Беручи до уваги, що розпорядженням голови Харківської обласної ради № 268-ос від 21.10.2019р. позивачку звільнено з посади 21.10.2019 р., ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді з 22.10.2019 року.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, дане рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради підлягає негайному виконанню.

Щодо позовної вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає судовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці " за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством. - календарних днів за цей період.

Згідно із Довідкою про розмір середньомісячної заробітної плати № 2 від 06.02.2020 середньоденна заробітна плата позивачки станом на день звільнення становила 780,86 грн.(т.2 а.с.250)

Останнім робочим днем ОСОБА_1 є 21.10.2019р.

Листами Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 №78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" та від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" визначені кількість робочих днів за період січень-грудень 2019-2020 років.

Так з 22.10.2019р. по 31.10.2019 - 8 робочих днів, в листопаді 2019р. - 21 робочий день, в грудні 2019 р. - 21 робочий день, в січні 2020 р. - 21 робочий день, в лютому 2020 - 20 робочих днів, з 01.03.2020 по 11.03.2020 - 7 робочих днів. Загальна кількість робочих днів за час вимушеного прогулу складає 98.

Отже, сума середньої заробітної плати яка підлягає стягненню на користь позивачки за час вимушеного прогулу з 22.10.2019р. по 11.03.2020 р. складає 76524,28(98 х 780,86), з відрахуванням обов`язкових податків, платежів, зборів.

Стосовно позовної вимоги в частині покладення на Харківську обласну раду обов`язку при виконанні судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату поновити (відновити) в структурі виконавчого апарату Харківської обласної ради посаду начальника юридичного управління в порядку визначеному п.4 ч.1 ст.43, ч.3 ст. 58 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР, суд зазначає, що вказана позовна вимога є передчасною, за своєю суттю направлена на майбутнє, оскільки предметом розгляду даної справи є протиправне звільнення позивачки та поновлення її на попередній посаді, отже у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду у даній справі не буде виконано відповідачем в подальшому належним чином. Відтак задоволенню не підлягає.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди на користь позивача в розмірі 100000 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1, 2 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4 та 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Суд звертає увагу, що першочерговим завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода в наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії або бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

На підтвердження понесення моральної шкоди позивачкою до суду надані листки непрацездатності серії АДП № 618207від 14.02.2019 року, серії АДР № 478026 від 22.02.2019 року, серії АДВ № 213824 від 18.03.2019 року, серії АДВ № 463816 від 01.04.2019 року, серії АГР № 307056 від 11.04.2019 року, серії АДР № 570544 від 07.10.2019 року.

Суд, зазначає, що вказані докази не є підтвердження завдання моральної шкоди позивачу звільненням, яке відбулось 21.10.2019р., оскільки датовані періодами - з 14.02.2019 по 07.10.2019 року.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано обґрунтований розрахунок суми вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка складає 100000 грн.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходила при оцінюванні заподіяної їй шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно заявленої вимоги про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги у розмірі 15 000 грн., суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат з оплати правової допомоги, надано до матеріалів справи: договір про надання правничої допомоги від 20.02.2019 року, додаткова угода до Договору про надання правничої допомоги від 20.02.2019 року від 21.10.2019 року, звіт (за Договором про надання правничої допомоги від 20.02.2019 року та Додатковою угодою від 21.10.2019 р.), рахунки № 21/10/19-1 від 27.01.2020 року на суму 10 000 грн. , № 21/10/19-2 від 27.01.2020 року на суму 5 000,00 грн., квитанція про прийняття оплати від 27.01.2020 року від 10 000,00 грн., акт про надання послуг адвоката від 27.01.2020 року.

Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься лише одна квитанція, яка підтверджує факт оплати позивачем послуг адвоката, а саме від 27.01.2020 року на суму 10 000,00 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Таким чином, враховуючи обставини справи, надані докази, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15 000,00 грн. є надмірною та підлягає частковому відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача та складають 10 000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Проведеним судовим розглядом виявлено, що відповідач не довів забезпечення дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України при реалізації управлінської функції з вирішення кадрового питання.

У зв`язку з цим, факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у публічно-правових відносинах у справі проходження публічної служби слід визнати доведеними.

З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Харківської обласної ради №268-ос від 21 жовтня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 "

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради, з 22.10.2019р.

Стягнути з Харківської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 76 524,28 грн. (сімдесят шість тисяч п`ятсот двадцять чотири гривні 28 коп.) за період з 22.10.2019 року по 11.03.2020 року включно, з відрахуванням обов`язкових податків, платежів та зборів.

Стягнути з Харківської обласної ради (61002, м. Харків, вул. Сумська, 64, код ЄДРПОУ 24283333) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.).

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення суду в частині поновлення на посаді допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 23.03.2020 року.

Суддя Рубан В.В.