Рішення № 88329636, 20.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2020 р. № 520/934/2020 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Заічко О.В., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату , Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова МОУ у виплаті йому одноразової грошової допомоги є протиправною.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачам, та отримана ним.

Відповідач - МОУ надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, він діяв в межах законодавства.

Відповідач - Харківський обласний військовий комісаріат надав відзив на позов, який аналогічний за своїм змістом відзиву Міністерства оборони України.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного .

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, правовідносинам, які вирішується у даній справі передували ті, щодо яких є набравше законної сили рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 р. по справі № 520/9379/18 отже, певні обставини не доказуються в рамках даної справи.

Так у справі № 520/9379/18 судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах СРСР, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан.

Під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії позивач отримав поранення. Внаслідок цього позивач в подальшому отримав інвалідність, що підтверджується: витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №391 від 06.02.2015 року; довідкою МСЕК серія 12ААА, №459576 від 15.06.2017 року, відповідно якої позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 30.05.2017 р.

Судом також встановлено, що позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату із заявою стосовно виплати йому виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням IІ групи інвалідності, внаслідок поранення, контузія, МВТ, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Листом Харківського обласного військового комісаріату від 23.07.2018 року № 2155/ВСЗ позивачу надано відповідь, якою в задоволенні його заяви відмовлено. Відповідачем повідомлено позивача про те, що позивачу потрібно надати документ, що свідчить про причини та обставини поранення та документи, що підтверджують проходження строкової служби.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 р. по справі № 520/9379/18 було, серед іншого, зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат подати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та належним чином оформлений пакет документів, наданий ним разом з заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю 10.03.2016 року у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530.

Вказане рішення було виконано Харківським обласним військовим комісаріатом, однак, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в та компенсаційних сум було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 37 протоколу № 78 від 14.06.2019 року.

Відмова вмотивована тим, що: позивач не надав документ, що свідчить про причини та обставини поранення; виплата одноразової допомоги повинна здійснюватись не Міністерством оборони України, а Державною прикордонною службою України.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ ( надалі - Закон № 2011-ХІІ), у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Пунктом 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Водночас, у відповідності до ст. 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Частиною 2 пунктом 6 ст. 16 Закону № 2011-XII, встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок № 975).

Пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

В контексті підстав для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, викладених у спірному рішенні, суд вказує наступне.

Щодо підстав відмови, що позивач не надав документ, що свідчить про причини та обставини поранення, суд вказує наступне.

Так, суд зазначає, що застосовані судом норми права дають підстави для висновку, що законодавець делегував Уряду повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-XII.

Подання зазначених у п. 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ст. 16-4 Закону № 2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

При цьому, Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у п. 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/188 документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребовування.

У зазначеній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання відповідної Військово-лікарської комісії, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Позивачем надано до матеріалів справи витяг з протоколу ЦВЛК від 06.02.2015 року № 391 та висновок фахівця у галузі медичної експертизи від 23.01.2015 року та вказаними доказами позивач обумовлював причини та обставини його поранення.

Однак, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що висновки спеціаліста у галузі медичної експертизи, які зазначені в акті судово-медичного обстеження від 23.01.2015 року вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення рубців на голові та тілі пораненням, яке могло мати місце у 1987 році.

Водночас, як свідчить зміст витягу з протоколу засідання ЦВЛК від 06.02.2015 року № 391, він постановлений на підставі вищевказаного акту судово-медичного обстеження, у якому відомості про обставини поранення та контузії, встановлені зі слів позивача.

З огляду на наведене, суд зазначає, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а вищевказані акт судово-медичного обстеження та витяг з протоколу засідання, не є належними документами, що вказують на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.

При розгляді даної справи судом також було враховано висновки в аналогічних спорах, які викладено Верховним Судом в постановах 04 березня 2020 року (справа №806/2879/18), від 04.03.2020 року (справа №826/2609/18), від 28 січня 2020 року (справа №750/23/18).

Посилання позивача на висновки суду у справі № 520/9379/18 в контексті виконання позивачем вимог 11 Порядку не мають преюдиційного значення в рамках справи № 520/934/2020, оскільки вказані висновки стосуються спору між позивачем та Харківським обласним військовим комісаріатом, який, в силу Порядку № 975, не наділений дискреційними повноваженнями з надання оцінки наявності чи відсутності у позивача права на одноразову грошову допомогу. Такі повноваження є виключно у Міністерства оборони в даних правовідносинах.

Крім того, позивач, посилаючись у вищевказаному аспекті на ч.4 ст. 78 КАС України, фактично має на увазі не встановлені в рамках справи № 520/9379/18 обставини, які не підлягають доказуванню у справі № № 520/934/2020, а ототожнює з ними висновки суду, що, вочевидь зрозуміло, йде у розріз зазначеній нормі.

При розгляді вказаної справи судом, на виконання ч.5 ст. 242 КАС України, також враховано правові висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, які викладені в постанові від15 травня 2019 року (справа № 822/21/18).

Відтак, відмова Міністерства оборони України з зазначеної підстави є правомірною.

Щодо того, що, на думку Міністерства оборони України, виплата одноразової допомоги повинна здійснюватись не Міністерством оборони України а Державною прикордонною службою України, суд вказує наступне.

Згідно з частиною шостою статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

При цьому, абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР.

Відтак, у питаннях соціального захисту військовослужбовців прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Позивач проходив військову службу у військовій частині, що входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР.

Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Прикордонні війська КДБ СРСР відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12 жовтня 1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року по 21 березня 1989 рік.

Отже, Державна прикордонна служба України до військової частини Прикордонних військ КДБ СРСР, в складі якої проходив службу позивач, не мала жодного відношення. Пунктом 17 Порядку 975 визначено, що особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм вбачається, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов`язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15 січня 2019 року (справа №825/574/16).

Підсумовуючи наведене, суд вказує, що, беручи до уваги, що позивач не надав документ, що свідчить про причини та обставини поранення, спірне рішення Міністерства оборони України є законним, а позов у цій частині таким, що не підлягає задоволенню.

Решта позовних вимог є пов`язаними та також не підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, доведено правомірність вчинених дій та прийнятого рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 255, 257, 295, 297 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату , Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 20 березня 2020 року.

Суддя Заічко О.В.