Рішення № 88333488, 17.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 березня 2020 р. справа № 120/3863/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дончика В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Волинець В.М.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача Коваля Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги

в с т а н о в и в :

25.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень та податкової вимоги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 06.06.2019 року отримав податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області №26181-5806-0223 від 17.04.2019 року та №31792-5806-0223 від 16.05.2019 року про нарахування йому орендної плати за землю, в загальному розмірі 171887,39 грн.

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, позивач 14.06.2019 року оскаржив їх в адміністративному порядку, подавши відповідну скаргу до ДФС України.

16.08.2019 року рішенням ДФС України №6923/П/99-99-11-05-01-25 залишено скарги без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Вказав, що незважаючи на те, що податкове зобов`язання за податковими повідомленнями-рішеннями №26181-5806-0223 від 17.04.2019 року та №31792-5806-0223 від 16.05.2019 року є неузгодженими, відповідач, не чекаючи спливу терміну на їх оскарження, 27.09.2019 року виніс податкову вимогу №91985-58 про стягнення з позивача 167638,10 грн. орендної плати за землю та накладення податкової застави на все майно, належне позивачу на праві власності з 26.09.2019 року.

На переконання позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято за відсутності правових підстав, внаслідок помилкового трактування фактичних обставин, оскільки позивач, в якості засновника Фермерського господарства "ВЕЛЕС АРС", 30.03.2011 року передав право на володіння та користування земельними ділянками загальною площею 147,0219 га, наданими йому в оренду для ведення фермерського господарства за Договором оренди від 21.12.2010 року, вказаному фермерському господарству, яке використовує зазначені ділянки відповідно до їх цільового призначення та своєчасно і в повному обсязі сплачує до бюджету плату за користування ними.

В даному випадку, об`єктом плати за землю в спірних правовідносинах є земельні ділянки, надані позивачу в оренду з метою створення фермерського господарства, фактичним користувачем яких є фермерське господарство «ВЕЛЕС АРС», яке реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. При цьому, ФГ "ВЕЛЕС АРС" за 2019 рік орендна плата за вказані земельні ділянки до бюджету сплачена в повному обсязі.

Вважаючи, що відповідачем безпідставно нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю з фізичних осіб за 2019 рік, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №26181-5806-0223 від 17.04.2019 року про нарахування 2169,28 грн. орендної плати за землю;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №31792-5806-0223 від 16.05.2019 року про нарахування 169718,11 грн. орендної плати за землю;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №91985-58 від 27 вересня 2019 року про стягнення 167368,10 грн. орендної плати за землю.

Ухвалою суду від 09.12.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.01.2020 року до суду надійшли матеріали на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.01.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 28.01.2020 року.

28.01.2020 року на адресу суду надійшло клопотання Головного управління ДПС у Вінницькій області про заміну сторони правонаступником.

Ухвалою суду від 28.01.2020 року допущено заміну відповідача, а саме Головне управління ДФС у Вінницькій області на правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області. Цією ж ухвалою відкладено підготовче судове засідання на 18.02.2020 року.

03.02.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування -земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюється у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (зі змінами та доповненнями), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно.

Стаття 15 цього Закону передбачає, що фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням і сплачувати податки і збори.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», (зі змінами та доповненнями), договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Оскільки платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа (громадянин), що уклали договір оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за вказану земельну ділянку.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України).

Згідно статей 269 та 270 Податкового кодексу України платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об`єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 286.5 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки). Податкові повідомлення-рішення надсилаються (вручаються) платникові за місцем його реєстрації до 01 липня поточного року.

Сума грошового зобов`язання була визначена виходячи з нормативної грошової оцінки з врахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, який застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем фермерське господарство не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки.

Враховуючи вищевикладене, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити.

18.02.2020 року адміністративна справа №120/3863/19-а, призначена до розгляду на 18.02.2020, знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці відповідно до наказу № 017 в/к від 17.02.2020 року. Визначивши дату наступного судового засідання 04.03.2020 року.

Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 04.03.2020 року закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.03.2020 року.

16.03.2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

17.03.2020 року на адресу суду надійшло клопотання позивача про долучення додаткових доказів.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року занесеною до протоколу судового засідання у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовлено, розгляд справи вирішено здійснювати за встановленою явкою.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили адміністративний позов задовольнити з мотивів наведених у позовній заяві. Додатково вказали, що за земельну ділянку загальною площею 0,6098 га позивачем самостійно, 30.01.2019 року сплачено земельний податок, а відтак, повторне нарахування йому земельного податку на вказану земельну ділянку є свідченням подвійного нарахування податкового зобов`язання.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини.

20.12.2007 року між ОСОБА_1 , як орендарем та Куманівецькою сільською радою Хмільницького району Вінницької області, як орендодавцем укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого, земельна ділянка загальною площею 0,6098 га, у тому числі під водою - 0,4628 га, під сінокосом - 0,1041 га, під дерево-чагарниковими насадженнями - 0,0429 га, передана в оренду на 49 років ОСОБА_1

21.12.2010 року між ОСОБА_1 - "Орендарем" та Хмільницькою районною державною адміністрацією Вінницької області - "Орендодавцем" укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якого, земельні ділянки загальною площею 147,0219 га (ріллі), передано в оренду ОСОБА_1 до 01.11.2030 року.

В подальшому, 30.03.2011 року позивачем створено та 30.03.2011 року зареєстровано Фермерське господарство "ВЕЛЕС АРС" в с. Куманівці, Хмільницький район, Вінницька області, що підтверджується Статутом Фермерського господарства та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно рішення засновника ФГ "Велес АРС" №2/11 від 30.03.2011 року позивачем передано право фактичного використання та обов`язки зі сплати орендної плати земельні ділянки загальною площею 147,0219 га (ріллі) ФГ "Велес АРС".

Відповідно до акту приймання передачі права користування земельними ділянками від 30.03.2011, ОСОБА_1 передає, а ФГ "Велес АРС" в особі голови Гончаренка О.О. приймає у фактичне користування земельні ділянки загальною площею 147,0219 га (ріллі). Крім того, ФГ "Велес АРС" бере на себе обов`язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

17.04.2019 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №26184-5806-0223 про нарахування позивачу 2169,28 грн. орендної плати за землю.

16.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №31792-5806-0223 про нарахування позивачу 169718,11 грн. орендної плати за землю.

14.06.2019 року позивач подав скаргу до Державної фіскальної служби України на вищевказані податкові повідомлення - рішення.

16.08.2019 року рішенням ДФС України №6923/П/99-99-11-05-01-25 залишено скаргу без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

27.09.2019 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкову вимогу про стягнення з позивача 167368,10 грн. земельного податку та орендної плати за землю. Крім того, накладено податкову заставу на все майно, належне позивачу на праві власності з 26.09.2019 року.

Не погоджуючись з вказаним податковими повідомленнями-рішеннями та податковою вимогою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За змістом пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Положеннями ст. 54 ПК України визначено обов`язок нарахування суми податку фізичній особі контролюючим органом шляхом направлення податкового повідомлення - рішення, яке підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення.

За приписами ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Положеннями п. 288.1 ст. 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Пунктами 288.2 та 288.3 ст. 288 ПК визначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до п. 288.4 ст. 288 ПК України розмір та умови внесення її плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Пунктом 288.5 ст. 288 ПК передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.1); не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2); може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у пп. 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах (пп. 288.5.3).

Згідно з п. 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

У відповідності до п. 287.2 ст. 287 ПК України облік фізичних осіб-платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня. Згідно з п. 286.5 ст. 286 даного Кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Положеннями п. 286.1 ст. 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Статтею 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень".

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналіз вищевказаних вимог дає підстави для висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, а саме, з дня реєстрації договору оренди земельної ділянки в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

В силу вимог ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Як вже встановлено судом, на підставі Договору від 21.12.2010 року, укладених з Хмільницькою районною державною адміністрацією Вінницької області, ОСОБА_1 отримав в оренду до 01.11.2030 року земельні ділянки загальною площею 147,0219 га, для ведення фермерського господарства. При цьому, договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Хмільницькому районі Вінницької області, про що, у державному реєстрі земель вчинено запис від 29.03.2011 року №052480004000317.

Згідно акту приймання-передачі права користування земельними ділянками, позивач передав земельні ділянки у фактичне користування ФГ "Велес АРС".

Разом з тим, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення, позивач вказує на те, що орендовані земельні ділянки загальною площею 147,0219 га, фактично використовує юридична особа - ФГ "Велес АРС" яка, за 2019 рік вже внесла плату за вищевказані земельні ділянки.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право користування землею, так само як і суміжні права та обов`язки землекористувача, виникають з моменту реєстрації права оренди або право власності на землю.

Таким чином, акт приймання-передачі права користування земельними ділянками від 30.03.2011 року не є документом, який підтверджує право користування в розумінні ст. 125 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що орендарем земельних ділянок загальною площею 147,0219 га є фізична особа ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що саме на нього покладено обов`язок сплати орендної плати, відповідно до укладених ним договорів оренди землі.

Факт використання земельних ділянок через створене позивачем ФГ «Велес АРС» не змінює статусу позивача як орендаря земельних ділянок та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №808/3798/16 від 28.08.2018 та постанові Верховного Суду у справі №120/4362/18-а від 13.09.2019.

Стосовно тверджень позивача, що ФГ "Велес АРС" уже сплачені відповідні податкові зобов`язання за дані земельні ділянки, то суд їх оцінює критично з огляду на те, що ст. 43 ПК України передбачає можливість повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань за заявою платника.

За сукупністю викладених обставин, суд приходить до переконання, що податкове повідомлення-рішення від 16.05.2019 року №31792-5806-0223 про нарахування ОСОБА_1 169718,11 грн. орендної плати за землю винесено правомірно, а відтак не підлягає скасуванню.

Водночас, надаючи правову оцінку правомірності винесення податкового повідомлення-рішення №26181-5806-0223 від17.04.219 року, суд зазначає наступне.

Зі змісту даного рішення та наданого до нього розрахунку судом встановлено, що позивачу нарахована орендна плата за 2019 рік в сумі 2169,28 грн. площа водного фонду 0.6098 га.

Як вже встановлено судом, згідно договору оренди земельної ділянки від 20.12.2007 року, Куманівецькою сільською радою Хмільницького району Вінницької області передано в оренду земельну ділянку ОСОБА_1 . При цьому, договір зареєстрований Хмільницьким районним відділом ВРФ "Центру ДЗК", про що, у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.12.2009 року №040905400002.

Водночас, в матеріалах справи міститься квитанція від 30.01.2019 року №10001/0120 про сплату ОСОБА_1 орендної плати з фізичних осіб в розмірі 2170 грн., що свідчить про неправомірність винесення податкового повідомлення-рішення №26181-5806-0223 від 17.04.2019 року, та як наслідок про його скасування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення №26181-5806-0223 від 17.04.2019 року з орендної плати за землю є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

В той же час, надаючи правову оцінку щодо правомірності винесення податкової вимоги №91981-58 від 27.09.2019 року, суд зазначає наступне.

Зі змісту оскаржуваної вимоги вбачається, що остання винесена у зв`язку із наявністю у позивача податкового боргу з орендної плати фізичних осіб в сумі 166312,13 та земельного податку з фізичних осіб в сумі 1055,97 грн.

Судом встановлено, що податковими повідомленнями - рішеннями №26181-5806-0223 від 17.04.2019 року та №31792-5806-0223 від 16.05.2019 року визначено позивачу податкове зобов`язання зі сплати орендної плати з фізичних осіб в загальному розмірі 171887,39 грн.

Оскільки, вимога про сплату боргу включає в себе орендну плату з фізичних осіб, яка в частині визнана судом неправомірною та такою що підлягає скасуванню, в той же час виокремити нараховану суму боргу за відсутності обґрунтованого розрахунку, із відображенням сум нарахування такої заборгованості по кожній земельній ділянці, на переконання суду неможливо.

При цьому слід зазначити, що відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась щодо застосування правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що податкова вимога №91981-58 від 27.09.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Що ж до посилання позивача на порушення його права на мирне володіння майном, та як наслідок порушення статті 1 Першого протоколу Європейська Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), суд зазначає наступне.

Так, право власності має фундаментальний характер та захищається згідно з нормами законодавства України (ст. 41 Конституції України) з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції`від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес`АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним.

В даному ж випадку, суд не вбачає втручання держави у право на мирне володіння майном, оскільки стаття 43 Податкового кодексу України передбачає можливість повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань за заявою платника.

Враховуючи вищевикладене, втручання Держави в даному випадку є виправданим, законним та пропорційним, оскільки відповідно до п. 287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про нарахування ОСОБА_1 орендної плати за землю №26181-5806-0223 від 17.04.2019 року.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області №91981-58 від 27.09.2019 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 21,66 грн. (двадцять одна гривня шістдесят шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43142454).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 43142454).

Рішення у повному обсязі виготовлено 20.03.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович