Рішення № 88331885, 13.03.2020, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3856/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2020 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Кириченко П.Л.,

при секретарі Осадченко С.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_5 , про витребування житлового будинку та земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2016 року до суду звернулась ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах своєї недієздатної матері ОСОБА_4 , з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.

Позивачка з посиланням на ст. 55 ЦК УРСР просила суд визнати недійсними нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 27 березня 2000 року (реєстрові № № 532, 531), укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до яких остання продала, а відповідачка купила належний ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , позначений на плані під літ. «А,а,а1» житловою площею 68,6 кв.м, та надвірні споруди: гараж під літ. «В,в», дві літні кухні під літ. «Г», «Б», підвал під літ. «Д», вбиральня-душ під літ. «Ж», кладова під літ. «И», хозблок під літ. «К», спорудження під №№ 1-3, а також земельну ділянку, площею 0,133 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка) за тією ж адресою: АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано тим, що про укладенні спірних договорів позивачці стало відомо під час збору документів для оформлення опіки над матір`ю ОСОБА_4 , котра в подальшому рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 20 вересня 2016 року була визнана недієздатною з призначенням над нею опіки в особі доньки ОСОБА_2 . На час укладення спірних договорів ОСОБА_4 в силу захворювання не розуміла значення та наслідки своїх дій. Позивачка стверджує, що гроші за вищевказаними договорами матір`ю не отримувались, а самі об`єкти нерухомості нікому не передавались.

04 квітня 2017 року Овідіопольським районним судом Одеської області було ухвалено заочне рішення, відповідно до якого позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

18 травня 2018 року відповідачка звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області із заявою про перегляд заочного рішення. 31 травня 2018 року ухвалою суду заяву про перегляд заочного рішення задоволено та направлено справу до автоматичного розподілу. 04 червня 2018 року вищевказана цивільна справа надійшла до провадження судді Кириченко П.Л.

03 вересня 2018 року від представника відповідача надійшов зустрічний позов до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_5 , про витребування житлового будинку та земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що 27 березня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладені договори купівлі-продажу, відповідно до яких ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купила вищевказані житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку. Продаж відбувся за згодою чоловіка ОСОБА_4 ОСОБА_5 . В теперішній час зазначене нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_3 та знаходиться, як стверджується у позові, у фактичному володінні ОСОБА_4 , за якою зареєстроване право власності. З посиланням на ст. ст. 317, 321, 387 ЦК України просить витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку.

Зустрічний позов прийнятий до розгляду та об`єднаний судом в одне провадження з первісним позовом. В ході розгляду справи будь-яких заяв про зміну підстав або предмету зустрічного позову до суду не надходило, з чого вбачається, що ОСОБА_3 наполягає на задоволенні зустрічного позову в первісній редакції.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть від 17.09.2018 року, а/з 9601. 28 травня 2019 року ОСОБА_2 залучено в якості правонаступника на стороні позивача.

14 січня 2020 року судом закрито підготовче провадження по справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні. У судовому засіданні 11 лютого 2020 року оголошено перерву до 13 березня 2020 року через неявку відповідача, відсутність у її представника належно оформлених повноважень.

Під час судового розгляду представник позивачки підтримав первісні позовні вимоги, зустрічний позов не визнав.

Відповідачка до суду не з`явилась, від її представника в день судового розгляду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке визнано судом необґрунтованим.

Третя особа за зустрічним позовом про розгляд справи повідомлявся належним чином, до суду не з`явився, направив до матеріалів справи нотаріально посвідчену заяву, в якій просив позов ОСОБА_2 задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 в інтересах недієздатної ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Згідно з приписами ст. 67, 72 ЦК України опікун зобов`язаній вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів подопічного, дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Відповідно до ст. 55 ЦК УРСР 1963 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна із сторін зобов`язана повернути іншій усе отримане за угодою. Стороні, яка, у момент здійснення угоди, не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, відшкодовуються іншою стороною понесені витрати, втрата або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про такий стан особи, що уклала з нею угоду.

За правилом ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину.

Пунктом 10 Постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (із змінами), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, правила ст. 55 ЦК УРСР поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад та ін.). Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

У пункті 16 постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правила ст. 225 ЦК України (аналог ст. 55 ЦК УРСР) поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Так, судом встановлено, що впродовж багатьох років мати позивачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована з 1992 року та постійно проживала в АДРЕСА_1 , страждала на хронічний, стійкий психічний розлад здоров`я.

З 1988 року ОСОБА_4 була інвалідом II групи по психічному захворюванню, з 1992 року - інвалідом II групи безстроково. З 1988 року перебувала на «Д» обліку у психіатра Овідіопольського району з діагнозом «віддалені наслідки нейроінфекції у вигляді діенцефальних припадків». Неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні в ОПЛ № 2 з діагнозом «психоз на ґрунті органічного ураження ЦНС (нейроінфекція). Рецидивуючий вербальний галюциноз на фоні вираженого психоорганічного синдрому», що підтверджуються медичними довідками, виписками з історії хвороби.

В січні 2016 року ОСОБА_4 перенесла інсульт, стан її здоров`я погіршився, у зв`язку з чим задля забезпечення її особистих немайнових і майнових інтересів позивачка, яка є донькою ОСОБА_4 , звернулась до суду з заявою про визнання її недієздатною та встановлення над нею опіки.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20.09.2016 року по справі 509/1534/16-ц, яке набрало законної сили 03.10.2016 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була визнана недієздатною та ОСОБА_2 призначена опікуном над нею.

