Рішення № 88333960, 19.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар`їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2020 р. справа № 520/2395/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ніколаєва О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доМіжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

провизнання протиправними та скасування постанов,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) 21.02.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 21.11.2019 ВП №40496306, постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2019 ВП №60818485;

- визнати протиправними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 21.11.2019 ВП №40495912, постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2019 ВП №60818309.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача. Оскільки, суми за виконавчими листами не стягнуті виконавцем в межах відкритих виконавчих проваджень, а виконавчі листи повернуті стягувачу, відповідач протиправно прийняв оскаржувані постанови.

Ухвалою від 10.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін), з урахуванням положень статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач 19.03.2020 подав відзив на адміністративний позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви, оскільки виніс оскаржувані постанови керуючись приписами частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Сторони у судове засідання, яке призначено на 19.03.2020 не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується телефонограмами від 12.03.2020.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника та позивача.

Відповідач у відзиві просить суд розгляд справи здійснювати без участі представника.

Згідно з частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

На примусовому виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) знаходились наступні виконавчі листи, видані Орджонікідзевським районним судом м. Харкова:

- №2029/2-781/11 від 03.06.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у сумі 134 953,16 доларів США, що відповідно курсу НБУ станом на 01.09.2011 складає 1074699,47 грн., виконавче провадження ВП№40496306;

- №2029/2-781/11 від 03.06.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» витрат по сплаті судового збору у розмірі 577,00 грн., виконавче провадження ВП№40495912.

У подальшому, стягувачем - АТ «УКРСИББАНК» були подані до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області дві заяви від 13.11.2019 про повернення виконавчих документів.

Державним виконавцем 21.11.2019 у ВП №40496306, на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого листа №2029/2-781/11 від 03.06.2013, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 37, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Виконавець постановив припинити чинність арешту всього рухомого та нерухомого майна боржника; винести в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 21.11.2019 № 40496306.

Водночас, державним виконавцем 21.11.2019 у виконавчому провадженні ВП №40495912, на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого листа від 03.06.2013 №2029/2-781/11, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 37, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Виконавець постановив винести в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 21.11.2019 ВП №40495912.

Державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області 09.12.2019 було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП №60818485, ВП №60818309 з примусового виконання вищевказаних постанов про стягнення виконавчого збору.

Вважаючи постанови необґрунтованими та протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд враховує наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (який діяв на час спірних правовідносин; далі - Закон № 606-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону № 606-XIV).

Згідно з частиною другою статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 606 у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), згідно з яким примусове виконання рішень проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини сьомої Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Частиною першою статті 40 Закону №1404-VIII визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз зазначених норм у сукупності надає підстави для висновків, що після зміни правового регулювання відповідно до Закону №1404-VIII стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення без винесення відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому, виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа стягувачу.

Таким чином, у разі надходження від стягувача заяви про повернення виконавчого документа, державний виконавець зобов`язаний винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Як встановлено з матеріалів справи, постанови про повернення виконавчих документів стягувачу від 21.11.2019 ВП №40496306 та ВП №40495912 прийнято саме на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України №1404-VIII, у зв`язку з надходженням відповідних заяв від стягувача - АТ «УкрСиббанк».

Як було зазначено, 09.12.2019 відповідачем винесено постанову ВП №60818309 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 21.11.2019 ВП №40495912 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 57,70 грн.

Також, 09.12.2019 відповідачем винесено постанову ВП №60818485 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 21.11.2019 ВП 40496306 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 107469,94 грн.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 2 Закону України №1404-VIII постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом.

Таким чином, відповідачем були вчинені дії, направлені на виконання постанов про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у відповідності до вимог Закону України №1404-VIII. Вчинення аналогічних дій передбачала і попередня редакція Закону України Закону України "Про виконавче провадження".

На момент відкриття виконавчих проваджень ВП №40496306, ВП №40495912 Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV передбачав, що розмір виконавчого збору обраховувався від фактично стягнутої суми.

Разом з тим, на момент прийняття спірних постанов, тобто, станом на 21.12.2019, 09.12.2019 редакція статті 27 Закону №1404-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 року №2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, передбачала, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина 2 статті 27 Закону зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 N 2475-VIII).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №910/1587/13, від 18.04.2018 у справі № 761/11524/15, суд не бере до уваги, оскільки суди застосовували норми Закону України «Про виконавче провадження», які ставили у залежність стягнення виконавчого збору від фактично стягнутої суми. На час виникнення спірних правовідносин чинний Закон України «Про виконавче провадження» не містив таких положень.

Таким чином, спірні постанови прийняті відповідачем з дотриманням строку, встановленого частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII та за наявності підстав для їх прийняття.

Суд надаючи правову оцінку думці позивача, проте, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, вважає за необхідне зазначити.

Частиною шостою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Отже, у разі стягнення з боржника всієї суми виконавчого збору, при повторному пред`явленні виконавчого документа до виконання до органів державної виконавчої служби - виконавчий збір не стягується.

Щодо можливості відкриття нового виконавчого провадження приватним виконавцем, то відповідно до пункту 5 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Таким чином, закон передбачає запобіжні заходи для уникнення подвійного стягнення виконавчого збору зі стягувача у разі повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою під час подальшого виконання.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, позивачем не доведено протиправність оскаржуваних постанов, у той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного правового аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (майдан Свободи, будинок 5, 1 під`їзд, 6 поверх, місто Харків, 61007, код ЄДРПОУ: 41430641) про визнання протиправними та скасування постанов - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.03.2020.

Суддя О.В. Ніколаєва