Рішення № 88342286, 18.03.2020, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/552/20

2/583/299/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого – судді Ільченко В.М.

за участю секретаря Якубович В.В.

відповідачки ОСОБА_1

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в залі суду №1 справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2020 відкрито провадження в даній справі. Позивач свої вимоги мотивує тим, що відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 27.12.2013 (далі – Генеральна угода) відповідачка отримала кредит у розмірі 22399,09 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В порушення умов договору відповідачка свої зобов`язання не виконує, в зв`язку з чим станом на 14.01.2020 має заборгованість у розмірі 102785,94 грн, з них: заборгованість за кредитом – 21320,89 грн, заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом – 23123,41 грн, заборгованість за комісією – 4613,35 грн, заборгованість за пенею – 53728,29 грн, штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди - 4613,35 грн, яку позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь, а також стягнути судові витрати.

Від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Генеральна угода не містить визначення розміру пені, а має тільки посилання на Умови і правила. Разом з тим, до позовної заяви додана копія витягу з Умов та правил надання банківських послуг, які не містять її підпису, фактично ні з якими Умовами та правилами надання банківських послуг її не ознайомлювали. Також Генеральна угода не має положень про сплату нею комісії. Тому вважає, що немає законних підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з неї пені та комісії. Також просить, у разі стягнення з неї грошових коштів на користь позивача, відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, розстрочити виконання судового рішення на строк 36 календарних місяці, оскільки вона на даний час не працює, має середню спеціальну медичну освіту, розлучена, має на утриманні двох малолітніх дітей, а тому з об`єктивних причин не зможе виплатити заборгованість в більш стислі строки.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, та просили відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, комісії та штрафу, а також розстрочити виконання судового рішення.

Суд, проаналізував матеріали справи, вислухав пояснення відповідачки та її представника, врахував позицію позивача, дослідив письмові докази, дійшов такого висновку.

Встановлено, що 27.12.2013 між сторонами укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно якої відповідачка погодилася з тим, що дана генеральна угода разом із запропонованими банком Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком кредитний договір. Згідно умов генеральної угоди банк надає позичальникові строковий кредит в сумі 22399,10 грн на строк 24 місяці з 27.12.2013 по 31.12.2015 шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 22399,10 грн, в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів розмірі 1,5% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в зазначені у заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: починаючи з «1» по «25» числа кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 1120,85 грн для погашення заборгованості по кредиту, котра складається з заборгованості по кредиту, процентів, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.12.2015 (п. 2.1 Генеральної угоди).

Пунктом 2.2 Генеральної угоди визначено, що при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, зазначених в цій Генеральній угоді, Умовах та правилах, більш ніж на 31 день, по зобов`язанням, строк яких наступив, сторони узгодили, що строк повернення кредиту вважається 32-ий день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф в розмірі 9178,15 грн.

Відповідно до п. 2.8 Генеральної угоди при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, останній сплачує банку пеню, розмір якої зазначений у Умовах та правилах за кожний день прострочки.

За розрахунком банку станом на 14.01.2020 за відповідачкою утворилася заборгованість у розмірі 102785,94 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 21320,89 грн, заборгованість за процентами – 23123,41 грн, заборгованість за комісією – 0,00 грн, заборгованість по пені – 53728,29 грн, а також штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 4613,35 грн. Розміри складових заборгованості відповідачкою не оспорені.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами, а також комісію, пеню та штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за Генеральною угодою від 27.12.2013, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Генеральну угоду, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015 провадження №6-16цс15.

Таким чином, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Генеральній угоді домовленості сторін про розмір пені, яка повинна бути сплачена у разі порушення позичальником зобов`язання по погашенню кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З наведених підстав, суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідачка мала на увазі, підписуючи Генеральну угоду, та відповідно брала на себе зобов`язання зі сплати заборгованості за пенею та комісією за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.

Окрім цього, цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15).

Позивачем надано суду докази про порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягає у несплаті в повному обсязі кредиту та процентів. В той же час за це порушення банком нарахована і пеня, і штраф, що відповідно до наведеної правової позиції Верховного Суду України, є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне і те саме порушення.

За таких обставин, вимога щодо стягнення пені задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню 49057,65 грн, з них: заборгованість за кредитом – 21320,89 грн, заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом – 23123,41 грн, штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди - 4613,35 грн.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову (48%), на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, в розмірі 1008,96 грн.

Щодо прохання сторони відповідача про розстрочку виконання судового рішення суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

При цьому, правові підстави для розстрочення рішення суду визначено ст. 435 ЦПК України, в якій зазначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Таким чином, системне тлумачення вищевикладених норм права дає підстави дійти висновку, що розстрочка виконання рішення суду може бути надана лише за наявності відповідного мотивованого клопотання зацікавленої сторони та за наявності для цього виключних обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим у строк, встановлений судовим рішенням чи загальними правилами примусового виконання.

За своїм змістом розстрочка виконання рішення застосовується у виключних випадках та розстрочено може бути виконання рішення суду, яке не було ухвалено у зв`язку з невиконанням зобов`язань зі сплати періодичних платежів.

Кредитні зобов`язання є зобов`язаннями боржника щодо періодичного повернення взятого кредиту протягом певного строку або шляхом встановлення певних періодичних платежів.

Підставою звернення до суду з даним позовом було порушення відповідачкою зобов`язання зі сплати періодичних платежів за кредитним договором, що свідчить про неможливість сплати нею періодичних платежів.

За таких обставин не може бути надана розстрочка платежу, стягнутого у вигляді одноразової суми за порушення зобов`язань по сплаті періодичних платежів, до того ж без наявності підстав, визначених положенням 435 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 61 Конституції України, ст.ст. 207, 526, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 263-265, 267, 268, 435 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570, Україна, м. Київ, вул. Грушевського, 1д) заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 27 грудня 2013 року в сумі 49057,65 грн (сорок дев`ять тисяч п`ятдесят сім грн 65 коп.) та в рахунок відшкодування судових витрат 1008,96 грн (одна тисяча вісім грн 96 коп.), а всього стягнути 50066,61 грн (п`ятдесят тисяч шістдесят шість грн 61 коп.).

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд Сумської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 20 березня 2020 року.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області В.М. Ільченко