З матеріалів справи вбачається, що в квітні 2016 року, під час збору документів для оформлення опіки, на підставі листа приватного нотаріуса Панченко О.О. позивачці стало відомо, що у 2000 році були укладені договори, згідно з якими її мати продала, а відповідачка ОСОБА_3 купила належні матері житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, як пояснив у судовому засіданні представник позивачки, спірним будинком і ділянкою користувалась ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 продовжує користуватись й на сьогоднішній день. У володінні ОСОБА_3 дане майно ніколи не перебувало.

За відомостями Державного реєстру речових прав права власності на ці об`єкти нерухомості зареєстровані за ОСОБА_4 .

За правилом ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Судом встановлено з посиланням на висновок судово-психіатричної експертизи № 304 від 20.07.2016 р., що ОСОБА_4 з 1995 року страждає на хронічний психічний розлад у вигляді вираженого стійкого психоорганічного синдрому із хронічним органічним галюцінозом (що відповідає діагностичним критеріям рубрики «Р07.9» за Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду). При цьому, ступінь враженості розладів її когнітивних та емоційно-вольових функцій у дійсний час, настільки виражений, що абсолютно позбавляє її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Згідно із ст. 76, 77, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 102, 110 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути вмотивоване в судовому рішенні.

Судом досліджено наданий позивачкою висновок судово-психіатричної комісійної амбулаторної експертизи № 304 від 20.07.2016 року експертів-психіатрів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відповідно до якого ОСОБА_4 з 1995 року страждає на хронічний психічний розлад у вигляді «Вираженого стійкого психоорганічного синдрому, із хронічним органічним галюционозом» При цьому ступень враженості розладів її когнітивних та емоційного - вольових функцій, у дійсний час, настільки виражений, що абсолютно позбавляє її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Будь-яких доказів, які спростовують висновки комісії експертів, сторонами до справи не надано. Щодо доводів сторони відповідача за первісним позовом про реєстрацію ОСОБА_4 як фізичної особи - підприємця, про укладення договору купівлі-продажу будинку зі згоди третьої особи ОСОБА_5 , то суд зазначає, що відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 від 29.08.2018 року останнім вказано, що з 1982 року він припинив сумісне проживання та будь-які стосунки з ОСОБА_4 ; за частку будинку в 1982 році отримав від ОСОБА_4 грошову компенсацію; на будинок не претендував, не вважав його своїм, юридична доля будинку його не цікавила. Згоду на укладення угоди надав лише формально, оскільки шлюб не був розірваний. Обставини продажу будинку йому не відомі. ОСОБА_5 просив суд позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.

Сам по собі факт реєстрації померлої ОСОБА_4 як ФОП не може слугувати підтвердженням її здатності розуміти значення своїх дій станом на 27.03.2000 року та керувати ними, за умови наявності в матеріалах справи медичних документів, що у своїй сукупності переконливо свідчать про зворотне.

Таким чином, враховуючи, що станом на момент підписання оспорюваних договорів купівлі-продажу від 27.03.2000 року (т.1 а.с.6) продавець нерухомого майна недієздатна ОСОБА_4 , яка з 1995 р. страждала на хронічний психічний розлад, перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, у суду є достатні підстави для задоволення первісного позову та визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними, з урахуванням приписів ст. 55 ЦК УРСР 1963 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (із змінами), чинної на час виникнення спірних правовідносин.

В ході судового розгляду з боку представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 звернувся до суду зустрічним позовом, в якому позивачка просить витребувати від ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 нерухоме майно.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно зі ст. 387, 388 ЦК України право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, належить саме власнику майна. Віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до володіючого не-власника.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення первісного позову та про необхідність визнання недійсними угод купівлі-продажу нерухомого майна від 27.03.2000 року, на які посилається ОСОБА_3 як на підставі виникнення у неї права власності, суд зазначає, що право власності на це майно і, відповідно, право на його захист шляхом витребування у ОСОБА_3 не виникло. Крім того, суд враховує, що позовна вимога за зустрічним позовом спрямована до неналежного відповідача, оскільки позивач за зустрічним позовом витребує майно від померлої особи.

В рамках судового розгляду, відповідно до ухвали від 02.07.2018 року було прийнято рішення щодо накладення арешту на нерухоме майно, суд прийшов до висновку, що зустрічний позов не знайшов свого обґрунтування, а тому відповідно до ст.158 ч. 9 ЦПК України заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Позивачка ОСОБА_11 не сплатила судовий збір та звільнена від сплати судового збору відповідно до ст. 5 ч.1п.п.7,9 ЗУ «Про судовий збір», суд прийшов до висновку, що позов є обґрунтований, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь держави в розмірі 640 грн.

В ході судового розгляду позивачка ОСОБА_12 сплатила судовий збір, суд прийшов до висновку, що зустрічний позов не знайшов свого обґрунтовування, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір не підлягає розподілу.

Керуючись ст.ст. 67, 72, 225 ЦК України, ст. 55 ЦК УРСР, ст.ст. 2-13, 76-80, 141, 158, 258, 263-265 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу - задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу від 27.03.2000 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , щодо житлового будинку позначеного на плані під літ. «А,а,а1» житловою площею 68,6 кв.м та надвірних споруд: гаражу під літ. «В,в», 2 літніх кухонь під літ. «Г», «Б», підвалу під літ. «Д», вбиральні-душу під літ. «Ж», кладової під літ. «И», хозблоку під літ. «К», споруджень під №№ 1-3, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Паченко О.О., реєстр № 532 від 27.03.2000 року - недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.03.2000 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , площею 0,133 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Паченко О.О., реєстр № 531 від 27.03.2000 року - недійсним.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави суму судового збору у розмірі 640 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_5 про витребування нерухомого майна - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на:

- житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,133 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , які були застосовані відповідно до ухвали Овідіопольського райсуду Одеської області від 02.07.2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: Кириченко П.Л.