Рішення № 88331955, 12.03.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/12249/16-ц

Провадження № 2/522/1656/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л. В.

за участі секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договору поруки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Приморського районного суду м.Одеси з 2016 року знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договору поруки недійсним.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 04.01.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП-Банк» був укладений договір поруки №SR-502/019/2013 до кредитного договору №ML-502/019/2008 від 14.02.2008 року укладеного між ПАТ «ОТП-Банк» та ОСОБА_2 . Між ПАТ «ОТП-Банк» та ОСОБА_2 після укладення позивачем договору поруки, були укладені додаткові угоди до договору кредитування, Ці додаткові угоди змінили договір кредитування. Про внесення цих змін у договорі кредитування позивача не сповістили. Однак для ОСОБА_2 зміни, внесені в договір кредитування, значно ускладнюють виконання умов кредитування, що призвело до повного невиконання умов кредитного договору та згодом зверненням до суду ПАТ «ОТП-Банк». Позивачка зазначає, що не була сповіщення банком про те, що відбувається. При укладанні договору поруки ч. 1 п. 2 зазначався термін дії договору 14.02.2008 року, а кінцем дії договору була зазначена дата 14.02.2023 року. Звертанням до суду ПАТ «ОТП-Банк» стягує суму раніше зазначеного строку, чим становить позивача в тяжке матеріальне становище. Посилаючись на ст. 559 ЦК України «Припинення поруки», позивач просить визнати недійсним договір поруки № SR-502/019/2013 від 04.01.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП-Банк» та стягнути судові витрати з відповідачів на користь позивача.

Згідно з автоматизованою системою документообігу суду при розподілі справ між суддями для розподілу вказана справа була розподілена на суддю Ільченко Н.А.

Ухвалою суду від 22.07.2016 року провадження у справі було відкрито.

Ухвалою суду від 06.03.2018 року по справі призначено судово-економічну експертизу.

24.05.2018 року матеріали цивільної справи повернуто до Приморського районного суду м.Одеси без виконання експертизи.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 27.03.2018 року №901/0/15-18 про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку, на підставі розпорядження керівника апарату суду №16 від 04.04.2018 року, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи що надійшла з Українського незалежного інституту судових експертиз (адреса: м.Київ, вул. Софіївська, 6), згідно розпорядження в.о. керівника апарату Приморського районного суду м.Одеси №4191/18 від 25.05.2018 року.

Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В.

Ухвалою суду від 22.06.2018 року її прийнято до провадження та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

В підготовче судове засідання з`явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що позивачка не сплатила рахунок за проведення експертизи через брак коштів, однак наразі вона їх збирає та має намір оплатити експертизу по справі.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав та зазначив, що насправді все було саме так як зазначено у позовній заяві.

Представник другого співвідповідача позовні вимоги не визнавав.

Ухвалою суду від 17.09.2018 року закрито підготовче засідання по цивільній справі та призначено до судового розгляду по суті.

Згодом справа перебувала у апеляційній інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2

11.07.2019 року до суду надійшли клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про призначення по справі судової економічної експертизи. В судовому засіданні представник позивача та відповідач просили задовольнити поданні клопотання та призначити експертизу.

При цьому суд враховав, що як вбачається з постанови Одеського апеляційного суду від 13.12.2019р. встановлено, що позивач та відповідач подавали таке клопотання 11.07.2017р., яке ухвалою суду від 06.03.2018р. було частково задоволено, та згодом постановою Одеського апеляційного суду від 16.04.2019р. було скасовано.

Також було скасовано ухвалу суду від 11.07.2019р. та справу направлено для продовження розгляду.

В судове засідання 12.03.2020 року з`явились представник позивача та відповідач Алімбочко О.В., представник відповідача ПАТ «ОТП-Банк» до суду не з`явився, будучи повідомлений належним чином, суд ухвалив розглядати справу згідно ч.1 ст. 223 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_2 просив відкласти розгляд справи у зв`язку з тим, що до суду не з`явилась його адвокат, оскільки у неї двоє дітей та не має з ким залишити їх, представник позивача не заперечував проти відкладення розгляду справи. Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у клопотанні відповідача враховуючи, що відсутня відповідна заява самого адвоката, яка також жодного разу не приймала участь у дані справі, проте, з якого вбачається, що договір з відповідачем укладено ще у 2016р, та згідно ст. 44 ЦПК України визнає такі дії, як зловживання процесуальними правами та попередив про відповідальність.

В судовому засідання представник позивача ОСОБА_5 та відповідач підтримав надані ними клопотання від 11.07.2019р. про призначення судової економічної експертизи.

Ухвалою суду від 12.03.2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про призначення по справі судової економічної експертизи відмовлено. Також вони підтримали позов та викладені в ньому підстави.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які були присутні в судовому засіданні, вважає позов є таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Із матеріалів справи судом встановлено, що 14 лютого 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у борг 110 000,00 доларів США на споживчі цілі на строк до 14 лютого 2023 року зі встановленою плаваючою процентною ставкою у розмірі: фіксований відсоток + FIDR, де фіксований відсоток становить 5,49 % річних, а FIDR - процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів, із виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.

У подальшому до зазначеного договору вносилися зміни та доповнення шляхом укладення 14 квітня 2010 року додаткового договору № 2, 14 лютого 2012 року - додаткових договорів № 3, 4, 5, 04 січня 2013 року - додаткового договору № 6, 07 лютого 2013 року - додаткового договору № 7 та 14 травня 2014 року -додаткового договору № 8.

04 січня 2013 року між ПАТ «ОТБ Банк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки, за умовами якого остання зобов`язалася солідарно відповідати за неналежне виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 14 лютого 2008 року.

14 серпня 2013 року та 14 травня 2014 року були укладені додаткові договори № 1, 2 до договору поруки від 04 січня 2013 року, у якому поручитель погодився із внесенням змін до кредитного договору від 14 лютого 2008 року.

Зазначені обставини також досліджувались при розгляді цивільної справи № 522/25094/15-ц за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та наявна постанова Верховного Суду від 11 грудня 2019 року, відповідно якої рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 липня 2016 року залишено без змін, отже позовну заяву ПАТ «ОТП Банк» про стягнення заборгованості було задоволено.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із метою забезпечення належного виконання зобов`язання та захисту майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов`язання боржником закон передбачає спеціальні заходи - визначає окремі види забезпечення виконання зобов`язання: неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток або інші види, встановлені договором або законом (ст. 546 ЦК).

Відповідно до положень ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як передбачено ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч. 1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.

З огляду на положення чинного законодавства, у разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з невідповідністю його до вимог частин 3 і 5 ст. 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Проте обґрунтування позову про те що позивачка не знала про укладання змін до договору поруки і до договору кредиту, спростовуються встановленими у рішення Приморським районним судом м.Одеси від 14.03.2016р. по справі №522/25094/15-ц за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості фактами а також укладеними та підписаними нею додаткових угод до договору поруки.

Крім того наслідки ст..559 ЦК України не передбачають визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що підстав для визнання договору недійсним не встановлено.

На підставі наведеного суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 є не доведеними і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 1, 3, 11, 12,15,16, 203, 215-216, 256, 261, 509, 514, 530, 559, 627, 629, 631, 638, 639, 1054 ЦК України, ст.ст.1, 3-13, 19, 23, 42-44, 48, 49, 76-80, 83, 89, 95, 133, 141, 209, 211, 223, 229, 235, 244, 245, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354, п.9 Перехідних положень ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 ), Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (код ЄДРПОУ 36789421, місцезнаходження м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28-д) про визнання договору поруки недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст.354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 20.03.2020 року.

Суддя Домусчі Л. В.