Рішення № 88338678, 20.03.2020, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/1445/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

17 березня 2020 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

при секретарі - Самолюк А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

в с т а н о в и в :

в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 15788,67 грн. звернулось АТ КБ "ПриватБанк".

АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11.11.2016 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5360,61 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Зазначив, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з Умовами та Правилами, Тарифами складає між ним та банком договір.

При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому і друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Зазначив, що відповідно до п.2.1 Генеральної угоди, погашення заборгованості (яка складається з заборгованості по кредиту, процентів, а також інших витрат) здійснюється в період з 1 по 25 число кожного місяця шляхом надання позичальником щомісячного платежу у розмірі 478,8 грн. 08 коп.

Вказує, що відповідно до п.2.2 Генеральної угоди, при порушенні клієнтом термінів погашення заборгованості більш ніж на 31 день останній зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 1011,96 грн.

Зазначає, що відповідно до п.2.8 Генеральної угоди, при порушенні зобов`язань по сплаті кредиту клієнт сплачує банку пеню розмір якої передбачено Умовами та Правилами за кожний день прострочення платежу.

Зазначаючи про те, що відповідач порушив умови договору по поверненню коштів та ст.ст.526, 527, 530, 599 ЦК України, позивач просить стягнути з нього заборгованість за кредитом станом на 20.11.2019 року на суму 15788,67 грн., яка складається: 5360,61 грн. - заборгованість за кредитом; 2125,82 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 7290,28 грн. - заборгованість за пенею; 1011,96 грн. - штраф.

Ухвалою суду від 17.01.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження відповідно до ст.274-279 ЦПК України з повідомленням (викликом) сторін, та роз"яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

У встановлений судом строк відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву. Заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження учасники справи не подавали.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в поданій до суду заяві позов підтримав та просить розглянути справу без його присутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до суду не подав.

За клопотанням представника позивача суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В судовому засіданні відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт від 11.11.2016 року вбачається, що вона укладена з метою забезпечення виконанння боржником обов"язків по кредитному договору №SAMDN50000019033674 від 29.12.2007 та згідно умов даної Генеральної угоди ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5360,61 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та взяв на себе зобов"язання погашати зазначений кредит, відсотки по ньому та інші платежі щомісячно в розмірі 478,8 грн.

Відповідно до положень пунктів 1.1-1.2 Генеральної угоди, сторони домовилися про зменшення поточної заборгованості позичальника за зазначеними вище кредитними договорами, а також сторонами було визначено розмір заборгованості позичальника за кожним кредитним договором на дату підписання генеральної угоди.

У пункті 1.6 Генеральної угоди сторони обумовили, що підписання вказаної угоди не являється анулюванням заборгованості позичальника.

Відповідно до п.2.1 Генеральної угоди, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця боржник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом у сумі 478,8 грн., яка складається з заборгованості за кредитом, відсотках та інших платежах. Дата останнього погашення не повинна бути пізніше 30.11.2017.

Згідно п.2.2. Генеральної угоди, при порушені позичальником термінів погашення заборгованості вказаних в Генеральній угоді більше чим на 31 день, з 32 дня заборгованість вважається простроченою і клієнт сплачує банку штраф у розмірі 1011,96 грн.

Відповідно до п.2.8 Генеральної угоди, при порушені зобов`язань по сплаті кредиту клієнт сплачує банку пеню, розмір якої визначений Умовами та правилами за кожен день прострочки.

Докази про те, що ОСОБА_1 оспорював даний кредитний договір в матеріалах справи відсутній.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач підписав Генеральну угоду про реструкутуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, використовував кредитні кошти, що також підтверджує виникнення договірних правовідносин між сторонами з приводу отримання ОСОБА_1 у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" кредиту.

При цьому суд враховує що будь-яких доказів на підтвердежння погашення заборгованості ОСОБА_1 по даному кредиту суду не надано.

Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а отже з відповідача на користь позивача слід стягнути тіло кредиту.

Оскільки кредитним договором було передбачено повернення коштів щомісячними платежами, а ОСОБА_1 дані умови порушив, то відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України з нього слід стягнути заборгованість по кредиту в сумі 5360,61 грн.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у строк та в порядку, встановленому договором.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Кредитним договором визначено, що ОСОБА_1 отримав кредит зі сплатою 13% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом і оскільки борг по процентах станом на 20.11.2019 року становив 2125,82 грн. і на даний час він не сплачений, то в цій частині позовні вимоги слід задовольнити.

При цьому судом береться до уваги і те, що розрахунок заборгованості відповідачем не оспорювався.

Окрім того, при укладенні Генеральної угоди від 11.11.2016 року, сторони домовились, що за порушення взятих зобов`язань по поверненню коштів більш ніж на 31 день ОСОБА_1 зобов`язався сплатити на користь банку штраф в фіксованій частині в розмірі 1011,96 грн. (п.2.2 Генеральної угоди), в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 1011,96 грн.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки ОСОБА_1 зов`язання перед банком порушив, то відповідно до умов Генеральної угоди та вимог ст.549 ЦК України з нього на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" підлягає стягненню штраф в розмірі 1011,96 грн., розмір якого підтверджується, доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості за кредитним договором.

Водночас, умовами Генеральної угоди, а саме п.2.8 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення в розмірі визначеному Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Відповідно до п.2.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг у разі виникнення заборгованості на суму від 100 грн. включаючи простроченні зобов`язання, згідно п.2.1.12.6.2 Умов та правил, позичальником сплачується пеня в розмірі базової процентної ставки по договору / 30 (нараховується за кожний день прострочення) + 50 грн. (одноразово).

Таким чином, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 7290,28 грн. заборгованості за пенею.

Водночас суд вважає, що вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення із ОСОБА_1 , окрім штрафу, ще й пені задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення строків платежів по кожному з грошових зобов`язань.

Водночас, умовами договору, а саме пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати пені за користування кредитними коштами, та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Водночас, суд виходить з того, що згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях та з того, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За вказаних обставин, оскільки наданий позивачем Витяг з умов та Правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, суд дійшов до висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання генеральної угоди. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір пені за користування кредитними коштами.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку що під час укладення договору сторони в належній формі не досягли згоди щодо розміру пені.

Також суд враховує, що відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення порядку й строків погашення кредиту свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи викладене, суд вважає правильним стягнення з позичальника на користь банку лише однієї із заявлених до стягнення неустойки - штрафу та приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача, окрім штрафів, ще й пені в розмірі 7290,28 грн. задоволенню не підлягають.

При вирішенні зазначеного спору суд бере до уваги і те, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не подав.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача, становить 8498,39 грн. з яких: 5360,61 грн. заборгованість за кредитом, 2125,82 заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1011,96 грн. заборгованості за штрафами.

Окрім того, позивачем при поданні позовної заяви сплачено 1921 грн. судового збору, а тому за правилами ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1034,07 грн. витрат на сплату судового збору, пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 549, 1048, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (юридична адреса: м.Київ, вул.Грушевського,1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 8498 грн. 39 коп. заборгованості за кредитним договором та 1034 грн. 07 коп. витрат на сплату судового збору.

В іншій частині в задоволені позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.03.2020.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.