Ухвала суду № 88343098, 20.03.2020, Збаразький районний суд Тернопільської області

Справа № 598/484/20

провадження № 2/598/311/2020

У Х В А Л А

"20" березня 2020 р. м.Збараж Тернопільської області

Суддя Збаразького районного суду Тернопільської області Олещук Б.Т., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

встановив:

До Збаразького районного суду звернулась ОСОБА_1 із позовною заявою, зареєстрованою через канцелярію суду 17.03.2020р., до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. В якій просить:

1. Визнати рішення про розірвання шлюбу, укладеного між нею – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Шахтарського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №22 від 07 лютого 2014 року.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі мінімального гарантованого розміру – 889,50 грн. на місяць.

3. Звільнити її від сплати судового збору за подання даної заяви.

4. Судові витрати покласти на відповідача – ОСОБА_2 .

Дана позовна заява зареєстрована в суді і справі присвоєно №598/484/20, провадження №2/598/311/2020.

Одночасно з пред`явленням позовної заяви позивач у позові пред`явила вимогу про звільнення від сплати судового збору з тих підстав, що вона перебуває в скрутному матеріальному становищі, має недостатній рівень доходів та утримує двох неповнолітніх дітей.

Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно ст.8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сімї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, або звільнення від його сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v.Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v.Poland») від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v.Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v.Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v.Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v.Poland» від 26 липня 2005 року.

Отже, чинним законодавством визначено право суду, а не обов`язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення заявника від сплати судового збору. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Водночас, порушуючи питання про звільнення від сплати судового збору, ОСОБА_1 не додала доказів, які б дали можливість оцінити майновий стан позивачки, зокрема відомості про витрати позивачки.

Також позивачем не надано суду належних та допустимих доказів звільнення її від сплати судового збору.

Таким чином, зазначені позивачем обставини не є підставою для звільнення від сплати судового збору, а тому дана позовна заява в частині звільнення позивача від сплати судового збору є необґрунтованою.

З огляду на наведене, приходжу до висновку, що у звільнені позивача від сплати судового збору у даній справі слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.129 Конституції України, ст.8 Закону України «Про судовий збір», ст.ст.133, 136, 258-261, 272, 353 ЦПК України, суддя,-

постановив :

Відмовити в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору за подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Дана ухвала суду оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її проголошення. Заперечення на дану ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Дана ухвала суду складенау повному обсязі і підписана суддею 20 березня 2020 року.

Суддя Богдан Олещук