Рішення № 88329641, 10.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 березня 2020 р. № 520/14350/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Мінаєвої К.В.,

за участю секретаря судового засідання - Остропільця Є.Є.,

за участю:

представника позивача - Іванова Д.А.,

представника відповідача та 3-ої особи - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,

до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ 37508470)

третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 37764460)

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.12.2019р. № 442-19;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” позивачу втретє відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 13.12.2019р. № 442-19. Вважає рішення Державної міграційної служби України від 13.12.2019р. № 442-19 необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що не може повернутися до Іраку, бо має побоювання стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою з боку шиїтів та різноманітних шиїтських військових, терористичних угрупувань, які вбивають чоловіків-сунітів (особливо тих, які походять з територій, які були окуповані “Ісламською державою”).

Від відповідача 17.01.2020 р. надійшов відзив, в якому відповідач зазначає, що не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. На думку відповідача, посилання позивача на те, що загрози переслідування сунітів шиїтами в Іраку не знайшло підтвердження у наявній інформації по Республіці Ірак у доступних інформаційних ресурсах. Зазначає, що твердження позивача щодо переслідування сунітів має тривалий проміжок часу (2012-2013 р.) від подій до розгляду питання. Вважає, що звернення за захистом в Україні направлене на тимчасову легалізацію свого положення на території України, та в такому випадку подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вважається зловживанням процедурою. У зв`язку з чим, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 02.01.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та призначено проведення підготовчого засідання.

Судом встановлені наступні обставини справи:

Позивач є громадянином Іраку.

27.10.2016 р. звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05.10.2016 року №497-16;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 р. у справі №820/5886/16 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

За наслідками касаційного розгляду Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.07.2017 касаційну скаргу позивача задоволено, постанову ХОАС від 14.12.2016 та ухвалу ХААС від 06.02.2017 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду І інстанції.

За наслідками нового розгляду справи прийнято рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 р. у справі №820/5886/16, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову ХОАС від 04.10.17 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

13.12.2019р. Державною міграційною службою України прийнято рішення №442-19, в якому зазначено, що відповідно до ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи позову та відзиву, відповіді на відзив, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частинами 1, 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п. 45, п.66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно п. 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, яка звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, а тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Крім того, суд зауважує, що при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 16 березня 2012 № 3 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (далі - Постанова) інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 07.09.2011 року (далі по тексту - Правила №649) визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з пп. "е" п.5.1 Правил висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов`язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;

Пунктом 1.2 Правил інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Всупереч п.5.1 Правил у висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не досліджено всі відповідні факти, що стосуються Іраку на момент прийняття рішення щодо заяви, її співвідношення зі змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди з позивачем.

Відповідно Рекомендацій з питань міжнародного захисту щодо осіб, що рятуються втечею з Республіки Ірак, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, травень 2019, HCR/PC/IRQ/2019/05, доступ за наступною адресою: https://vvwvv.refworld.org.ru/docid/5d4cl1fd84.html: "По сообщением отдельные лица, в основном это арабы-сунниты, и в частности, но не исключительно, мужчины и мальчики боеспособного возраста из районов, в прошлом удерживаемых ИГИЛ, все в совокупности подозреваются в связи с ИГИЛ или оказанию поддержки группировке. С 2014 года, гражданские лица этой категории регулярно подвергаются различным жестоким актам возмездия и противоправным действиям со стороны государственных и негосударственных субъектов, в том числе во время военных операций по борьбе с ИГИЛ, как во время и после бегства с удерживаемых ИГИЛ территорий, после освобожденш этих территорий, а также во время проведения операций против остатков боевиков ИГИЛ.

Согласно сообщениям, арабы-сунниты и туркмены-сунниты, особенно из районов, ранее удерживаемых ИГИЛ, подвергаются нападениям из-за приписываемой им поддержки ИГИЛ.

В районах, ранее удерживаемых ИГИЛ, особенно в районах за пределами городских центров, конфликт между ИСБ и связанными с ними силами, с одной стороны, и ИГИЛ, с другой, продолжается, несмотря на завершение крупных военных операций в конце 2017 года. ОСОБА_2 не контролирует данную территорию, правительство не установило эффективного государственного контроля за пределами городских районов в мухафазах Алъ-Анбар, Дияла, tКиркук, Найнава и Салах-эд-Дин, где ИГИЛ продолжает свою деятельность. Показатели для оценки угрозы жизни, физической неприкосновенности ти свободе в результате всеобщего настия в этих областях включают в себя: (і) число жертв среди гражданского населения в результате і неизбирательных актов насилия, в том числе нападений террористов-смертников и взрывов автомобтей, обстрелов, взрывов СВУ и ВИВ (см. Раздел II В); (И) количество инцидентов в сфере безопасности (см. Раздел ИВ); и (ni) количество людей, которые были принудительно перемещены из-за конфликта (при этом отмечается, что количество перемещенных лиц, которые не смогли вернуться в определенный район, будет дополнительным показателем постоянной угрозы жизни, физической неприкосновенности или свободе) (см. Раздел II. D)

Однако такие соображения не касаются исключительно прямого воздействия насилия. Они также охватывают более долгосрочные, косвенные последствия насилия, связанного с конфликтом, которые на единичном ши совокупном основании создают угрозы жизни, физической неприкосновенности ши свободе. В этом отношении соответствующие элементы включают информацию, представленную в разделах ИВ, НЕ и II.F, касающуюся следующих аспектов:(і) I способность ИГИЛ прибегать к угрозам, запугиванию, вымогательству, похищениям и убийствам гражданских лиц и ограничениям свободы их перемещения; (И) высокий уровень раздробленности субъектов безопасности, распространенности коррупции и возможности субъектов безопасности безнаказанно совершать нарушения прав человека на постоянной основе; (iv) влияние насилия и отсутствия безопасности на гуманитарную ситуацию, которая проявляется в бедности, отсутствии продовольственной безопасности, разрушении домов, уничтожении средств к существованию и потере имущества; и (v) ограничения на участие женщин в общественной жизни.

Позиция относительно принудительного возвращения. Ввиду ситуации в Ираке, при которой имеют место повсеместное разрушение и повреждение жшъя, объектов основной инфраструктуры и сельскохозяйственных земель, ограниченный доступ к источникам средств к существованию и основным услугам, наличие большого количества ВОВ в домах и на земельных участках, постоянная напряженность в местных общинах, в том числе гонения на гражданских лиц, предположительно поддерживающих ИГИЛ, а также отсутствие безопасности, УВКБ ООН настоятельно призывает государства воздерживаться от принудительного возвращения в районы их происхождения лиц, которые являются выходцами из тех районов, которые ранее были подконтрольны ИГИЛ, или в которых ИГИЛ присутствует и сейчас. УВКБ ООН также не рекомендует осуществлять принудительное возвращение этих лиц в другие регионы Ирака, если существует риск, что они не смогут въехать и/ши проживать в этих районах ши же что они окажутся в ситуации, когда у них не будет другого выбора, кроме как вернуться в район своего происхождения. Это указание касается также лиц, которые признаны не нуждающимися в международной защите в качестве беженцев."

Так, згідно доповіді Генерального секретаря, що представляється на виконання резолюції 2421 (2018) Ради Безпеки, 8/2019/365, від 02.05.2019р., доступ за наступною адресою: https://undocs.Org/ru/S/2019/365: "Иракские силы безопасности продолжают противостоять угрозе, исходя-щей от организации “Исламское государство Ирака и Леванта” (ИГИЛ). В то время как ИГИЛ сдал позиции в Багузе, своем последнем оплоте в восточной Сирии, реорганизованные ячейки ИГИЛ в Ираке активизировали свои операции и нападения в мухафазах Анбар, Бабтъ, Багдад, ОСОБА_3 , Киркук, Найнава и Са-лах-эд-Дин. Между тем иракские силы безопасности продолжали следить за военными событиями в восточной части Сирийской Арабской Республики, в частности в деревне Багуз на сирийско-иракской границе, и активизировали операции вблизи маршрутов и убежищ ИГИЛ в мухафазах Анбар, Найнава и Салах-эд-Дин. 9 марта советник по вопросам национальной безопасности ОСОБА_4 аль-Файяд посетил Эль-Каим (мухафаза Анбар), чтобы проинспектировать операции по обеспечению безопасности вдоль границы.

Вооруженные группировки продолжают действовать в районах, на которые не распространяется государственный контроль. Поступают сообщения о случаях, связанных с вымогательством, контрабандой и сбором платежей на незаконных контрольно-пропускных пунктах, что подрывает авторитет государства. Несмотря на то, что правительство Ирака осуждает эти случаи, многое еще предстоит сделать.

В период с 14 февраля по 11 апреля Отделение по правам человека МООНСИ задокументировало в общей сложности 152 жертвы среди гражданского населения, включая 60 убитых гражданских лиц, в том числе 2 женщины, и 92 раненых, из них 2 женщины. Это число значительно ниже, чем за тот же период 2018 года, когда было задокументировано 429 жертв среди гражданского населения (146 убитых и 283 раненых). Основными причинами жертв среди гражданского населения было использование самодельных взрывных устройств и применение стрелкового оружия, причем больше всех пострадали жители му-хафаз Анбар, Киркук, Найнава, Багдад, Дияла, Эрбтъ и Салах-эд-Дин."

Згідно доповіді Генерального секретаря, що представляється на виконання резолюції 2470 (2019) Ради Безпеки, S/2019/660, від 05.08.2019p., доступ за наступною адресою: https://undocs.Org/ru/S/2019/660: "Оставшиеся отряды “Исламского государства Ирака и Леванта” (ИГИЛ) продолжали совершать частые асимметричные нападения на иракский народ и сшы безопасности, в частности в мухафазах Анбар, Багдад, Дияла, Киркук, Найнава и Салах-эд-Дин. В ответ иракские силы безопасности продолжили активную антитеррористическую кампанию. Они проводши крупномасштабные операции по разминированию в освобожденных районах, арестовывая ши нейтрализуя боевиков-террористов, обезвреживая самодельные взрывные устройства и выявляя укрытия, туннели и тайники с оружием ИГИЛ. Поддержку иракским стам безопасности продолжала оказывать международная коалиция по борьбе с ИГИЛ."

У Позиції УВКБ ООН щодо повернення до Іраку від 14 листопада 2016 року вказав”, що: "ООН и правозащитные организации зафиксировали масштабные нарушения, совершенные подразделениями сил народной мобилизации, а в ряде случаев - иракских сих безопасности в отношении спасающихся бегством гражданских лиц, в особенности мужчш в мальчиков из числа арабов-суннитов, в отношении которых бытует мнение, что они поддерживают ИГИЛ, независимо от наличия или отсутствия доказательств связи этих сли с ИГИЛ. Сообщалось о таких нарушениях, как произвольные аресты, похищение, физическое насилие, исчезновения людей, убийства без суда и следствия, надругательство над телами погибших, в том числе, к примеру, в ходе военных операций по освобождению г. Фаллуджа (мухафаза Анбар) и его окрестностей от ИГИЛ в мае-июне 2016 г. Сотни мужчин и мальчиков, по сообщениям, остаются пропавшими без вести после того, как попали в плен к группировкам, состоящим в силах народной мобилизации. В средствах массовой информации также сообщалось о поджогах и грабежах, имевших место после захвата Фаллуджи группировками, входящими в силы народной мобилизации...

В районах, отвоеванных у ИГИЛ, группировки в составе сил народной мобилизации. группы, сформированные из представителей определенных племен, и курдские силовые структуры осуществляли массовые акты возмездия в отношении жителей и возвратившихся лиц из числа арабов-суннитов и туркменов-суннитов по причине действительной силы приписываемой им поддержки ИГИЛ или связи с ним. Сообщалось о таких нарушениях, как произвольные аресты и похищения, исчезновения людей, внесудебные казни, принудительное перемещение, мародерство, преднамеренное сжигание и разрушение домов, магазинов и мечетей, а в некоторых случаях - преднамеренное уничтожение целых деревень.

Перемещение большого количества ВПЛ из числа арабов-суннитов привело к обострению межобщинных противоречий в районах их размещения и к усилению подрзрений в отношении этих ВПЛ, которых постоянно подозревают в связях с ИГИЛ или оказаний ему поддержки. Согласно сообщениям, некоторые политики и должностные лица силовых органов неоднократно утверждали, что среди этих ВПЛ находятся боевики ИГИЛ и (или) что существует зависимость между притоком ВПЛ и ростом числа нарушений безопасности, а это способствует ухудшению и без того отрицательного отношения к ВПЛ. Поступали сообщения о случаях оскорблений, угроз, похищений, произвольных арестов, выселения и убийств ВПЛ из числа арабов- суннитов со стороны как государственных, так и негосударственных субъектов в мухафазах Анбар, Багдад, Бабшь, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 и других.

Наличие большого количества ВПЛ на всей территории Ирака и распространенное общее мнение о том, что арабы-сунниты связаны с ИГИЛ или являются его сторонниками, привели также к увеличению числа арестов арабов-суннитов и туркменов-суннитов, которые постоянно проживали в Багдаде и других контролируемых правительством районах, на основании Закона о борьбе с терроризмом (Закон № 13 от 2005 года).

доступ за наступною адресою: http://wvvw.refworld.org.ru/docid/584997684.html

Суд наголошує, що Доповіді Спеціального доповідача з питання про становище в галузі прав людини в Ісламської Республіці Ірак містить ретельний аналіз стану в області прав людини і Ісламській республіці Ірак, центральне місце в якій відведено положенню єтнічних та релігійних меншин.

Суд враховуючи приписи Правил № 649, вважає вказані документи є пріоритетними для розгляду питання прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки комплексно відображає ситуацію у країні походження для спірних правовідносин у дані справі.

Отже, відповідач не врахував інформацію про країну походження позивача, яка підтверджує небезпеку його повернення до країни громадянської належності. Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, суд вважає, що рішення Державної міграційної служби України від 13.12.2019 р. №442-19 прийняте без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та інформації про країну походження, а отже є таким, що підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що громадянин Ісламської республіки Ірак ОСОБА_1 , вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС України в Харківській області 28.03.2016 року. Рішенням ДМС України від 05.10.2016 р. №497-16 заявнику було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Не погодившись з даним рішенням, заявник оскаржив до Харківського окружного адміністративного суду. За наслідками судового розгляду скасовано рішення Державної міграційної служби України від 05.10.2016 року №497-16 та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 13.12.2019р. Державною міграційною службою України прийнято рішення №442-19.

Відповідач вважає, що при розгляді другого звернення позивача було встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту” відсутні. Зазначає, що у разі повернення до Іраку, а саме, на територію, що не контролюється терористичними угрупуваннями, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Під час співбесіди 12.06.2019 р. заявник на питання, що буде, у разі повернення в Ірак, відповів, що вважає, йому загрожує небезпека, смерть, викрадення з метою викупу та те, що він є суннітом.

Проте, суд зазначає, що оскаржуване в даній справі рішення відповідача прийнято на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2018 р. та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 р. у справі №2040/7466/18, не містить жодного аналізу інформації про країну походження позивача, також відповідачем не взято до уваги висновки Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 р. у справі №2040/7466/18.

Суд враховує те, що з моменту минулого звернення, ситуація в країні походження позивача за проміжок часу з розгляду судами аналогічних правовідносинах позивача з відповідачем до розгляду по суті даної справи змінилася, що відображено у вищевказаних доповідях міжнародних організацій, які не були взяті до уваги під час прийняття заяви позивача та розгляду його скарги. Таким чином, відповідач не врахував під час прийняття повторного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оновленої інформації по країні походження, яка підтверджує небезпеку, на яку позивач наражається у випадку повернення до Ірану.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та аргументам сторін, які впливають на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.12.2019р. № 442-19.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 20 березня 2020 року.

Суддя Мінаєва К.В.