Рішення № 88334627, 19.03.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2020 р. Справа №480/5112/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби індексації заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 01.03.2018 року та з 01.04.2018 року по 01.11.2019 року, грошової компенсації вартості не отриманого речового майна, грошової компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки;

- поновити ОСОБА_1 порушені права шляхом зобов`язання Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 01.03.2018 року та з 01.04.2018 року по 01.11.2019 року, грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна за період з 02.11.2016 року по 07.11.2019 року, грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення;

- зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації вартості речового майна, невиплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 07.11.2019 року по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що відповідно до наказу начальника Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 07 листопада 2019 року № 354-ОС позивач звільнений з військової служби у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням троку контракту, та виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Але на час звільнення з військової служби, Сумським прикордонним загоном не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не проведена та не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 02.11.2016 року по 01.03.2018 року та з 01.04.2018 року по 01.11.2019 року, невиплачена грошова компенсація замість належного речового майна, невиплачена компенсація невикористаних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016,2017,2018 та 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

На виконання зазначеної ухвали відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якій проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що відповідно до положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Тобто законом чітко визначено, що виплата індексації заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів на відповідний рік. При цьому згідно з межами фінансових ресурсів, виділених військовій частині 9953 - Сумському прикордонному загону згідно з бюджетними призначеннями за спірний період, кошти на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення не передбачено, тому позивачу правомірно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Щодо вимоги виплати компенсації за невчасно виплачену компенсацію за речове майно відповідач зазначив, що на момент звернення позивача із заявою про виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна за період проходження служби, відповідні кошти були відсутні. Проте в подальшому, позивачу відповідно до рапорту, у грудні 2019 року було нараховано та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 16 841,87 грн. Крім того зазначив, що компенсація за невчасно виплачену компенсацію за речове майно має разовий характер і вона не передбачена в переліку грошових доходів, за невиплату яких, виплачується компенсація. Щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у відзиві відповідач зазначив, що позивачу не відмовлялося у виплаті даної компенсації, оскільки він не звертався із заявами про виплату компенсації ні в період проходження служби, ні в рік звільнення.

В подальшому позивачем було надано суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що позиція відповідача, викладена у відзиві на позов є необґрунтованою, а тому наполягав на задоволенні своїх вимог.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач та представник відповідача у судове засідання не з`явилися, про місце, час та дату розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 67, 72).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом начальника 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 07.11.2019 № 354-ОС старшину Когена Дмитра (П-012912), інспектора прикордонної служби 3 категорії - водія (гранатометника) 1 мобільної групи відділення інспекторів прикордонної служби (на бойових броньованих автомобілях) 2 прикордонної застави 1 відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування, звільненого з військової служби у запас наказом начальника 5 прикордонного загону від 03.10.2019 року № 299-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 13).

Відповідно до витягу розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення з листопада 2016 року по листопад 2019 року, позивачу у листопаді 2019 року було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з січня 2019 року по листопад 2019 року (а.с. 34-44).

Разом з тим відповідно до платіжного доручення від 26.12.2019 року № 3067 та платіжної відомості за грудень 2019 року № 183 (а.с. 74, 77), позивачу у грудні 2019 року було виплачено компенсацію за речове майно у розмірі 16 841,87 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Щодо позовних вимог про визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби індексації заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 01.03.2018 року та з 01.04.2018 року по 01.11.2019 року та зобов`язання Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 01.03.2018 року та з 01.04.2018 року по 01.11.2019 року, суд зазначає.

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ст. 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Частинами 1 та 5 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу положень ч. 1 ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (в редакції від 28.12.2014 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Згодом Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 15, ст. 111) цифри "101" замінено цифрами "103".

Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (в редакції від 28.12.2014 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 3 жовтня 2017 року N 2148-VIII у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" у статті 5, зокрема у частині шостій слова "бюджету Пенсійного фонду України" та "інших" виключено.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 (в редакції від 29.01.2014 року) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 р. N 77 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 і від 9 грудня 2015 р. N 1013" в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078, цифри "101" замінено цифрами "103".

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Твердження відповідача, що відповідно до положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, суд вважає необгрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", на яку посилається відповідач, не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного суду від 19 червня 2019 року по справі №825/1987/17 (адміністративне провадження №К/9901/50622/18).

Також посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, суд вважає безпідставними, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Водночас твердження відповідача, що індексація не входить до складу грошового забезпечення, суд вважає безпідставними, оскільки Верховний Суд в постанові від 16.12.2019 року № 823/726/16 наголосив, що індексація заробітної плати є її складовою частиною та в умовах зростання цін її віднесено до державних соціальних гарантій, що є обов`язковим для підприємств, установ та організацій всіх форм власності. несвоєчасна виплата заробітної плати є підставою для виплати компенсації.

Таким чином суд зазначає, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Крім того суд зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

З матеріалів справи, а саме з витягу розрахунково-платіжної відомості з листопада 2016 року по листопад 2019 року, суд вбачає, що позивачу в грудні 2018 року було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за грудень 2018 року, а також у листопаді 2019 року було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення з січня 2019 року по листопад 2019 року (а.с. 34-43).

При цьому суд зазначає, що у березні 2018 року на виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України від 02.03.2018 № 169 “Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Державної прикордонної служби України" відбулось підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України шляхом збільшення посадових окладів. Отже враховуючи підвищення у березні 2018 року грошового забезпечення, відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, позивач набув право на отримання індексації з грудня 2018 року.

А відтак, враховуючи те, що у зв`язку з підвищення у березні 2018 року грошового забезпечення, відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, позивач набув право на отримання індексації з грудня 2018 року та з грудня 2018 року по листопад 2019 року відповідачем було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби індексації заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 28.02.2018 року та зобов`язання Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 28.02.2018 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості не отриманого речового майна та зобов`язання Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна за період з 02.11.2016 року по 07.11.2019 року, суд зазначає.

Згідно зі статтею 1-2 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 року у справі № 2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).

З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно витягу розрахунково-платіжної відомості № 183 за грудень 2019 року вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становить 16 841,87 грн. (а.с. 76).

Проте на момент виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 16 841,87 грн. Відповідно до платіжного доручення від 26.12.2019 року № 3067 та платіжної відомості № 183, зазначені кошти було виплачено позивачу лише 26.12.2019 року (а.с. 75, 77).

Враховуючи викладене та оскільки позивачу 26.12.2019 року вже виплачено компенсацію за неотримане речове майно в сумі 16 841,87 грн., суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині визнання протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості не отриманого речового майна.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби грошової компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та зобов`язання Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

А отже виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

З матеріалів справи суд вбачає, що посвідчення учасника бойових дій позивачу було видано 16.03.2016 року, тобто саме 16.03.2016 року позивачу було надано статус учасника бойових дій, а отже з 2016 року позивач набув права на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченою ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. При цьому відповідно до витягу з наказу начальника 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 07.11.2019 № 354-ОС, додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки позивачу не надавалась (а.с. 13 (зворотній бік).

А відтак суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби грошової компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та зобов`язання Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації вартості речового майна, невиплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 07.11.2019 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає.

Згідно статті 25 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 року №661-IV Держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 04.12.2019 року № 825/742/16.

З матеріалів справи судом встановлено, що у день звільнення позивача зі служби 07.11.2019 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме: індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 01.03.2018 року, грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна та грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

При цьому суд звертає увагу, що на час розгляду справи позивачу було виплачено грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна, що підтверджується платіжним дорученням від 26.12.2019 року № 3067 (а.с. 74). Доказів щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та індексації заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 01.03.2018 року, Сумським прикордонним загоном Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953), суду надано не було. А відтак відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки.

Суд зазначає, оскільки між позивачем і відповідачем наявний спір щодо розміру належних при звільненні позивачу сум, який був вирішений судом частково на користь позивача, то розмір належного відшкодування відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України визначає сам суд.

Разом з тим, враховуючи, що судом частково задоволено позовні вимоги позивача, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин “принципу співмірності” під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача та інших обставин справи.

Виходячи із обставин справи, принципів законності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за період з дня звільнення по день фактичного розрахунку щодо компенсації вартості не отриманого речового майна, яка буде співмірною з урахуванням всіх обставин справи

Відповідно до довідки Військової частини від 19.03.2020 року № 123 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням (а.с. 75), середньоденне грошове забезпечення позивача становить 328, 16 грн.

Як вже зазначалося судом вище, позивача було звільнено зі служби з 07.11.2019 року, а частковий розрахунок з позивачем проведено 26.12.2019 року, тобто кількості днів затримки розрахунку при звільненні становить 48 днів.

Таким чином сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить: 328,16 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 48 днів = 15 751,68 грн.

Враховуючи викладене та оскільки відповідачем в день звільнення відповідача та на час розгляду справи не було проведено повного розрахунку з позивачем, суд доходить висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 15 751,68 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (провулок Громадянський, 6, м. Суми, 41030, код ЄДРПОУ 14321759) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в день звільнення з військової служби індексації заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, грошової компенсації вартості не отриманого речового майна, грошової компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (провулок Громадянський, 6, м. Суми, 41030, код ЄДРПОУ 14321759) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 02.11.2016 року по 28.02.2018 року включно, грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Стягнути з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (провулок Громадянський, 6, м. Суми, 41030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 15 751,68 грн. (п`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят одна гривня 68 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек