Рішення № 88330061, 19.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2020 року м. Київ № 640/15856/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київської міської ради

треті особи 1) Департамент міського благоустрою Виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації);

2) Комунальна організація "Інститут генерального плану м. Києва"

виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської

державної адміністрації)

про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Комунальна організація "Інститут генерального плану м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якому просить суд:

1) визнати незаконною бездіяльність Київської міської ради стосовно невиконання рішень Київської міської ради від 28 серпня 2008 року № 229/229, № 230/230, № 231/231, № 232/232, № 233/233, № 234/234, № 235/235;

2) зобов`язати Київську міську раду виконати рішення Київської міської ради від 28 серпня 2008 року № 229/229, № 230/230, № 231/231, № 232/232, № 233/233, № 234/234, № 235/235, а саме:

- затвердити містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів окремого об`єкта містобудування «Будівництво індивідуального житлового будинку та господарських будівель та споруд у селищі Биківня на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 »;

- внести зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до рішень Київської міської ради від 28 серпня 2008 року № 229/229, № 230/230, № 231/231, № 232/232, № 233/233, № 234/234, № 235/235 перевести за функціональним призначенням до території садибної житлової забудови.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу на усунення недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльність Київської міської ради стосовно невиконання рішень Київської міської ради від 28 серпня 2008 року № 229/229, № 230/230, № 231/231, № 232/232, № 233/233, № 234/234, № 235/235 є протиправною. Після не отримання відповідей на звернення, позивач вирішив звернутись до суду за захистом порушеного права.

В обґрунтування позиції відповідач зазначив, що Київська міська рада не є замовником, організатором розроблення внесення змін до генерального плану, а також не надає згоду на розроблення містобудівного обґрунтування та не виступає замовником останнього.

Також, відповідачем у відзиві порушено питання про строк звернення до суду, оскільки на думку останнього позивачу стало відомо про невиконання рішень зі змісту листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 жовтня 2017 року, яким повідомлено позивача про невідповідність її намірів на будівництво вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, позовна давність - це термін, протягом якого особа може звернутись до суду з метою захисту свого права.

При цьому, суд зазначає, що позивач зверталась неодноразово із листами до відповідача про виконання рішень від 28 серпня 2008 року № 229/229, № 230/230, № 231/231, № 232/232, № 233/233, № 234/234, № 235/235, зокрема, останнє звернення 07 серпня 2019 року.

Крім цього, позивачем в провадженні № 826/6477/19 оскаржувались рішення Київської міської ради від 14.04.2016 №330/330 "Про затвердження детального плану території селища Биківня у Деснянському районі м. Києва" в частині, що стосується затвердження детального плану території щодо земельних ділянок, що розташовані по: АДРЕСА_10 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0027; АДРЕСА_10 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0028; АДРЕСА_10 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0029; АДРЕСА_3 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0030; АДРЕСА_4 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0031; АДРЕСА_9 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0032; АДРЕСА_9 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0033 та зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Київмістобудування), замовити внесення змін до Детального плану території селища Биківня у Деснянському районі м. Києва, а саме: внести до Детального плану території селища Биківня у Деснянському районі м. Києва, земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_10 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0027; АДРЕСА_10 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0028; АДРЕСА_10 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0029; АДРЕСА_3 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0030; АДРЕСА_4 у Деснянському районі м. Києва (селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0031; АДРЕСА_5 у Деснянському районі м . Києва ( селище Биківня), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0032; АДРЕСА_6 ( селище Биківня ), кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:038:0033, та відобразити в ДПТ, що дані земельні ділянки перебувають у приватній власності ОСОБА_1 і мають цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що також підтверджується рішеннями Київської міської ради №229/229, 230/230, 231/231, 232/232, 233/233, 234/234, 235/235 від 28.08.2008.

З пояснень Комунальної організації "Інститут генерального плану м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вбачається, що дія рішень Київської міської ради від 28 серпня 2008 року № 229/229, № 230/230, № 231/231, № 232/232, № 233/233, № 234/234, № 235/235 була вичерпана їх виконанням, а саме: отриманням громадянами державних актів на право власності на відповідні земельні ділянки).

Також, 31 жовтня 2019 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшли пояснення Комунальної організації "Інститут генерального плану м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в яких повідомлено суд, що позивач не є власником земельних ділянок у селищі Биківня на АДРЕСА_4, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_9.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Закон України від 15.01.1999 № 401-XIV «Про столицю України - місто-герой Київ» визначає спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.

Відповідно до статті 6 вказаного Закону місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста; д) припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом; е) прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; є) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах; з) організація землеустрою; и) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; і) здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ї) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; й) інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок; к) виключено; л) вирішення земельних спорів; м) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Отже, право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Отже, в межах норм матеріального права та наданих повноважень Київською міською радою були прийняті наступні рішення:

- № 229/229 від 28 серпня 2008 року «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_10 »;

- № 231/231 від 28 серпня 2008 року «Про передачу громадянці ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_10 »;

- № 232/232 від 28 серпня 2008 року «Про передачу громадянину ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 »;

- № 233/233 від 28 серпня 2008 року «Про передачу громадянину ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_4 »;

- № 234/234від 28 серпня 2008 року «Про передачу громадянину ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_10 »;

- № 235/235 від 28 серпня 2008 року «Про передачу громадянці ОСОБА_7 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_10 ».

Згідно рішень Київської міської ради від 28 серпня 2008 року № 229/229, № 230/230, № 231/231, № 232/232, № 233/233, № 234/234, № 235/235, вирішено затвердити містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів окремого об`єкта містобудування «Будівництво індивідуального житлового будинку та господарських будівель та споруд у селищі Биківня на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 »; внести зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до рішень Київської міської ради від 28 серпня 2008 року № 229/229, № 230/230, № 231/231, № 232/232, № 233/233, № 234/234, № 235/235 перевести за функціональним призначенням до території садибної житлової забудови.

Відповідно до частини першої статті 16, статті 17 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (частина перша статті 17).

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (частина друга статті 17).

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради (частина п`ята статті 17).

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада (частина шоста статті 17).

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк, окрім іншого, повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами; узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, з метою врегулювання питань планування територій у приміських зонах (частина сьома статті 17).

З наведеного вбачається, що Київська міська рада не є замовником, організатором розроблення, внесення змін до генерального плану, а також не надає згоду на розроблення містобудівного обґрунтування та не виступає замовником останнього.

Позивач зазначає, що вказані рішення не виконані, у зв`язку із чим остання звернулась із листом до відповідача, проте відповіді не отримала.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 152 Земельного кодексу встановлено, що Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження (частина 1 статті 154 Земельного кодексу України).

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач вказує на порушення її права як власника земельних ділянок через допущену бездіяльність Київської міської ради стосовно невиконання рішень Київської міської ради від 28 серпня 2008 року № 229/229, № 230/230, № 231/231, № 232/232, № 233/233, № 234/234, № 235/235.

Позивач зазначає, що є власником земельних ділянок, що розташовані за адресою:

- АДРЕСА_10 ), кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0027 (договір дарування від 15 квітня 2015 року);

- АДРЕСА_9 ), кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0028 (договір дарування від 20 квітня 2015 року);

- АДРЕСА_9 ), кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0029 (договір дарування від 20 квітня 2015 року);

- АДРЕСА_9 ), кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0030 (договір дарування від 15 квітня 2015 року);

- АДРЕСА_9 ), кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0031 (договір дарування від 20 квітня 2015 року);

- АДРЕСА_9 ), кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0032 (договір дарування від 20 квітня 2015 року);

- АДРЕСА_9 ), кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0033 (договір дарування від 15 квітня 2015 року);

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у справі № 22-ц/824/6901/2019

- визнано недійсним договір дарування, укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:62:038:0027, розташовану в АДРЕСА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., та зареєстрованого в реєстрі за № 447;

- визнано недійсним договір дарування, укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:62:038:0030, розташовану в АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., та зареєстрованого в реєстрі за № 439;

- визнано недійсним договір дарування, укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:62:038:0033, розташовану в АДРЕСА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., та зареєстрованого в реєстрі за № 443;

- визнано недійсним договір дарування, укладений 20 квітня 2015 року між ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:62:038:0028, розташовану в АДРЕСА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., та зареєстрованого в реєстрі за № 465;

- визнано недійсним договір дарування, укладений 20 квітня 2015 року між ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:62:038:0029, розташовану в АДРЕСА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., та зареєстрованого в реєстрі за № 468;

- визнано недійсним договір дарування, укладений 20 квітня 2015 року між ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:62:038:0032, розташовану в АДРЕСА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., та зареєстрованого в реєстрі за № 466.

- визнано недійсним договір дарування, укладений 20 квітня 2015 року між ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:62:038:0031, розташовану в АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., та зареєстрованого в реєстрі за № 466.

Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 22-ц/824/6901/2019, постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишено без змін.

З наведеного вбачається, що станом на момент звернення до суду, право власності позивача на земельні ділянки скасовано постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у справі № 22-ц/824/6901/2019 та постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 22-ц/824/6901/2019.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Досліджуючи це питання суд застосовує приписи, зокрема статті 55 Конституції України, за якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваними рішеннями чи діями, не породжує для позивача права на їх захист.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Trofimchuk проти України", від 28.10.2010 № 4241/03 зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами доведено правомірність винесення оскаржуваних рішень та вчинення дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись вимогами статтей 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Аверкова