Рішення № 88352330, 21.02.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2020 р. Справа №480/3451/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Мікулінцевої А.П.,

представника позивача - Пулинець Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3451/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про визнання дій протиправними, скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, в якій просить:

- визнати дії відповідача протиправними та скасувати наказ №17-к від 26.01.2016 року про звільнення його з посади за прогул без поважної причини згідно із п. 4 ст. 40 КЗпП;

- зобов`язати відповідача видати наказ, яким його звільнення з посади з 05.08.2019 року вважати за власним бажанням згідно із п. 1 ст. 38 КЗпП;

- стягнути з відповідача моральну шкоду на свою користь в розмірі 20000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2019р. у справі №818/675/19 йому 09 серпня 2019 року була видана трудова книжка із записом «26.01.2016 звільнений з посади за прогул без поважної причини згідно із п.4 ст.40 КЗпП, наказ №17-к від 26.01.2016», що суперечить вимогам п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року, оскільки відповідач зобов`язаний був внести дату звільнення 05 серпня 2019 року, скасувати наказ №17-к від 26.01.2016 року та змінити підставу звільнення внаслідок наявності заяви позивача про звільнення за власним бажанням. Проте з 20 липня 2016 року по дату звернення з позовом відповідач продовжує затримку у видачі трудової книжки. Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність, позивач позбавлений можливості реалізовувати своє право на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України, що спричиняє йому моральну шкоду, яку він оцінює в 20000грн.

09.09.2019р. позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 04.10.2019р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

28.10.2019р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.33-43), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України, починаючи із грудня 2015 року, та до 26 січня 2016 року намагалось встановити трудові відносини із ОСОБА_1 . всіма доступними способами, відповідно до законодавства виконало постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі №286/8291/15, поновивши позивача на посаді та виплативши всі належні йому кошти за час вимушеного прогулу, враховуючи його небажання поновлювати такі трудові відносини, відсутність зворотного зв`язку із ним та небажання приступити до своїх посадових обов`язків, ненадання пояснень щодо прогулів, керівник Держенергоефективності, скориставшись своїм законним правом, встановленим Кодексом законів про працю, правомірно застосував дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Посилається на те, що у відповідача були відсутні правові підстави для надсилання трудової книжки та виплати середнього заробітку до прийняття рішення Верховним Судом України від 29.07.2019р. у справі №818/675/19, яким скасовано постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року про відмову у задоволенні позову та залишено в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року, якою зобов`язано Держенергоефективності надіслати ОСОБА_1 трудову книжку, стягнути з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2016 року по 19 липня 2016 року в розмірі 11 684 грн. 40 коп. Щодо запису у трудовій книжці позивача про звільнення 26.01.2016 з посади за прогул без поважної причини згідно з пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю вказує, що заява про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 від 03.02.2016 була написана після звільнення за прогули відповідно до наказу Держенергоефективності від 26.01.2016р. № 17-к, про що позивачу було відомо, та із цієї дати у нього до 05.08.2019р. (день надіслання відповідачем трудової книжки рекомендованим листом з описом вкладення) була можливість звернусь до Держенергоефективності за трудовою книжною особисто, або в інший спосіб відповідно до законодавства та агентство ні в якому разі не мало намірів вчиняти будь - які дії по відношенню до позивача щодо невидачі йому трудової книжки. Проти стягнення моральної шкоди представник відповідача також заперечує, оскільки факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру не підтверджено.

Ухвалою від 31.10.2019р. підготовче провадження закрито та справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи (а.с.159), в судове засідання не з`явився, надіслав клопотання (а.с.165-166), в якому розгляд справи просив здійснювати у його відсутність та відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.10.2015 року у справі № 826/8291/15 позивача ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу контрольно-наглядової діяльності управління у Сумській області Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України з 02.04.2015 року.

18.12.2015 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву про звільнення з посади за власним бажанням та зазначив, що надає згоду на надіслання йому трудової книжки поштою.

24.12.2015 року відповідачем прийнято наказ № 602-к, яким на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.10.2015 року у справі № 826/8291/15 позивача поновлено на посаді (а.с.51).

04.01.2016 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням, в якій зазначив, що надає згоду та просить надіслати поштою трудову книжку.

26.01.2016 року відповідачем прийнято наказ № 17-к, яким звільнено позивача з 26.01.2016 року з посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с.92).

03.02.2016 року позивач подав повторну заяву про звільнення його з посади за власним бажанням та надіслання йому трудової книжки поштою.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду 19.07.2016 року у справі № 818/675/16 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , - визнано протиправною бездіяльність Держенергоефективності щодо не надіслання поштою трудової книжки та зобов`язано відповідача надіслати позивачу на адресу: АДРЕСА_1 його трудову книжку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 року у справі № 818/675/16 задоволена апеляційна скарга Держенергоефективності. Постанова Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2016 року скасована з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача (а.с.107-108).

Постановою Верховного Суду від 29.07.2019 року у справі № 818/675/16 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 року та залишено в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2016 року.

На виконання зазначеного рішення касаційної інстанції 05.08.2019 року відповідачем на адресу: АДРЕСА_1 надіслана трудова книжка ОСОБА_1 та отримана останнім 09.08.2019 року.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.09.2019р. у справі №480/3003/19 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.07.2016 року по дату фактичного надіслання на його адресу трудової книжки відмовлено (а.с.111-112).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019р. рішення суду першої інстанції у справі №480/3003/19 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог (а.с.169-173), оскільки, як встановлено судовим розглядом, позивач у своїх заявах від 18.12.2016 року, 04.01.2016 року, а також 03.02.2016 року неодноразово висловив згоду на пересилання поштою трудової книжки. Втім, всупереч положенням ч. 1 ст. 47 КЗпП України, вимог Інструкції № 58 та волевиявленню ОСОБА_1 трудова книжка відповідачем не надіслана; обов`язок роботодавця видати звільненому працівникові трудову книжку є безумовним і не може бути поставлений у залежність від причин чи підстав звільнення особи.

За наведених обставин, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність вини відповідача у затримці видачі позивачу трудової книжки до прийняття рішення Верховним Судом.

Отже, факт наявності вини Держенергоефективності у затримці видачі трудової книжки до 05.08.2019р. встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому в силу ч.4 ст.78 КАС України такі обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу №17-к від 26.01.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади за прогул без поважної причини згідно із п. 4 ст. 40 КЗпП, суд керується таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин

Отже, з огляду на норми трудового законодавства, прогулом може вважатись лише невихід на роботу без поважних причин.

У разі, якщо працівник обґрунтовує невихід на роботу поважним причинам, оцінка таких причин на предмет поважності повинна виходити з того, що ці причини мають бути істотними, тобто такими, які перешкоджають явці на роботу і не можуть бути усунені самим працівником.

Так, в матеріалах справи містяться копії актів Комісії Держенергоефективності про відсутність працівника - начальника відділу контрольно - наглядової діяльності Управління у Сумській області ОСОБА_1 на робочому місті від 14.01.2016 № З-д/09-16 , від 15.01.2016 № 4-д/09-16, від 16.01.2016 № 5-д/09-16, 18.01.2016 року № 6-д/09-16, від 19.01.2016 року № 7-д/09-16, від 20.01.2016 № 8-д/09-16, від 21.01.2016р. № 9-Д/09-16, від 22.01.2016 № 10-д/09-16, від 25.01.2016 № 11-д/09-16, від 25.01.2016 № 12-д/09-16, від 26.01.2016 № 13-д/09-16, складені о 17-30 (час закінчення робочого часу в Держенергоефективності) (а.с.70-84).

Також згідно з копією табелю обліку використання робочого часу начальника відділу контрольно-наглядової діяльності Управління у Сумській області за січень 2016 року (а.с.100) ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин у дні, вказані в актах - 14.01.2016р., 15.01.2016р., 16.01.2016р., 18.01.2016р.-22.01.2016р., 25.01.2016р. та 26.01.2016р.

Проте, суд не погоджується із висновками відповідача щодо наявності підстав для звільнення позивача з посади саме за прогул без поважної причини згідно із п.4 ст.40 КЗпП, як це зазначено в наказі від 26.01.2016р. №17-к (а.с.92).

Зокрема, відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи, лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

Підстави припинення трудового договору визначені статтею 36 КЗпП України, а саме: звільнення за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП), розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст. 38 та 39 КЗпП) або з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.ст. 40 та 41).

Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 після видачі наказу Держенергоефективності від 24.12.2015р. №602-к про поновлення його на посаді начальника відділу контрольно - наглядової діяльності Управління у Сумській області (а.с.51) з 12 січня 2016 року виявив бажання звільнитися з роботи згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України, оскільки він проживає у м. Суми, внаслідок чого не має об`єктивної можливості продовжувати свої посадові обов`язки в м. Києві, про що він писав відповідну заяву (а.с.10).

Вказані обставини були встановлені також під час розгляду справи №818/675/19, про що свідчить зміст постанови Верховного Суду від 29.07.2019р. (а.с.14, зворотній бік).

Таким чином, відсутність ОСОБА_1 на роботі після 12 січня 2016 року була обумовлена поважними причинами, про які він заздалегідь повідомив роботодавця та у зв`язку з якими він просив припинити трудові відносини саме на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, проте останній звільнив його із займаної посади за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин), тому позивача повинні були звільнити через два тижня після подання ним відповідної заяви згідно з пунктом, на який він посилався, чого зроблено не було.

Відтак, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати наказ №17-к від 26.01.2016р. про звільнення ОСОБА_1 з посади за прогул без поважної причини згідно із п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, оскільки це є належним та ефективним способом захисту його порушених прав у даному випадку.

Крім того, підлягають задоволенню і вимоги про зобов`язання відповідача видати наказ, яким звільнення позивача з посади з 05.08.2019р. вважати за власним бажанням згідно із п.1 ст.38 КЗпП, оскільки такі вимоги є похідними від позовних вимог про визнання наказу №17-к від 26.01.2016р. про звільнення ОСОБА_1 з посади за прогул без поважної причини згідно із п.4 ч.1 ст.40 КЗпП протиправним та відповідно до п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки; про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника; раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20000грн., суд вказує на таке.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з порушенням права власності, стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом не встановлено заподіяння моральної шкоди позивачу, адже на підтвердження цього позивачем належних доказів надано не було. Крім того, суд вважає необґрунтованою також суму, яку позивач оцінив у 20000,00 грн.

Тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Статтею 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 1536грн.80коп. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про визнання дій протиправними, скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №17-к від 26.01.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади за прогул без поважної причини згідно із п. 4 ст. 40 КЗпП.

Зобов`язати Державне агенство з енергоефективності та енергозбереження України (01601, м. Київ, пров. Музейний,12, код ЄДРПОУ 37536010) видати наказ, яким звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з посади з 05.08.2019 року вважати за власним бажанням згідно із п. 1 ст. 38 КЗпП.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державного агенства з енергоефективності та енергозбереження України (01601, м. Київ, пров. Музейний,12, код ЄДРПОУ 37536010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 1536грн.80коп. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн. вісімдесят коп.)

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02 березня 2020 року

Суддя О.О. Осіпова