Рішення № 88332873, 10.03.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/30913/19

Провадження № 2/127/4426/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,

за участю: секретаря Кравчук Т.В.,

представника позивача Гребенченка О.А.,

представника відповідача ВМР - Кріпак О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, Державного підприємства «Укржитлосервіс», за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, Державного підприємства «Укржитлосервіс» про визнання права власності за набувальною давністю, мотивуючи позовну заяву тим, що 09.06.1998 року ним була придбана у Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління Господарського управління Кабінету Міністрів України квартира, вартість якої становила 23474 грн., в тому числі податок на додану вартість 3912,00 грн. Оплата вартості квартири була здійснена дружиною позивача ОСОБА_3 . В червні 2018 року дружина позивача звернулася до КП «ВМБТІ» для отримання документів, що підтверджують право власності на квартиру, проте їй було повідомлено, що станом на 29.12.2012 року за Виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним управлінням Господарського управління Кабінету Міністрів України зареєстроване право власності на підставі договору дарування, посвідченого Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою від 29.08.1997 року за №1-4321. Правонаступником Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління Господарського управління Кабінету Міністрів України є ДП «Укржитлосервіс», проте в них документи на вказану квартиру відсутні. З відповіді Виконавчого комітету Вінницької міської ради встановлено, що вони не можуть надати копії документів, що підтверджують перехід права власності на вказану квартиру, в зв`язку з їх відсутністю.

Позивач зазначає, що він добросовісно, відкрито та безперервно володіє квартирою з 1998 року та сплачує комунальні послуги. В даній квартирі зареєстровані та проживають родичі ОСОБА_1 , а саме племінниця дружини ОСОБА_2 з 12.08.1999 року, син племінниці - з 2009 року. Враховуючи, що позивач добросовісно та безперервно володіє зазначеною квартирою майже 22 роки, він звернувся до суду з даним позовом та просить визнати за ним право власності на квартиру загальною площею 109,20 кв.м., житлова площа 69,2 кв.м., складається із чотирьох кімнат, що розташована на третьому поверсі дев`ятиповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у позові. Також просив судові витрати залишити за позивачем.

Представник відповідача Вінницької міської радив судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки такі позовні вимоги до вказаного відповідача не можуть бути пред`явлені. Також зазначила, що позивачем не правильно обрано спосіб захисту прав. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Державного підприємства «Укржитлосервіс»в судове засідання не з`явився, проте подав до суду відзив, відповідно до якого позов визнав та просив розглядати справу за відсутності відповідача. Судові витрати просив розподілити відповідно до статті 142 ЦПК України.

В судове засідання третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 не з`явилася, проте подала до суду заяву в якій зазначила, що вона не заперечує проти задоволення позовної заяви ОСОБА_1 та просить розглядати справу за її відсутності.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали інвентаризаційної справи, матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , 23.11.1974 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 у Дублянській селищній раді Нестеровського району Львівської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 83 (Т.1 а.с. 206). Після укладення шлюбу ОСОБА_3 змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 ».

Судом встановлено, що третя особа ОСОБА_2 є племінницею дружини позивача (Т.1 а.с. 207-210).

З квитанції до прибуткового касового ордера Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління Господарського управління Кабінету Міністрів України №130 від 09.06.1998 року вбачається, що дружиною позивача ОСОБА_3 була здійснена оплата за викуплену квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 23474,00 грн. (Т.1 а.с. 128).

Таким чином, позивачем була придбана вказана квартира, а оплату вартості квартири здійснено його дружиною, яка є співвласником майна набутого за час шлюбу.

Відповідно до листа Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» №3310 від 15.06.2018 року встановлено, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи №55090 на квартиру АДРЕСА_1 станом на 29.12.2012 року за Виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним управлінням Господарського управління Кабінету Міністрів України зареєстровано право власності в цілому на підставі договору дарування, посвідченого Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою від 29.08.1997 року №1-4321 (Т.1 а.с. 129).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.11.2019 року вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстровано (Т.1 а.с. 7).

На звернення дружини позивача, Державним управлінням справами було надано відповідь від 29.08.2018 року, в якій зазначено, що в управлінні немає інформації та документів щодо факту придбання нею вказаного житла. Разом з тим, копію її звернення було надіслано до Секретаріату Кабінету Міністрів України для розгляду та надання їй відповіді (Т.1 а.с. 133).

З матеріалів справи також вбачається, що дружини позивача також письмово зверталася до Виконавчого комітету Вінницької міської ради з метою отримання копій документів, що підтверджують перехід права власності на вказану квартиру (Т. 1 а.с. 135). Проте, відділ з обліку та розподілу житла департаменту житлового господарства Вінницької міської ради повідомив, що надати їй копії документів,що підтверджують перехід права власності до неї на квартиру не має можливості в зв`язку з їх відсутністю (Т.1 а.с. 136).

Судом встановлено, що правонаступником Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління Господарського управління Кабінету Міністрів України є Державне підприємство «Укржитлосервіс» (Т.1 а.с. 141). При цьому, дане підприємство на звернення дружини позивача, відповіло, що будь-які документи стосовно об`єкту нерухомості (квартири), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підприємстві відсутні (Т.1 а.с. 143).

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї №009, виданого ОСББ «Весна-21» 20.09.2019 року, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають три особи: племінниця ОСОБА_2 (прописана з 12.08.1999 року), син племінниці ОСОБА_8 (прописаний з 2009 року) та власник ОСОБА_1 (не зареєстрований, але проживає з 1998 року). Дана квартира складається з 4-х кімнат, загальною площею 102,00 кв.м. у дев`ятиповерховому будинку, що належить ОСББ «Весна-21». Особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_1 (Т.1 а.с. 144). Слід відзначити, що заборгованість по оплаті за комунальні послуги, а саме: утримання будинку, фонду ОСББ, станом на 20.09.2019 року не має (Т.1 а.с. 145).

З відміток в паспорті громадянина України вбачається, що позивач був зареєстрований у вказаній квартирі з 07.02.2006 року по 11.05.2007 року (Т.1 а.с. 111-115).

Згідно із технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , його було виготовленого станом на 18.10.2019 року на замовлення ОСОБА_1 та вказано, що житлова площа квартири становить 69,2 кв.м. (Т.1 а.с. 146-149).

Позивачем оплачуються комунальні послуги відносно вказаної квартири, що підтверджується розрахунковою книжкою, квитанціями, листом КУП «Ековін» про відсутність заборгованості за послуги з вивезення побутових відходів станом на 04.10.2019 року (Т.1 а.с. 150-182, 183-202).

На виконання ухвали суду, КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» було надано суду лист, в якому вказано, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи №2430 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 29.12.2012 року в цілому зареєстрований за Вінницькою міською Радою народних депутатів, на підставі рішення виконавчого комітету від 14.11.1985 року №594 (Т.2 а.с. 72).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, на відміну від рухомих речей, підлягають державній реєстрації (ч.1 ст. 182 ЦК).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Змістом ч.ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

При цьому слід враховувати, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Згідно роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Судом встановлено, що позивач з моменту придбання квартири - 1998 року по теперішній час безперервно володіє нерухомим майном вже протягом двадцяти одного року. Щодо добросовісно заволодіння чужим майном, то слід зазначити, що ОСОБА_1 заволодів чужим майном шляхом його придбання, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №130 від 09.06.1998 року (Т.1 а.с. 3).

Відповідно до висновків, викладених у Постанові Великої палати Верховного суду від 14.05.2019 року по справі № 910/17274/17, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставістатті 344 Цивільного кодексу Україниє: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.За змістом частини першоїстатті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

У пункті 11 цієї постанови зазначено, що, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Матеріалами справи встановлено, що вказана квартира зареєстрована за Виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним управлінням Господарського управління Кабінету Міністрів України, правонаступником якого наразі є Державне підприємство «Укржитлосервіс».

Згідно роз`яснень у пункті 13 цієї постанови, відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, Державного підприємства «Укржитлосервіс», за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 13, 141 ЦПК України, судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 182, 316, 328 ЦК України, п.п. 9, 11, 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 211, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, Державного підприємства «Укржитлосервіс», за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру, яка складається із чотирьох кімнат загальною площею 109,2 кв.м, житлова площа 69,2 кв.м., розташовану на третьому поверсі дев`ятиповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 20.03.2020 року.

Суддя: