Рішення № 88350181, 23.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2020 року Справа № 160/1948/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування п.49 рішення №124 від 27.09.2019 р., зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.02.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Дніпропетровський обласний військовий комісаріат, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 49 рішення Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ: 00034022), оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 № 124 про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням такому III групи інвалідності;

- зобов`язати Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ: 00034022) прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу, як особі з інвалідністю III групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов`язаної із захистом Батьківщини, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року з урахуванням виплат, проведених у зв`язку з встановленням ОСОБА_1 25 % втрати працездатності;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, зобов`язавши Міністерство оборони України у місячний термін з дня набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у даній справі подати звіт про його виконання.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/1948/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 20.02.2020 р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах України за контрактом. 18.05.2016 р. під час первинного огляду органами МСЕК позивачеві встановлено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що сталося 13.02.2016р., та виплачена одноразова допомога у разі часткової втрати працездатності військовослужбовців в сумі 25375 грн. Позивач вказує на те, що за наслідками повторного огляду органами МСЕК 05.06.2019 р. йому було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби у зв`язку з чим. він звернувся до Міністерства оборони України через Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у зв`язку із отриманням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, проте рішенням комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом №124 (п.49) від 27.09.2019р. позивачеві було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки ІІІ група інвалідності позивачеві була встановлена понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки з 05.06.2019р. він набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вважає, що право позивача не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, так як першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі, а також і враховуючи положення ст.58 Конституції України. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України та Верховного Суду.

Ухвалою суду від 21.02.2020 р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача - надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; третю особу - надати суду письмові пояснення на позов з дотриманням вимог ст.ст. 165, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

16.03.2020 р. через канцелярію суду від третьої особи надійшли письмові пояснення на позов, у яких останній просив у задоволенні позову позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що, між первинною втратою працездатності та черговим оглядом МСЕК, яким позивачеві встановлено ІІІ групу інвалідності пройшло більше двох років, а тому підстав для прийняття комісією позитивного рішення щодо виплати позивачеві одноразової грошової допомоги немає у зв`язку з чим відмова у призначенні такої одноразової грошової допомоги позивачеві, у даному випадку, є правомірною. Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99, то третя особа зазначає, що правовідносини, які між позивачем та відповідачем виникли 05.06.2019р. з дати встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності при повторному огляді МСЕК, у проміжок часу з 18.05.2016р. (встановлення позивачеві 25% втрати працездатності) та зміною групи інвалідності 05.06.2019р. (ІІІ група інвалідності) пройшло більше двох років, а тому застосування відповідачем положень ч.4 ст.16-3 Закону №2011ХІІ (у редакції Закону України №1774-VІІІ) є правомірним. Окрім того, відповідач вказує на те, що при розгляді даної справи про зобов`язання Міністерство оборони України вчинити певні дії, суд лише вправі зобов`язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої допомоги, що не належить до компетенції суду та є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на постанови Верховного Суду України від 18.03.2014р. у справі №21-11а14 та від 22.04.2014р. у справі №21-484а13.

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч.2 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 23.03.2020 р. у межах строку, встановленого ч.2 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у справі.

ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині А1035. 05.09.2017 року, наказом командира військової частини А1035 (по особовому складу) № 58-рс звільнений з військової служби у запас, відповідно до п. «і» ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

06.09.2017 року наказом командира військової частини А1035 (по стройовій частині) №63, виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до Покровського РВК Дніпропетровської області. В період з 07 вересня 2015 року по 17 вересня 2015 року, з 18 вересня 2015 року по 26 грудня 2015 року, з 11 січня 2016 року по 04 лютого 2016 року, з 10 лютого 2016 року по 19 лютого 2016 року, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції в Донецькій області. 21 січня 2016 року було видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 , яке надає права на пільги встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

18 травня 2016 року під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, що сталося 13 лютого 2016 року, про що свідчить довідка МСЕК серія 12 ААА №009615 від 18 травня 2016 року. У зв`язку із втратою працездатності 25% позивачу було виплачено 25 375 грн.

01 березня 2019 року Військово-лікарською комісією Західного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранення, контузій, травм, каліцтв, винесено протокол №81, в якому значиться: «Травма, поранення: «мінно-вибухова травма (13.02.2016р.). Стан після повторної ХО (18.02.2016р.) з вогнепальних осколкових поранень середньої третини правого плеча, середньої третини лівого стегна (13.02.2016р.), ТРАВМА, ПОРАНЕННЯ, КОНТУЗІЯ, ТАК, ПОВЯЗАН1 ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».

05 червня 2019 року під час огляду органами МСЕК мене визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААА №845671 від 05.06.2019 року.

В подальшому, позивач звернувся до Міністерства оборони України через уповноважений орган Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для призначення та виплати мені одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст.ст.16- 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975. Однак, 27 вересня 2019 року комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянувши мої документи, прийшла до висновку про відмову мені у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, що відображено в п.49 Протоколу №124 від 27.09.2019 року.

Підставою для відмови слугувало те, що після первинного огляду МСЕК 18 травня 2016 року, яким позивачу було встановлено втрату працездатності 25 % та визнання його особою з інвалідністю III групи при огляді МСЕК 05 червня 2019 року, пройшов понад двохрічний термін, що передбачений п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Про відповідне рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивача було повідомлено рекомендованим листом Покровського територіального центру комплектування та соціальної підтримки датованого 30 жовтнем 2019 року вих.№2854. Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з пунктом 49 рішення про відмову позивачеві в призначенні грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 05.06.2019р., оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019р. №124 у зв`язку з чим позивач просить захистити його порушене право шляхом визнання протиправним та скасування п.49 наведеного рішення відповідача та зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому ІІІ групи інвалідності, а саме: з 05.06.2019р., відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013р., з урахуванням попередніх виплат посилаючись на те, що прийняті зміни до ст.16-3 Закону №2011 не підлягають застосуванню до даних правовідносин, так як суперечать ст.58 Конституції України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з п. 1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пп. 6 п. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Розмір одноразової грошової допомоги визначає стаття 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до п. б) ч. 1 якої одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Пункт другий статті 16-2 Закону №2011-ХІІ передбачає, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

За правилами пункту четвертого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

В подальшому, з 01.01.2017 року, законодавцем доповнено п. 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ абзацом 2 та встановлено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №335 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 доповнено абзацом такого змісту: У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

З огляду на зазначені норми права, суд приходить до висновку, що право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності може бути реалізоване за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. В разі, якщо вищу групу інвалідності або втрату працездатності особі було встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Як вже зазначалось, позивачу первинно було встановлено 25% втрати працездатності 18.06.2016 року та виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку з частковою втратою працездатності у розмірі 25375 грн., а ІІІ групу інвалідності позивачу було встановлено при повторному огляді 05.06.2019 року, тобто після спливу 2 років з моменту первинної втрати працездатності, що свідчить про відсутність у позивача права на отримання виплат різниці одноразової грошової допомоги.

Також, суд зазначає з приводу того, що в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, яка набрала чинності 1 січня 2017 року може бути застосована до спірних правовідносини, оскільки право на отримання різниці одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності виникає у особи з моменту встановлення інвалідності вищої групи чи більшої втрати працездатності, а не з моменту первинного встановлення втрати працездатності. Відтак, оскільки ІІІ (вищу від первинної втрати працездатності) групу інвалідності позивачу було встановлено 05.06.2019 року, тобто на час дії п. 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ в редакції з 01.01.2017 року, у відповідача були відсутні підстави не застосовувати чинну норму п. 4 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ та призначати позивачу виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи, з урахуванням виплачених сум, після спливу 2 років з моменту первинного встановлення 25% втрати працездатності.

Верховний Суд в рішеннях від 20.03.2018 року у справі № 295/3091/17, від 21.06.2018 року у справі №760/11440/17 вирішуючи спір між сторонами фактично виходили з того, що право на отримання одноразової грошової допомоги не обмежене у часі, оскільки виникає з моменту встановлення відповідної групи інвалідності або втрати працездатності. Між тим, фактично Верховним Судом не надано оцінки праву особи на отримання саме різниці між сумами грошової допомоги, з урахуванням вже виплачених сум, при встановленні інвалідності більшої групи в контексті не дотримання дворічного терміну з моменту первинного встановлення інвалідності, визначеного ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ та п. 8 Порядку №975.

Доводи позивача щодо необхідності задоволення позовних вимог із посиланням на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року в справі 21-563а14 суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

В постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року в справі 21-563а14 судом зроблено висновок по суті спірних відносин щодо права особи на отримання грошової допомоги при настанні інвалідності, якщо станом на день звільнення останнього зі служби діяла стаття 16 Закону № 2011-ХІІ, яка передбачала державне обов`язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги. По суті цих правовідносин Верховний Суд України зазначив, що «обов`язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Тому у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Тобто, спірні відносини, що були предметом розгляду у справі 21-563а14 є відмінними від тих, що становлять предмет розгляду у даній справі.

Отже, підстави для визнання протиправним та скасування пункту 49 рішення про відмову позивачу в призначенні грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 05.06.2019р., оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019р. №124 (основної вимоги), відтак, відсутні й підстави для задоволення похідних вимог про зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому ІІІ групи інвалідності, а саме 05.06.2019р., відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 р., з урахуванням попередніх виплат.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем пункту 49 рішення про відмову позивачеві в призначенні грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 05.06.2019 р., оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 р. №124, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення про відмову у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом не встановлено порушення відповідачем прав та інтересів позивача на належне соціальне забезпечення, при прийнятті пункту 49 рішення про відмову позивачеві в призначенні грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 05.06.2019 р., оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019р. №124, у зв`язку з чим слід відмовити позивачеві у задоволені позовних вимог про визнання даного пункту протиправним та його скасування.

Приймаючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.

Враховуючи висновки суду щодо відмову у задоволенні позову, похідна вимога про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, розгляду не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Отже, з урахуванням того, що у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати не розподіляються відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 134, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування п.49 рішення №124 від 27.09.2019р., зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова